Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-10151/12/0170/15
21.03.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дадінської Т.В.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Дудкіної Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 23.10.2012 у справі № 2а-10151/12/0170/15
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23 жовтня 2012 року у справі №2а-10151/12/0170/15 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та визнання незаконними дій було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 23.08.2012 року № 0016871702 про нарахування грошових зобов'язань у сумі 31509,49 грн., у тому числі 29853,37 грн. податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, та 1656,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0016861702 про нарахування грошових зобов'язань у сумі 38288,33 грн., у тому числі 36080,50 грн. податкових зобов'язань з податку на додану вартість та 2207,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23 жовтня 2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочину між позивачем та ПП «Аланар».
У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Судова колегія вважає за можливим здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік у сумі 29853,37 грн. та ПДВ за період березень - серпень 22011 року у загальній сумі 36080,50 грн. та застосування відповідних штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями сталися висновки акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 10.08.2012 року № 4395/17-1/НОМЕР_3 «Про результати документальної виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОК НОМЕР_3) за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р.» щодо нікчемності правочину між позивачем та ПП «Аланар».
Такий висновок податкової інспекції ґрунтується на аналізі даних інформації по ПП «Аланар» по результатам автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, в результаті якого встановлено, що відносно ПП «Аланар» внесено запис до ЄДР про відсутність за місцезнаходженням та встановлено, що підприємство не має виробничо-складські приміщення, основні фонди, виробничі активи, засоби транспортування та інше майно, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчать про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Враховуючи вказане, податкова інспекція вважає, що правочин між позивачем та ПП «Аланар» в момент його вчинення, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином. Внаслідок чого, зі складу витрат позивача та складу податкового кредиту податкова інспекція виключила суми витрат по сплаті ПДВ та вартості товару, що були сплачені (нараховані) при придбанні товару у ПП «Аланар».
Судова колегія не може погодитися з даними висновками податкової інспекції та вважає, що такі висновки щодо нікчемності правочину між позивачем та ПП «Аланар» повинні бути доведеними належним чином. При наявності у позивача необхідних документів бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують реальне отримання позивачем товару від ПП «Аланар» та сплати постачальнику вартості товару з урахуванням ПДВ, та враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, судова колегія не може дійти висновку про неправомірне включення позивачем до складу витрат, що пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності та віднесенню до складу податкового кредиту сум ПДВ витрат по придбанню товару у ПП «Аланар». Судом встановлено, що позивач мав фінансово-господарські правовідносини із ПП «Аланар» на підставі договору постачання від 30.03.2011 року № 82. Судова колегія вважає, що для з'ясування обставин щодо реального виконання умов договору постачання від 30.03.2011 року № 82 податкова інспекція під час документальної перевірки повинна була дослідити питання щодо руху товару за договором та використання позивачем отриманого від ПП «Аланар» товару у власній господарській діяльності.
Але, акт перевірки від 10 серпня 2012 року не містить відомостей щодо дослідження податковою інспекцією під час перевірки вказаних питань.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочин між позивачем та ПП «Аланар» суперечить інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такий правочин є оспорюваним, тобто підлягає визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, податкова інспекція, яка є заінтересованою особою та заперечує дійсність правочину між позивачем та ПП «Аланар» у судовому порядку не оспорила дійсність вказаного правочину.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.
Наявність у позивача усіх необхідних документів бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинам із ПП «Аланар» податковою інспекцією не спростовується та було досліджено у процесі перевірки, але питання щодо реального виконання умов договору постачання під час здійснення перевірки податковою інспекцією не досліджувалося.
В той же час наявні у матеріалах справи письмові докази (первинні документи бухгалтерського та податкового обліку) свідчать про отримання позивачем товару за договором постачання із ПП «Аланар» від 30.03.3011 року № 82 та використання отриманого товару у власній господарській діяльності, що було підтверджено під час розгляду справи у суді першої інстанції та ретельно досліджено судом.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Відповідно до статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (п. 177.1).
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2).
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4).
Що стосується ненадання позивачем у повному обсязі товарно-транспортних накладних на отримання товару від ПП «Аланар», судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна обов'язкова для водія як документ, супроводжуючий вантаж. Тобто товарно-транспортна накладна є документом, що підтверджує надання послуг по перевезенню вантажу.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із пунктами 11.1, 11.3 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Таким чином, подорожній лист вантажного автомобіля і товарно-транспортна накладна можуть застосовуватись у відносинах між перевізником та вантажовідправником.
Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
З договору № 82 від 30.03.2011 року вбачається, що поставка товару здійснюється транспортом продавця (ПП «Аланар») на склад покупця - позивача (п.3.3 Договору).
Товарно-транспортна накладна не є обов'язковим документом, що підтверджує право отримувача товару на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки таким документом є виключно належним чином оформлена податкова накладна, що виписана платником ПДВ. Також товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує витрати з придбання товару, у зв'язку з чим якщо у позивача є у наявності не всі товарно-транспортні накладні на отриманий за рахунок ПП «Аланар» товару, то це не може розцінюватися судом як відсутність у нього права на віднесення до складу витрат від здійснення підприємницької діяльності та складу податкового кредиту витрат з придбання товару від ПП «Аланар».
Суд першої інстанції ретельно дослідив фактичні обставини справи, що пов'язані із придбанням позивачем у ПП «Аланар» товару за договором від 30.03.2011 року № 82, використання отриманого товару у власній господарській діяльності - постачання отриманого товару іншим суб'єктам господарювання, з'ясував питання наявності у позивача усіх необхідних документів бухгалтерського та податкового обліку щодо здійснених витрат із придбання товару та сплаті ПДВ, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам у справі, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції - відсутні.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2012 у справі № 2а-10151/12/0170/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис Т.М. Дудкіна
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Т.В. Дадінська