26 березня 2013 року № 9104/123238/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
23 березня 2012 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - УМВС України у Волинській області в якому просив: 1) визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у видачі позивачу та його членам сім'ї довідки про право на пільги по оплаті жилої площі, комунальних послуг, палива у відповідності до ст. 22 Закону України «Про міліцію»; 2) зобов'язати УМВС України у Волинській області видати ОСОБА_1 та членам його сім'ї довідку про право на пільги по оплаті жилої площі, комунальних послуг, палива у відповідності до ст. 22 Закону України «Про міліцію».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказом УМВС України у Волинській області № 111 о/с від 21.03.2011 року його звільнено з органів внутрішніх справи на підставі підпункту «ж» (за власним бажанням) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України УРСР № 114 від 29.07.1991 року. На день звільнення його вислуга років складала 15 років 06 місяців 20 днів, а в пільговому обчисленні 21 рік 10 місяців 24 дні. При зверненні із заявою до УМВС України у Волинській області про надання довідки про право на пільги по оплаті жилої площі, комунальних послуг, палива йому було відмовлено з посиланням на те, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про міліцію» право на пільги, передбачені цим Законом зберігається лише за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років. Однак, позивач вважає, що він має право на отримання пільг, а відмова в наданні довідки є протиправною.
Постановою Луцького міськрайонного суду від 17.05.2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова суду ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на пільги є помилковим, оскільки у статті 22 Закону України «Про міліцію» під особою, яка звільнена за вислугою років, мається на увазі особа, яка на момент звільнення мала певну вислугу років (20 років і більше), незалежно від віку, стану здоров'я чи інших підстав. Оскільки у позивача на момент звільнення зі служби була наявна необхідна вислуга років, йому у відповідності до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших категорій громадян» було призначено пенсію за вислугою років, а тому апелянт вважає, що він має право на пільги згідно зі ст. 22 Закону України «Про міліцію».
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що дану справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом УМВС України у Волинській області № 111 о/с від 21 березня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з органів МВС України з 21 березня 2011 року на підставі підпункту «ж» (за власним бажанням) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР № 114 від 29.07.1991 року (далі - Положення).
Позивач з метою отримання довідки про право на пільги по оплаті жилої площі, комунальних послуг та палива згідно ст. 22 Закону України «Про міліцію» звернувся до УМВС України у Волинській області з заявою від 04.08.2011 року.
Відповідач листом від 26.10.2011 року за № 7/942 надано відповідь про те, що згідно зі ст. 22 Закону України «Про міліцію» правом на пільги щодо оплати комунальних послуг, палива та користування житлом надаються працівникам міліції звільненим зі служби за віком, по хворобі або за вислугою років. Однак, позивач зі служби в органах внутрішніх справ звільнений за власним бажанням згідно підпункту «ж» п. 64 Положення, а тому підстави для видачі йому довідки на пільги передбачені ст. 22 Закону України «Про міліцію» відсутні.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про міліцію» правом на пільги користуються працівники, які звільнені зі служби за віком, хворобою або вислугою років. Однак, позивач звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням, що не надає йому та членам його сім'ї права на отримання пільг по оплаті жилої площі, комунальних послуг, палива. Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач відмовляючи в задоволенні заяви від 04.08.2011 року про видачу позивачу та членам його сім'ї довідки про право на пільги по оплаті жилої площі, комунальних послуг, палива діяв в межах повноважень, та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому в задоволенні позову відмовив.
З таким висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, однак суд першої інстанції під час вирішення даної справи не врахував правила предметної підсудності та вирішив справу, яка йому не підсудна.
Правила предметної підсудності адміністративних справ, які визначають компетентний суд для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи, визначені статтею 18 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 цієї статті, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам; усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті.
Частиною 3 цієї статті визначено підсудність окружних адміністративних судів, відповідно до якої окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним.
З наведених вище процесуальних норм можна прийти до висновку, що для визначення предметної підсудності адміністративної справи необхідно встановити предмет спору та статус суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається із матеріалів справи предметом спору у даній справі є дії УМВС України у Волинській області щодо відмови у видачі позивачу довідки про право на пільги згідно зі ст. 22 Закону України «Про міліцію». При цьому, позивач не оскаржує дії компетентного органу щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пільг, а оскаржує тільки дії щодо відмови у видачі довідки, яка в подальшому позивачу надасть можливість звернутися до відповідного органу праці та соціального захисту населення за призначенням (наданням) цієї пільги.
Таким чином, у даній справі спір виник не щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пільги, а щодо оскарження дій відповідача про відмову у видачі довідки, а тому даний спір не підпадає піж жодну категорію справ визначених ч. 1 ст. 18 КАС України, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Крім того, відповідачем у даній справі є УМВС України у Волинській області, а відповідно до Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 06.04.2011 року № 383/2011 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, яке здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.
Таким чином, відповідачем у даній справі є територіальний орган центрального органу внутрішніх справ, а тому відповідно до ч. 3 ст. 18 КАС України дана адміністративна справа підсудна окружному адміністративному суду, а не місцевому загальному суду як адміністративному.
Отже, дана справа вирішена неповноважним судом, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нового рішення.
Оскільки дана справа вирішена з порушенням норм процесуального права, що призвело до вирішення справи неповноважним судом, у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову.
При цьому, вирішуючи дану справу по суті, суд апеляційної інстанції вважає, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Порядок та умови проходження служби в міліції згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ затвердженим постановою Кабінетом Міністрів Української РСР № 114 від 29.07.1991 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, у пункті 64 Положення закріплено перелік підстав для звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби.
Частиною шостою статті 22 Закону № 565-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено підстави, звільнення за якими передбачає право на збереження пільг, встановлених цим Законом, а саме: за віком, хворобою або вислугою років, які відповідають підпунктам «а», «б» пункту 64 Положення.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений із органів внутрішніх справ відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення - за власним бажанням в запас, тобто не з підстав, передбачених частиною шостою статті 22 Закону № 565-ХІІ, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі довідки про право на пільги.
Посилання апелянта на статтю 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ як на підтвердження наявності права на пільгу, є безпідставним, оскільки зазначена норма закону встановлює умови, за яких особа, звільнена зі служби, отримує право на пенсію за вислугу років, а не умови для звільнення зі служби у зв'язку із вислугою років.
Таким чином, незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років згідно зі статтею 12 Закону № 2262-ХІІ, право на збереження установлених Законом № 565-ХІІ пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у статті 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугою років.
Вказані вище висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 26.06.2012 року № 21-170а12, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування.
З огляду на те, що дана справа вирішена неповноважним судом, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2012 року у справі № 0308/5148/12 (провадження № 2а/0308/736/12) - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.Б. Заверуха
В.В. Ніколін