27 березня 2013 р. Справа № 903/113/13-г
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ", м. Київ
до відповідача: приватного сільськогосподарського підприємства "Стир-Агро", с. Мстишин, Луцький район, Волинська область
про стягнення 756 690,01 грн.
Суддя Вороняк А. С.
при секретарі судового засідання Чорному С.О.
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача: н/з
У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, здійснення технічної фіксації судового процесу не велося.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ" звернулося з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Стир-Агро'' про стягнення 756690,01 грн. заборгованості, з них: 701129,89 грн. - неоплачена вартість предмету лізингу з врахуванням індексу інфляції, 55560,12 грн. - 3% річних за весь період прострочення.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 06.02.2013р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 20.02.2013р. та зобов'язано сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті, а також визнано обов'язковою явку представників останніх в судове засідання.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 20.02.2013р. справу було відкладено на 13.03.13р. у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, необхідністю з'ясування всіх істотних обставин справи та повторного витребування доказів.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 13.03.2013р. справу було відкладено на 27.03.13р. у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, необхідністю з'ясування всіх істотних обставин справи та повторного витребування доказів.
27.03.13 факсимільним зв'язком суду від позивача надійшло клопотання №31/03 від 25.03.13р. де зазначається, що у зв'язку з аномальними погодними умовами позивач не може забезпечити явку повноважного представника, тому просять суд провести розгляд справи у відсутності представника позивача.
Також зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання 27.03.13р. позивач не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив. Проте про день та час розгляду справи в суді був повідомлені належним чином, що стверджується повідомлення про вручення поштового відправлення за №0405319366580 від 22.03.13р..
Відповідач вимоги ухвал суду від 06.02.13р., від 20.02.2013р. та від 13.03.13р. не виконав, витребувані судом документи не подав, повноважного представника в судове засідання 27.03.13р. не направив. Проте про день та час розгляду справи в суді був повідомлені належним чином, що стверджується повідомлення про вручення поштового відправлення за №4560500027932 від 27.03.13р..
Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-
16.09.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ"(далі - позивач, лізингодавець) та приватним сільськогосподарським підприємством "Стир-Агро''(далі - відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №KL 0809253(далі - договір), відповідно до якого позивач купує і оплачує майно, а саме: сівалку ULTIMA - 600, 2008 р.в.(далі - предмет лізингу) і надає йому право на час строку лізингу володіти і користуватися ним на умовах фінансового лізингу, а відповідач зобов'язується оплачувати лізингові платежі, згідно графіку платежів.
Зазначений предмет лізингу позивач передав відповідачу, про що були підписані акт прийому-передачі предмета лізингу від 01.10.2008р.(а.с.30) та уточнений графік платежів від 01.10.2008р.
Відповідно до п. 3.2. Договору лізингу лізингоодержувач повинен оплачувати лізингодавцю лізингові платежі, встановлені в графіку платежів, перераховуючи грошові кошти на розрахунковий рахунок, вказаний лізингодавцем у Розділі 14 цього Договору.
Згідно п. 11.6. Договору лізингу коли є підстава розірвати цей даний договір, то лізингодавець має право вимагати, від лізингоодержувача заплатити за Предмет лізингу лізингодавцю всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися, до кінця строку лізингу, або розірвати Договір. Після розірвання даного договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмету лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу. Також лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов'язані з розривом Договору (транспортування, мереження тощо).
У зв'язку із несплатою чергових лізингових платежів, відповідачу за юридичною та фактичною адресами було направлено повідомлення №53/01 від 26.01.2010р., в кому зазначалось, що з 05.02.2010р. договір лізингу вважається розірваним та відповідач повинен сплатити позивачу вартість предмета лізингу в розмірі 627661,67 грн. в термін до 05.02.2010р.(копія повідомлення та докази про вручення наявні в матеріалах справи) та повернути до 08.02.10р. товариству з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ" сівалку ULTIMA - 600. Проте предмет лізингу так і не був повернутий, вартість предмету лізингу залишилась неоплаченою.
У зв'язку із чим лізингодавець звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про повернення предмету лізингу.
01.06.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. було вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу позивачу за реєстровим № 1110, який було подано до державної виконавчої служби Луцького МУЮ.
09.06.10 р. відділом ДВС Луцького РУЮ було відкрито виконавче провадження з примусового виконання Виконавчого напису.
Проте вимоги державного виконавця не виконані посадовими особами відповідача, майно за виконавчим написом станом на 18.01.2013р. не повернуто, посадові особи відповідача відмовляються вказувати місцезнаходження майна.
Зазначене підтверджується актами державного виконавця, що були складені при виїзді до відповідача, та відповідно яких відповідачем не було допущено представників позивача та державного виконавця до предмета лізингу, а також не повідомлено його місцезнаходження(а.с.49-54)
У зв'язку із тим, що відповідач добровільно борг не оплатив, позивач звернувся до господарського суду Волинської області із позовом про стягнення заборгованості по договору лізингу №KL 0809253 від 16.09.2008р..
Рішенням господарського суду Волинської області №5004/653/12 від 05.07.12р. по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ" до приватного сільськогосподарського підприємства "Стир-Агро" про стягнення заборгованості в розмірі 387311,62 грн., з них 350710,20 грн. несплачені лізингові платежі та відсотки, 36601,42 грн. залишок по оплаті штрафу, позовні вимоги задоволено.
23.07.2012р. на виконання зазначеного рішення господарським судом Волинської області видано накази №5004/653/12-1 та №5004/653/12-2.
