27 березня 2013 року Справа № 876/1471/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Костіва М.В.,
суддів Шавеля Р.М., Довгої О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 16.04.2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
31.08.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області провести перерахунок та виплату пенсії згідно із ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) з урахуванням доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, що встановлені Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з 09 лютого 2011 року по день припинення права на даний вид виплат.
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 16.04.2012 року вищевказаний позов задоволено частково та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області здійснити позивачу перерахунок і виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі двох мінімальних заробітних плат з врахуванням ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 01.03.2011 року по 22.07.2011 року з врахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено доплату тим громадянами, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Крім того, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивачу правомірно було обчислено відповідно до положень ст. 51 Закону № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказує на те, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказує на те, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а не Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-XII.
Безспірно встановлено, позивач є непрацюючим пенсіонером, який постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю третьої категорії.
Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Відповідно до вимог ст. 51 цього Закону № 796-XII особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивач має право на призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 3 категорії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України, колегія суддів при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивача застосуванню підлягають ч. 2 ст. 39, ч. 2 ст. 51 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.
Зі статті 51 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційної гарантії та права на щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону № 796-XII.
Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
В той же час, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що правильно по суті вирішивши справу, суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог за вказані періоди помилково застосував норми процесуального права.
Так, у відповідності до ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі місцевий адміністративний суд перевіряє додержання строку звернення до суду. У разі пропуску такого строку та визнання вказаних особою причин пропуску строку неповажними місцевий адміністративний суд повинен ухвалою залишити адміністративний позов без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 31.08.2011 року та просив задовольнити позовні вимоги за період з 09 лютого 2011 року. З посиланням на ст. 99 КАС України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду, проте помилково не вирішив питання стосовно позовних вимог за період з 09.02.2011 року по 28.02.2011 року, тобто не залишив їх без розгляду, як цього вимагає ст.100 КАС України.
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області задовольнити частково. Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 16.04.2011 року у справі № 2а-0309/4264/2012, №0309/3842/2012 змінити, доповнивши резолютивну частину наступним абзацом: «Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 09.02.2011 року по 28.02.2011 року включно - залишити без розгляду».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Костів М.В.
Судді Шавель Р.М.
Довга О.І.