іменем україни
22 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Гулька Б.І. Луспеника Д.Д. Хопти С.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: житлово-будівельний кооператив № 30 «Марс-2», виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2012 року,
У січні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 19 березня 1983 року по 26 січня 1998 року ОСОБА_1 знаходилася у шлюбі із ОСОБА_5. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_2, 1988 року народження. До шлюбу ОСОБА_5 у житлово-будівельному кооперативі № 30 «Марс-2» було виділено квартиру АДРЕСА_1. Після укладання шлюбу вона з ОСОБА_5 та їх сином - ОСОБА_2, проживали у вказаній квартирі та зареєстровані в ній. Після розірвання шлюбу у 1988 року вона з сином виїхали із вказаної квартири та мешкали за іншою адресою. Після смерті ОСОБА_5 у грудні 2010 року її син, ОСОБА_2, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але виявилося, що у жовтні 2006 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 - матір'ю ОСОБА_5, яка в березні 2011 року подарувала спірну квартиру своєму онуку ОСОБА_6 Вважали, що при видачі свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_3 були порушені їх права, вказана квартира не могла бути відчужена без згоди ОСОБА_1 У зв'язку з цим позивачі просили визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 станом на час розірвання шлюбу між ними; визнати недійсними свідоцтво про право власності на квартиру та договір дарування вказаної квартири від 31 березня 2011 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину, а за ОСОБА_2 на 1/4 частину зазначеної квартири; стягнути солідарно з відповідачів на їх користь понесені судові витрати.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи ОСОБА_1, ОСОБА_2 у позові, суди на підставі доказів, поданих сторонами відповідно до вимог ЦПК України, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про пропуск позивачами строку позовної давності.
Посилання у касаційній скарзі на те, що про договір дарування їм стало відомо лише у 2011 році не впливає на правильне вирішення спору, оскільки ці вимоги є похідними від визнання спірної квартири майном подружжя, шлюб між якими розірвано у 1998 році та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 05 жовтня 2006 року при тому, що позов пред'явлено у січні 2012 року.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Б.І. Гулько
Д.Д. Луспеник
С.Ф. Хопта