Ухвала від 27.03.2013 по справі 6-5140св13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Савченко В.О., Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року,

встановила:

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна.

В обґрунтування позову зазначала, що з 26 липня 1975 року по 1 липня 2009 року перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2, від якого мають двох повнолітніх дітей.

За час шлюбу на земельній ділянці батьків ОСОБА_2 разом побудували житловий будинок та гараж загальною вартістю 627 406 грн, які не введені в експлуатацію. За час шлюбу разом вони несли витрати за утримання будинку та його поліпшення.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2011 року позов задоволено частково.

Визнано що будівельні матеріали, з яких складається: житловий будинок літ. Б-1, загальною площею 53,6 кв.м, житловою площею 36,1 кв.м, літ. Д-2 - гараж-майстерня, літ. а4-1 - прибудова, що знаходяться по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_2 право власності на вищезазначені будівельні матеріали та стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 313 703 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким відмовлено позивачу в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, проте належним чином не введений в експлуатацію, тому поділу підлягають будівельні матеріали.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що спірний будинок був побудований у 1978 році, гараж - у 1982 році, тому до правовідносин не може бути застосований Сімейний Кодекс України. Користувачем земельної ділянки та її забудовником був батько відповідачів ОСОБА_4 Право власності на будівельні матеріали визнано бути не може, оскільки спірні об'єкти нерухомості самовільно побудовані і право власності на них не визнано.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна.

Дані правовідносини врегульовані Цивільним кодексом УРСР 1963 року.

Згідно з вимогами ст.ст. 16 і 17 Закону України "Про власність" , який діяв на час виниклих правовідносин, право приватної власності на житловий будинок, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - житловий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - житловий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України , чинного на момент виникнення спірних правовідносин щодо майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Судом установлено, що 26 липня 1975 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб (а.с.8).

Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 грудня 2002 року підтверджується право власності в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спадкове майно померлого 5 липня 1999 року ОСОБА_4, у тому числі на житловий будинок 74, з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 543 кв.м. (житловий будинок А-1, вбиральня Г, споруди 1-6,1) (а.с.63).

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок на домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 27 вересня 2002 року, останній складається з житлових будинків літ.А-1 та літ Б-1, гаражу літ.Д-2, вбиральні літ.Г, споруд поз.1-6. при цьому житловий будинок літ.Б-1, сіни літ.б-1, гараж літ.Д-2 та майстерня побудовані самовільно та підлягають введенню в експлуатацію. Станом на 15 травня 2009 року, останній складається з житлових будинків літ.А-1 та літ.Б-1, гаражу-майстерні літ.Д-2, вбиральні літ.Г, споруд поз.1-6, замощень 1. При цьому житловий будинок літ.Б-1, гараж-майстерня літ. Д - 2 , прибудова літ.а4-1 підлягають введенню в експлуатацію (а.с. 58-61, 110-115).

Вирішуючи спір, апеляційний суд залишив поза увагою роз'яснення, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" , відповідно до яких суди повинні ураховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд без витребування нових доказів переоцінив докази, надані позивачкою в суді першої інстанції.

З пояснень свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,ОСОБА_11 вбачається, що будівництво здійснювалося за спільні кошти позивачки і її чоловіка, позивачка своєю працею брала участь в будівництві. На підтвердження зазначених вимог позивачка надавала копії трудової книжки та довідок про заробітну плату, яким апеляційний суд оцінки не дав.

Проте не може залишати в силі й рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи спір та стягуючи грошову компенсацію суд першої інстанції виходив із ринкової вартості всіх об'єктів нерухомості (житлового будинку, гаража-майстерні, прибудови), встановленої висновком судової будівельно-технічної експертизи від 23 квітня 2010 року (а.с.122-127).

Проте, вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо вартості будівельних матеріалів, які підлягали розподілу.

Таким чином усупереч вимогам ст. ст. 212 -214 ЦПК України суд не навів будь-яких висновків щодо визначення вартості будівельних матеріалів, не встановив, яка ступінь готовності будинку була на момент припинення сторонами подружніх стосунків та ведення спільного господарства, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки при ухваленні судами порушені норми процесуального права та не застосовані норми, які підлягали застосуванню матеріального закону, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

М.К. Гримич

В.О.Савченко

І.М.Фаловська