79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" березня 2013 р. Справа № 5010/1465/2012-18/60
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Бонк Т. Б.
суддів Бойко С. М.
Марко Р. І.
при секретарі судового засідання М. Мельник
за участю представників сторін:
від позивача (апелянта) - не з'явився
від відповідача 1 - не з'явився
від відповідача 2 - не з'явився
розглянув апеляційну скаргу ТОВ Компанія з управління активами «Парангон», м. Севастополь № 35/01 від 25.01.2013 р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2013 р. (суддя Гриняк Б. П.)
у справі № 5010/1465/2012-18/60
за позовом ТОВ Компанія з управління активами «Парангон», м. Севастополь
до відповідача 1 ТОВ Фірма «Хімтехнопласт», м. Івано-Франківськ
до відповідача 2 ВАТ «Пресмаш», м. Івано-Франківськ
про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 03/12 від 23.02.2010 р.
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2013 р. у справі № 5010/1465/2012-18/60 відмовлено в позові ТОВ Компанія з управління активами «Парангон», м. Севастополь до ТОВ Фірма «Хімтехнопласт», м. Івано-Франківськ та ВАТ «Пресмаш», м. Івано-Франківськ про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 03/12 від 23.02.2010 р.
Рішення суду мотивоване тим, що чинним законодавством України не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.
У своїй апеляційній скарзі та додаткових обґрунтуваннях до неї позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, посилаючись на те, що під час укладення оспорюваного договору порушені вимоги Закону Україну «Про акціонерні товариства», а саме права позивача на управління товариством, а сам договір позивач вважає укладений на завідомо невигідних умовах для ВАТ «Пресмаш». Також апелянт зазначає, що відповідач 1 є особою, заінтересованою у вчиненні відповідачем 2 оспорюваного правочину у розумінні ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки є юридичною особою, в якій більш ніж 25 % статутного капіталу належить голові правління відповідача 2, що підтверджується даними ЄДРПОУ.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та додаткових обґрунтуваннях до неї, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23.12.2010 р. між ТОВ Фірмою «Хімтехнопласт» (позикодавець) та ВАТ «Пресмаш» (позичальник) укладено договір про надання зворотної фінансової допомоги № 03/12, згідно умов якого позикодавець передає у власність грошові кошти у сумі 502 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти у визначений договором строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 2. вказаної норми, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно до ч. 3 вказаної статті ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 202 та ч. 4 ст. 626 ЦК України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми, до яких застосовуються загальні положення про договір.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Крім цього, відповідно до ст. 627 ЦК України, з врахуванням приписів ст. 6 даного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Нормами ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Підставою позовних вимог у даній справі (визнання договору недійсним) позивач (апелянт) вказує перевищення сторонами повноважень на укладання договорів та укладення договору всупереч інтересам ВАТ «Пресмаш».
Згідно ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968 р., ст. 5 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством. Однак, країни-члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази обізнаності відповідачів щодо відсутності повноважень на укладання договору.
Рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.
Акціонери господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів товариства (п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).
Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючсь до суду, особа вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
При цьому, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).
Учасники господарського товариства не вправі звертатись до суду за захистом прав та інтересів самого господарського товариства чи інших учасників поза відносинами представництва. Заявник-учасник не наділений повноваженнями щодо представництва товариства, а законом не передбачено право учасника господарського товариства безпосередньо звертатись до господарського суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.
Згідно з положеннями Закону України «Про господарські товариства», акціонери мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом; у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. В розумінні зазначених норм акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства. Відповідно до п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.
Слід зазначити, що в позивача у даній справі відсутні повноваження щодо представництва інтересів відповідача 1 та відповідача 2, які є сторонами спірного правочину. Також з матеріалів справи не вбачається та апелянтом не надано будь-яких доказів у підтвердження порушення його корпоративних прав фактом укладення спірного договору, укладеного між відповідачами як самостійними суб'єктам, а тому колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваним договором купівлі-продажу права та охоронювані законом інтереси позивача не порушуються.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2013 р. у справі № 5010/1465/2012-18/60 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ Компанія з управління активами «Парангон», м. Севастополь - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 22.03.2013 р.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Марко Р. І.