22 березня 2013 р. Справа № 4360/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Обрізко І.М.
суддів Носа С.П., Рибачука А.І.
за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського спеціального аварійно-рятувального загону Державної спеціальної (воєнізованої) гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби МНС України на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського спеціального аварійно-рятувального загону Державної спеціальної (воєнізованої) гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби МНС України, третя особа-профспілковий комітет Івано-Франківського спеціального воєнізованого аварійно-рятувального загону про стягнення компенсації за ненадання лікувально-профілактичного харчування, компенсації на придбання спецодягу та інших засобів,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього в його користь компенсації за ненадання лікувально-профілактичного харчування під час чергувань за 2006-2008 роки в сумі 5600 грн. та компенсації витрат на придбання спецодягу та інших засобів в сумі 990,00 грн., стверджуючи, що перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі та працював на посаді респіраторника Калуської шахтної гірничорятувальної станції Івано-Франківського спеціального воєнізованого аварійно-рятувального (гірничорятувального) загону. 24.12.2008 року був звільнений із займаної посади. Однак при звільненні з роботи відповідач не виплатив йому компенсацію за харчування та витрати на придбання спецодягу та інших засобів, яке передбачено угодою на 2006-2008 роки, колективним договором на 2008 рік, Законом України «Про аварійно-рятувальні служби».
Стороною позивача було уточнено позовні вимоги. Просив стягнути з відповідача 6622 грн. 56 коп. - компенсацію витрат на харчування та 1137 грн. - компенсацію витрат на спецодяг. Уточнив також, що стягненню підлягають вимоги за харчування при 24 год. робочому дню, а не за ненадання лікувально-профілактичного харчування.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2009 року позовні вимоги задоволено. Суд виходив з того, що позовні вимоги з приводу стягнення компенсації за витрати на придбання спецодягу та інших засобів, яка передбачено угодою на 2006-2007 та 2008 роки, колективним договором на 2008 рік, Законом України «Про аварійно-рятувальні служби», ст.ст. 163 ч.2, 164 КЗпП України в сумі, яку просить стягнути позивач в межах розрахунку, що він представив в судовому засіданні, який здійснений на основі чеків та довідок.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В основному покликається на те, що особовий склад гірничо-рятувального загону був повністю забезпечений спецодягом та засобами захисту, а тому немає підстав для задоволення даної вимоги. Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за харчування, то такі теж безпідставні, так як в рятувальному загоні тривалість чергувань не перевищувала 12 год. Однак на прохання працівників Івано-Франківського спеціального воєнізованого аварійно-рятувального загону наказом №19 від 24.04.2007 року основний особовий склад був переведений на чергування тривалістю 24 год. При цьому працівники відмовились від претензій щодо забезпечення за рахунок коштів відповідача харчуванням під час чергування тривалістю понад 12 год., або його грошовою компенсацією про що письмово розписались.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задоволити частково.
Відповідно до ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі та працював на посаді респіраторника Калуської шахтної гірничорятувальної станції Івано-Франківського спеціального воєнізованого аварійно-рятувального (гірничорятувального) загону, про що стверджує копія трудової книжки. 24.12.2008 року позивач звільнений із займаної посади в зв'язку з скороченням штатів.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України (на час прийняття судового рішення) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів.
Нормами п.15 ст. 3 КАС України встановлено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави, пов'язану зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 року N 3723-XII «Про державну службу».
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не перебував на публічній службі, посада респіраторника Калуської ШГС, на якій перебував ОСОБА_1 до звільнення не відноситься до категорії посад державних службовців, відтак даний спір виник із трудових відносин і не пов'язаний із проходженням публічної служби, має розглядатися судами в порядку цивільного судочинства. Даний позов не є адміністративним, оскільки з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, вимоги сторони позивача не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, відтак, виходячи з предмету спору і суб'єктного складу, даний спір слід провадити за правилами ЦПК.
Відповідно до вимог п. 1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, доводи апеляційної скарги являються частково суттєвими, оскільки провадження в справі підлягає закриттю, із-за помилкового порушення провадження у справі та її розгляд за правилами КАС.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Івано-Франківського спеціального аварійно-рятувального загону Державної спеціальної (воєнізованої) гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби МНС України задоволити частково.
Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2009 року скасувати та закрити провадження у справі № 2а-1291/09/0908 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського спеціального аварійно-рятувального загону Державної спеціальної (воєнізованої) гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби МНС України, третя особа-профспілковий комітет Івано-Франківського спеціального воєнізованого аварійно-рятувального загону про стягнення компенсації за ненадання лікувально-профілактичного харчування, компенсації на придбання спецодягу та інших засобів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І.М. Обрізко
Судді С.П. Нос
А.І. Рибачук
Повний текст виготовлено 29.03.2013 року