Таким чином судом було стягнуто заборгованість по лізинговим платежам, відсоткам, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору лізингу, а також штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від розміру суми неоплаченої вартості предмету лізингу (з врахуванням часткової оплати штрафу відповідачем після розірвання договору лізингу), проте предмет лізингу так і не був повернутий позивачу, вартість предмету лізингу залишилась неоплаченою.
15.01.2013р. позивач направив відповідачу повторну вимогу про оплату неоплаченої вартості предмету лізингу № 18/01, згідно якої вимагав сплатити неоплачену вартість предмету лізингу у розмірі 627128,70 грн., яка залишена без відповіді та задоволення.
Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Неоплачена вартість предмету лізингу(вартості не викупленого майна) станом на 01.02.13р. склала 627128,70 грн., такий самий розрахунок не викупленої вартості встановлений рішенням господарського суду Волинської області №5004/653/12 від 05.07.12р..
На час розгляду справи майно чи вартість предмету лізингу позивачем отримано не було.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору , якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, із змісту наведеної норми права випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання(неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору(п.11.6 Договору) та структури лізингових платежів.
Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Пунктом 7 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
З огляду на викладене, враховуючи не повернення предмету лізингу відповідачем та не оплату вартості предмету лізингу в розмірі 627 128,70 грн., суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позову в частині стягнення суми неоплаченої вартості предмету лізингу у розмірі 627 128,70 грн.
Сума неоплаченої вартості предмету лізингу у розмірі 627128,70 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 55560,12 грн. суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем було нараховано відповідачу 55560,12 грн. трьох відсотків річних за періоди прострочення платежів з 05.02.2010р. по 18.01.2013р. на суму 627128,70 грн.
Суд встановив, що позивачем було допущено помилку у визначені дати початку періоду нарахувань 3% річних.
Частина 2 ст.530 ЦК України встановлює, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Такою вимогою, в даному випадку, є повідомлення за вих. №53/01 від 26.01.10р., яке було скеровано на дві адреси відповідача, по першій(фактичній) адресі(45605, Волинська обл., Луцький район, с. Боратин, вул.. Шкільна, 74) повідомлення отримано 30.01.2010р., а по другій(юридичній) адресі(45662, Волинська обл., Луцький район, с. Мстишин) повідомлення отримано 02.02.10р..
З огляду на вказане, початок періоду нарахування щодо сплати 3% річних по першому факту отримання повідомлення відповідачем розраховується з 09.02.2010р., оскільки 30.01.10р. отримано вказане повідомлення, грошове зобов'язання мало бути виконано протягом 7 днів (ч.2 ст. 530 ЦК України) тобто 06.02.10р. до 24.00 год., проте 06.02.10р. та 07.02.10р. припали на вихідні дні тому відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України останнім днем строку виконання зобов'язань було 08.02.10р., отже право на нарахування у позивача виникає з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок (ст. 253 ЦК України) тобто з 09.02.10р..
Відповідно, за другим фактом отримання повідомлення відповідачем, початок періоду нарахувань аналогічний, оскільки повідомлення отримано відповідачем 02.02.10р., грошове зобов'язання мало бути виконано протягом 7 днів з моменту його надходження(ч.2 ст. 530 ЦК України), тобто 08.02.10р. та відповідно до ст. 253 ЦК України даний період розпочинається з 09.02.10р..
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох відсотків річних, господарський суд вважає, що останні підлягають до часткового задоволення в сумі 55410,69 грн., оскільки їх потрібно нараховувати за період прострочення з 09.02.2010р. по 18.01.2013р. на суму заборгованості в розмірі 627128,70 грн.
В частині стягнення 3% річних в сумі 149,43 грн. слід відмовити, через невірне визначення позивачем початку періоду прострочення оплати.
При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".
Щодо заявлених до стягнення 74001,19 грн. інфляційних втрат (згідно ст.625 ЦК України) за період з лютого 2010р по грудень 2012р., суд перевіривши методику та період нарахувань, приходить до висновку, що останні підставні та підлягають до задоволення у повному обсязі.
При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".
В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та письмові пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про підставність та обґрунтованість пред'явленого позивачем до відповідача позову, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 756540,58 грн., з них 627128,70 грн. неоплачена вартість предмету лізингу, 55410,69 грн. - 3% річних, 74001,19 грн. інфляційні втрати, а в решті позовних вимог, щодо стягнення 149,43 грн. - 3% річних - відмовити.
Оскільки справу до розгляду в суді доведено з вини відповідача, то судовий збір згідно ст. 49 ГПК України в сумі 15133,80 грн. слід покласти на нього.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Стир-Агро" (юридична адреса: 45662, Волинська обл., Луцький район, с. Мстишин, фактична адреса: 45605, Волинська обл., Луцький район, с. Боратин, вул. Шкільна, 74, код ЄДРПОУ 32644537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ"( 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5, код ЄДРПОУ 34003114) 756540,58 грн. (сімсот п'ятдесят шість тисяч п'ятсот сорок гривень п'ятдесят вісім копійок) з них 627128,70 грн. неоплачена вартість предмету лізингу, 55410,69 грн. - 3% річних, 74001,19 грн. інфляційні втрати та 15133,80 грн. (п'ятнадцять тисяч сто тридцять три гривні вісімдесят копійок) сплаченого позивачем судового збору.
3. В частині стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства "Стир-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ" 3% річних в розмірі 149,43 грн. - відмовити.
Повний текст рішення складено
01.04.13
Суддя А. С. Вороняк