іменем україни
13 березня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про стягнення суми за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2012 року,
У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 липня 2008 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір, за яким йому надано на термін до 17 липня 2015 року кредит у сумі 41 512 грн. 05 коп. та сплатою відсотків за користування кредитом. Оскільки умови договору відповідачем порушені, позивач просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 14 326,05 грн.
ОСОБА_1 пред'явив зустрічний позов, посилаючись на те, що 18 липня 2008 року між ним та банком був укладений кредитно-заставний договір, для забезпечення виконання якого ним у заставу був переданий належний йому автомобіль Chery QQ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. У зв'язку з неможливістю сплати внесків за кредитом, про що він повідомив банк листом від 12 лютого 2009 року, між ним та банком в особі ОСОБА_2 16 лютого 2009 року був укладений договір доручення, за умовами якого продаж банком предмету застави має бути здійснений за суму, не меншу за суму заборгованості за кредитним договором на день продажу. Проте належний йому автомобіль був проданий за суму, яка не відповідала розміру заборгованості за кредитом і умовам доручення, унаслідок чого йому завдано збитки. У зв'язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з солідарно з ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 на його користь збитки в сумі 22 347 грн. 43 коп., заподіяні внаслідок неналежного виконання договору доручення.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2012 року рішення міського суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2008 року в сумі 6 500 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення міського суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову банку, апеляційний суд виходив із того, що зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 липня 2008 року не виконано в повному обсязі. Проте з урахуванням ст. 616 ЦК України, оскільки заборгованість за кредитним договором утворилася як з вини відповідача, так і унаслідок недобросовісних дій банку, суд зменшив стягнену з ОСОБА_1 суму. Щодо стягнення збитків з банку на користь ОСОБА_1, то в цій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в позові.
Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 18 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір, за яким останньому було надано кредит у розмірі 41 512 грн. 05 коп. терміном до 17 липня 2015 року та сплатою 20,04 % річних за користування кредитом. Станом на 03 серпня 2011 року заборгованість за кредитним договором за розрахунком банку становила 14 326 грн. 05 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 4 457,55 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 1 833,79 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 3 853,37 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 3 261,53 грн., штрафу (фіксована частина) - 250 грн. і процентної складової штрафу - 670 грн. 31 коп.
Для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором згідно з п. 17.9 зазначеного кредитно-заставного договору, ОСОБА_1 був переданий у заставу належний йому автомобіль марки Chery QQ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
На виконання положень п. 12.1 кредитного договору ОСОБА_1 заявою від 12 лютого 2009 року просив банк прийняти на реалізацію автомобіль марки Chery QQ, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, переданий банку у заставу.
Актом від 12 лютого 2009 року зазначений автомобіль був переданий співробітникам банку для подальшої реалізації. 16 лютого 2009 року ОСОБА_1 видав довіреність на ім'я ОСОБА_2, працівника банку, якого уповноважив продати зазначений автомобіль за суму заборгованості на день продажу за кредитно-заставним договором.
Пунктом 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.
Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Положення ст. 616 ЦК України передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.
Судом установлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 липня 208 року становить 10 144 грн. 71 коп. і складається з заборгованості за кредитом в сумі 4 457 грн. 55 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1 833 грн. 79 коп. та заборгованості по комісії за користуванням кредитом в сумі 3 853 грн. 37 коп.
Отже, зменшивши суму, яка підлягала стягненню, до 6 500 грн., апеляційний суд не звернув уваги на те, що основне грошове зобов'язання за спірним кредитним договором становить 10 144 грн. 71 коп., а на основний борг не поширюється можливість його зменшення в силу положень ст. 616 ЦК України.
Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України, застосувавши положення ст. 616 ЦК України, не мотивував свого висновку про те, яка складова заборгованості за кредитом не підлягає стягненню.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду в частині вирішення первісного позову не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підстав для скасування судових рішень в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 доводи касаційної скарги не містять, а ОСОБА_1 не оскаржуються, тому в силу ст. 335 ЦПК України не переглядаються.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2012 року в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко