26 березня 2013 року Справа № 9104/78651/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області про перерахунок та виплату пенсії,-
встановив:
19.04.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату щомісячного підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з липня 2007 року та виплачувати її і в подальшому.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що йому як особі, яка віднесена до 4-ої категорії осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та яка проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у відповідності до ст.ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», повинна проводитись доплата до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, як вказує позивач, відповідач такі виплати проводив у значно меншому розмірі.
Ухвалою судді першої інстанції, адміністративний позов в частині позовних вимог за період по 19.10.2010 року включно -залишено без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. За рештою позовних вимог відкрито провадження у справі.
Оскаржуваною постановою прийнятою в порядку скороченого провадження позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, як особі яка віднесена до 4 категорії, передбачених ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 19.10.2010 року включно, з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Дану постанову судом першої інстанції звернено до негайного виконання в повному обсязі.
Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу пенсії, здійснювались в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Крім цього, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно до спірних правовідносин застосував положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що така апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач по справі є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії та проживає в населеному пункті, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р. N 106, знаходиться в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (тут та далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4 призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною третьою ст. 67 цього ж Закону визначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму.
Згідно зі ст. 39 цього Закону, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються на одну мінімальну заробітню платню.
Враховуючи викладені положення Закону, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком та доплати до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної платні за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що відповідач дані виплати позивачу здійснював у значно меншому розмірі, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача та зобов'язання його здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком та доплати до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної платні, в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
При цьому, суд першої інстанції правильно не вказав кінцеву дату нарахування та виплати позивачу пенсії, оскільки Пенсійний орган зобов'язаний здійснювати відповідні нарахування та виплати до припинення у позивача права на такі пенсії у вказаному судом розмірі. Пенсія є щомісячною виплатою, яка виплачується протягом невизначеного періоду часу, а тому суд не вправі обмежувати орган, відповідальний за здійснення її нарахування і виплати, певним часовим проміжком. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок).
Також, суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідачу слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, в системі національного законодавства немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою позивачу передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплат, не може бути підставою для невиконання вимог Закону.
Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Однак, суд першої інстанції безпідставно звернув до негайного виконання постанову у повному обсязі, оскільки відповідно до припису п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для виконання постанов суду прийнятих в порядку скороченого провадження, негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки судом першої інстанції правильно вирішено спір по суті, але із помилковим застосування норм процесуального права, то у відповідності до ст. 201 КАС України, оскаржену постанову слід змінити.
Керуючись ст.ст. 11, 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області - задовольнити частково, а постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2011 року у справі № 2а-2080/11 в частині негайного виконання - змінити.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 256 КАС України допустити зазначену постанову до негайного виконання - у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2011 року у справі № 2а-2080/11 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Постанова остаточна та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.Б. Заверуха
В.В. Ніколін