Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" березня 2013 р.Справа № 922/136/13-г
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Кододова М.М.
розглянувши справу
за позовом Ізюмського міжрайонного прокурора, м. Ізюм в інтересах держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації, м. Ізюм
до ПП "Золота нива 1", с. Забавне
про внесення змін до договору оренди землі
за участю представників сторін:
прокурора - Хряк О.О., посвідчення № 013774 від 06.12.2012 року
позивача - не з'явився
відповідача - Чернишкін Ю.А., дов. від 03.01.2013 року
Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації до Приватного підприємства "Золота нива 1", в якій просить суд внести зміни до договору оренди землі від 10.12.2009 р., укладеному між Ізюмською РДА та ПП "Золота Нива 1" на земельну ділянку загальною площею 85,5301 га, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Ізюмського району, а саме: п. 8 договору викласти в наступній редакції "Договір укладений на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку". В обґрунтування позовних вимог посилається на 14, 121 Конституції України, ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст.ст. 203 ЦК України. Судовий збір просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.01.2013 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/136/13 та розгляд справи призначено на 30.01.2013р. об 11:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.01.2013 р. розгляд справи № 922/136/13 було відкладено на 12.02.2013р. об 11:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.02.2013 р. розгляд справи № 922/136/13 було відкладено на 27.02.2013р. об 11:45 год.
25 лютого 2013 року прокурором надано уточнення до позовної заяви, в якій прокурором змінено предмет позову та відповідно до якої прокурор просить суд внести зміни до договорів оренди землі від 10.12.2009 р., укладеного між Ізюмською РДА та ПП "Золота Нива1" на земельні ділянки загальною площею 85,5301 га, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Ізюмського району, а саме: п. 8 договорів після слів "Договір укладено на 49 років" доповнити словами "або до моменту отримання власниками не витребуваних земельних часток (паїв) державних актів на право власності на земельні ділянки".
У судовому засіданні 27 лютого 2013 року було оголошено перерву до 11:30 11.03.2013 року. Після перерви судове засідання поновлено та продовжено у тому ж складі суду.
Прокурор у судовому засіданні 11.03.2013 р. підтримує надану до суду заяву про уточнення позовних вимог посилаючись на ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та просить суд продовжити розгляд справи з її урахуванням.
Суд, дослідивши надану прокурором заяву повернув її прокурору без розгляду виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено право позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р.).
Пунктом 3.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової зави, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.
Враховуючи вищевикладене та те, що у судовому засіданні 30.01.2013 р., у зв'язку з відсутністю заперечень з боку прокурора та відповідача, суд перейшов до розгляду справи № 922/136/13-г по суті, суд не знаходить правових підстав для прийняття заяви прокурора про уточнення позовних вимог та вищезазначена заява підлягає поверненню прокурору без розгляду на підставі частини першої статті 63 ГПК України.
У судовому засіданні 11 березня 2013 року, у зв'язку із задоволенням усного клопотання прокурора про перенесення розгляду справи, було оголошено перерву до 10:45 13.03.2013 року. Після перерви судове засідання поновлено та продовжено у тому ж складі суду.
Прокурор у судовому засіданні підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, у попередньому судовому засіданні не визнавав позовні вимоги прокурора, зазначаючи про передчасність його подання.
Представник відповідача проти вимог прокурора заперечував у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов та додатково наданих письмових поясненнях.
Присутні в судовому засіданні прокурор та представник відповідача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
14 травня 2009 року Ізюмської РДА винесено розпорядження № 199 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ПП "Золота Нива 1", відповідно до якого прийнято рішення затвердити "Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які надаються в оренду (із земель сільськогосподарського призначення - ріллі) ПП "Золота Нива 1" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Олександрівської сільської ради Ізюмського району Харківської області" та надати приватному підприємству ПП "Золота Нива 1" в користування на умовах оренди земельні ділянки загальною площею 227,3186 га, в тому числі ріллі: земельну ділянку, що припадає на нестребувані земельні частки (паї) КСП "40-річчя Жовтня" контур № 40 площею 85,5301 га, земельні ділянки для створення мережі польових доріг до земельних часток (паїв) площею 102,6093 га, із земель державного резервного фонду поле № 4 першої ґрунтозахисної сівозміни площею 89.1791 га, які розташовані на території Олександрівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, терміном на 49 років.
10 грудня 2009 року між ПП "Золота Нива 1" (відповідач) та Ізюмською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження Ізюмської РДА від 14.05.2009 р. № 199 був укладений договір оренди землі, за яким відповідач отримав в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 85,5301 га, розташовану на території Олександрівської сільської ради Ізюмського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зазначений договір оренди землі зареєстрований в Ізюмському міськрайонному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті по земельних ресурсах", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 21 грудня 2009 року за № 040967200007.
Земельна ділянка була передано у користування на підставі акту приймання-передачі об'єкта оренди, укладеного сторонами 10.12.2009 року.
Відповідно до п. 8 договору оренди землі договір оренди землі укладений на 49 років.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, Ізюмською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, якою встановлено, що спірний договір оренди укладено в порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часткою (паїв) та ст. 15 Закону України "Про оренду землі", зокрема вказаним нормам суперечить п. 8 договору, що на його думку, свідчить про порушення прав держави та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом внесення змін до п. 8 договору оренди.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Таким спеціалізованим законом України, що відповідає змісту Конституції України, виступає чинний Земельний кодекс України.
Статтею 148 Земельного кодексу України встановлено, що відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
При цьому, згідно статті 79 цього кодексу, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1).
Відповідно до вимог ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Таким спеціалізованим законом України, що відповідає змісту Конституції України, виступає чинний Земельний кодекс України.
Статтею 148 Земельного кодексу України встановлено, що відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
При цьому, згідно статті 79 цього кодексу, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1).
Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про оренду землі" Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно до ст. 14 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
У статті 15 ЗУ "Про оренду землі" визначені істотні умовами договору оренди землі, якими є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.
Відповідно до ст. 13. ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
Можливість зміни умов договору оренди землі встановлена у ст. 30 ЗУ "Про оренду землі", якою передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення переговорів щодо внесення змін у договір оренди за згодою сторін, про що у судовому засіданні зазначав, зокрема, позивач зазначаючи про передчасність подання прокурором відповідного позову.
Крім того, у разі задоволення позовних вимог прокурора про внесення змін у договір шляхом викладення п. 8 договору у наступній редакції "Договір укладений на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку", у договорі буде анульовано умову договору, яка визначає строк дії договору, яка є у розумінні ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі, що в свою чергу буде підставою визнання договору нікчемним.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Позовні вимоги повинні бути доведені і не можуть базуватись на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) прокурор доказів на підтвердження вимог, викладених у позовній заяві не надав.
Зважаючи на викладене, по переконанню суду, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження обґрунтованості позовних вимог прокурора, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові прокурора відмовити повністю.
Повне рішення складено 18.03.2013 року.
Суддя Шатерніков М.І.