83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
26.02.13 р. Справа № 905/867/13-г
Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу», м. Донецьк
до відповідача: Державного підприємства «Орджонікідзевугілля», Донецька обл., м. Єнакієве
про: стягнення 194745грн.29коп.
За участю представників сторін
від позивача: Іванова А.С. (за довіреністю № 2 від 24.01.2013р.);
від відповідача: Донська О.В. (за довіреністю № 01/4-344 від 25.12.2012р.).
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу», м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Орджонікідзевугілля», Донецька обл., м. Єнакієве про стягнення 194745грн.29коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 166000грн.00коп., інфляційних витрат у сумі 16766грн.00коп., 3% річних у сумі 11979грн.29коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 01-10/1016 ГПт від 14.07.2010р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.
26.02.2013р. відповідач супровідним листом надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву № 65 від 25.02.2013р., яким визнав позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні 26.02.2013р. сторони підтримали свої правові позиції по суті спору, повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів в її обґрунтування.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Вислухавши під час судового засідання представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:
14.07.2010р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (замовником) по результатам відкритих торгів, які відбулись 16.06.2010р., був укладений договір № 01-10/1016 ГПт (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати на умовах, вказаних у Договорі, у власність Замовника продукцію, а Замовник зобов'язується прийняти, здійснити оплату за товар.
Пунктом 1.1 договору сторони визначили найменування товару, що підлягав поставці, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, яка становить 3974000грн.00коп.
Відповідно до п. 3.4 договору датою передачі товару вважається дата, яка вказана замовником на документах, наданих постачальником, при його прийманні.
Згідно із п. 4.2 договору оплата за товар здійснюється на протязі 30 банківських днів після одержання товару у вказаному місці призначення.
Відповідно до п. 10.1 договору договір діє з дати його підписання до 31.12.2010р., а щодо виконання зобов'язань - до повного і належного їх виконання.
Виходячи зі змісту позовної заяви, у виконання вказаного договору позивач здійснив поставку товару відповідачу за видатковими накладними № 22 від 15.07.2010р. та № 23 від 20.07.2010р. загальною вартістю 166000грн.00коп., для оплати якого позивачем були виставлені рахунки № 30 від 15.07.2010р. та № 31 від 20.07.2010р., однак отримавши товар, відповідач взагалі не здійснив оплату його вартості, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 166000грн.00коп.
Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 166000грн.00коп., інфляційних витрат у сумі 16766грн.00коп., 3% річних у сумі 11979грн.29коп., підставою позову є договір № 01-10/1016 ГПт від 14.07.2010р.
Договір № 01-10/1016 ГПт від 14.07.2010р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивачем у виконання умов договору № 01-10/1016 ГПт від 14.07.2010р. за видатковими накладними № 22 від 15.07.2010р. та № 23 від 20.07.2010р. поставлений відповідачу товар - насос ЦНС 300*540 загальною вартістю 166000грн.00коп.
Поставка товару також підтверджується товарно-транспортними накладними та актами приймання-передачі до кожної спірної поставки.
Відповідач підтвердив факт отримання товару загальною вартістю 166000грн.00коп. від позивача, спір щодо отримання спірного товару між сторонами відсутній.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 4.2 договору сторони дійшли згоди, що оплата за товар здійснюється на протязі 30 банківських днів після одержання товару у вказаному місці призначення.
Згідно із п. 3.4 договору датою передачі товару вважається дата, яка вказана Замовником на документах, наданих постачальником, при його прийманні.
Як свідчать наявні в матеріалах супроводжувальні документи - видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, акти приймання-передачі, товар був переданий позивачем та відповідно отриманий відповідачем 15.07.2010р. та 20.07.2010р., отже виходячи із змісту умов п. 3.4 договору, станом на 01.09.2010р. наступив строк оплати всіх партій поставленого товару, а вже з 02.09.2010р. почалося прострочення виконання зобов'язання.
Відповідач у відзиві та безпосередньо в судовому засіданні підтвердив факт наявності заборгованості в розмірі 166000грн.00коп.
Відповідно до ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Враховуючи що предмет та підстави позову стосуються лише прав і обов'язків сторін, визнання позовних вимог не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наявність суми боргу в розмірі 1660000грн.00коп. підтверджується також одностороннім актом звірки взаємних розрахунків між сторонами за договором № 01-10/1016 ГПт від 14.07.2010р. за період з 15.07.2010р. по 18.02.2013р. та довідкою за підписом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу», м. Донецьк про стан заборгованості.
Докази погашення боргу в сумі 166000грн.00коп. суду не надані, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем залишилося невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу суд вважає обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач відповідно до наданого розрахунку просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 11979грн.29коп. за період з 01.09.2010р. по 25.01.2013р. та інфляційні витрати в сумі 16766грн.00коп., за період 01.09.2010р. по 01.05.2012р., нараховані на суму боргу 166000грн.00коп.
Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, дослідивши представлені позивачем розрахунки дійшов висновку, що позивачем невірно визначений момент виникнення права вимагати від відповідача сплати заборгованості в розмірі 166000грн.00коп., що виникла через не оплату товару, поставленого за видатковими накладними № 22 від 15.07.2010р. та № 23 від 20.07.2010р., оскільки встановлюючи моменти виникнення заборгованості позивач не врахував встановлені ст. 73 КЗпП та Листом Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік" №9681/0/14-07/13 від 25.08.2009р. святкові дні, в які робота на підприємствах не проводиться, а саме позивачем не врахований святковий день - 24 серпня - День незалежності України.
Отже, як вже встановлено судом, з 02.09.2010р. у позивача виникло право вимагати від відповідача оплати вартості товару, отриманого за видатковими накладними № 22 від 15.07.2010р. та № 23 від 20.07.2010р.
Суд зробивши в межах обраних позивачем періодів власний арифметичний розрахунок 3% річних за період з 02.09.2010р. по 25.01.2013р. та інфляційних витрат за період з 02.09.2010р. по 01.05.2012р., за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство" у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" вважає, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних - 11952грн.00коп., інфляційних витрат - 16748грн.54коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимог у частині стягнення 3% річних у сумі 27грн.29коп. та інфляційних витрат у сумі 17грн.46коп.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 610, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу», м. Донецьк до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля», Донецька обл., м. Єнакієве про стягнення 194745грн.29коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 166000грн.00коп., інфляційних витрат у сумі 16766грн.00коп., 3% річних у сумі 11979грн.29коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» (юридична адреса: 86405, Донецька обл., м. Єнакієве, вул. Трестівська, будинок 10, код ЄДРПОУ 32276912) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу» (юридична адреса: 83001, м. Донецьк, вул. Постишева, будинок 60, код ЄДРПОУ 36379704) суму основного боргу в розмірі 166000грн.00коп., 3% річних у сумі 11952грн.00коп. та інфляційні витрати в сумі 16748грн.54коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 3894грн.02коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
У судовому засіданні 26.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 01.03.2013р.
Суддя Макарова Ю.В.