28 березня 2013 р. Справа № 100578/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Хобор Р.Б., Левицької Н.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 року у справі за позовом Управління пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова до відділу Державної виконавчої служби Дніпровского районного управління юстиції м.Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання виконати рішення, -
Управління пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова звернулося в суд з адміністративним позовом до відділу Державної виконавчої служби Дніпровского районного управління юстиції м.Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання виконати рішення №1471 від 23.09.2010 року про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення позивача №1471 від 23.09.2010 року слугувало підставою для відкриття виконавчого провадження від 06.01.2011р., проте станом на момент звернення до суду жодних відомостей по його виконанню на адресу Управління не надходило. Вважає, що державним виконавцем порушено вимоги ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу».
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що на виконання наданих законодавством повноважень державним виконавцем у строк вчинено дії щодо примусового виконання рішення №1471 від 23.09.2010 року з дотриманням вимог Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 № 202/98-ВР, Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV.
У поданій апеляційній скарзі позивач - Управління пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове за яким задовольнити позовні вимоги. При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням позовних вимог, зокрема зазначає, що питання звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошових коштів, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших вирішуються в порядку ст.377 ЦК України.
Відповідно до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таке можливе на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних мотивів.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Загальні умови та порядок виконання судових рішень встановлені Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.
Частиною другою ст.17 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
У відповідності до ч.14 ст.106 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), рішення про застосування фінансових санкцій є виконавчим документом.
Суд першої інстанції встановив, що 04.04.2011 року на адресу Управління надійшла постанова від 06.01.2011 року про відкриття виконавчого провадження з виконання рішення №1471 від 23.09.2010р. про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій.
Постановою про повернення виконавчого документа від 14.03.2011 року, яка прийнята в строки, передбачені ч.2 ст.30 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV, державним виконавцем встановлено, що відповідно до ст.50 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV звернення стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті. Згідно п.5.1 Глави 5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004р. та ст. 1071 Цивільного Кодексу України кошти з банківських установ можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення виключно на підставі рішення суду. Держаний виконавець не вправі звернути стягнення на майно боржника не в порядку черговості стягнення. У даній постанові державний виконавець роз'яснює Управлінні про необхідність звернення до суду з заявою про винесення вмотивованого рішення про стягнення боргу.
Апелянт не погоджуючись з постановою суду, покликається на те, що державний виконавець повинен діяти в порядку ст.377 ЦК України.
Проте, з цим не можна погодитись, оскільки державний виконавець при виконанні виконавчих документів, діє в порядку спеціального Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на виконання наданих законодавством повноважень державним виконавцем у строк вчинено дії щодо примусового виконання рішення №1471 від 23.09.2010 року з дотриманням вимог Закону України "Про державну виконавчу службу", Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.
Керуючись ст. 160, ст.197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова - залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 року у справі №2а-8335/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : В.П.Сапіга
Судді: Р.Б.Хобор
Н.Г.Левицька