26.03.13р. Справа № 904/1304/13-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІТОН", м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІГЕЛЬ-ВІК", м. Дніпропетровськ
про стягнення 17 634,5 грн. за договором про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Бондик Є.В.
Представники:
Від позивача: Корнілова Е.Ю., довіреність б/н від 25.02.2013 р.;
Від відповідача: Пілягін О.Ю., директор, протокол загальних зборів учасників №7 від 21.01.2009 р.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по договору № 20.04.12/3 від 30.04.2012р. про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні та договору-заявці № Р-897 від 14.11.2012р. транспортної експедиції вантажів автомобільним транспортом в розмірі 3 996, 50 грн., витрат на оплату штрафу у сумі 12 627,00 грн. та 1 101,00 грн. - відшкодування витрат з оплати послуги переведення документів з польської на українську мову.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплатив в повному обсязі за виконані по договору послуги з перевезення вантажу, крім того, при здійсненні перевезення за визначеним маршрутом, при перетині кордону з Польщею, автомобіль перевізника оштрафовано працівниками митної служби Польщі на 5 000 злотих за перевищення навантаження на ведучу ось автомобіля, що дорівнює 12 627 ,00 грн., які позивач розцінює, як збитки та просить покласти на відповідача.
Також позивач зазначає, що при зверненні до суду він звернувся до перекладача за послугами перекладу документів та засвідченням перекладу у нотаріуса, за що сплатив 1 011,00 грн., які також просить стягнути з відповідача.
Відповідач у відзиві на позов заперечує проти вимог позивача з підстав відсутності своєї вини. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що зміну ваги вантажу з 18 000 кг на 21 108 кг було узгоджено сторонами, зауважень або заперечень стосовно розміщення товару перевізником у міжнародній товарно-транспортній накладній зроблено не було, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення без заперечень.
Крім того, відповідач зазначає, що зважування автомобіля після виваження вантажу не проводилось, а маса перевезеного вантажу відповідає дійсності, та в разі перевищення ваги вантажу, водій повинен був заздалегідь обрати дорогу із дозволеним навантаженням.
Щодо несплати за перевезення, відповідач пояснив,що ним за прострочення доставки вантажу відповідно до умов договору утримано з оплати перевезення 500 дол. США штрафу.
На підставі викладеного відповідач вважає, що збитки позивачу спричинені не з вини відповідача, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволені позову.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами не подавалось.
26.02.2013р. в судовому засідання розгляд справи відкладався до 18.03.2013р.
18.03.2013р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.03.2013р.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 26.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, господарський суд, -
20.04.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адітон» (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рігель-Вік» (далі - експедитор, відповідач) укладено договір № 20.04.12/3 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні (далі - Договір).
За умовами Договору перевізник прийняв на себе обов'язок здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом, а експедитор - сплатити надані транспортні послуги.
Відповідно до п.1.1. Договору, взаємовідносини Експедитора та Перевізника ґрунтуються на положеннях Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам (КДПГ) та Протоколу до Конвенції КДПГ від 05.07.78р., Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з використанням книги МДП (Конвенція МДП), Європейською угодою про перевезення небезпечних вантажів (ADR), Європейською угодою про перевезення швидко псувного вантажу, Європейською угодою про режим труда та відпочинку водіїв (ESTR), іншими міжнародними нормами та правилами, ратифікованими урядом Сторін, а також умовами цього Договору.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Експедитор інформує Перевізника про строк та об'єми майбутніх перевезень, в кількості та необхідному типі рухомого складу. Інформація передається по факсимільному зв'язку у вигляді Договору-Заявки, яка включає в себе додаткову інформацію:
- адреса місця завантаження та розвантаження вантажу;
- дата та час подачі автомобіля під завантаження;
- маса та вид вантажу;
- адреса відправника та одержувача вантажу з вказанням контактних телефонів;
- адреса проведення митних формальностей при завантаженні та розвантаженні вантажу;
- строк доставки вантажу одержувачем;
- сума, форма та строк оплати за перевезення;
- інші особливості перевезення конкретного вантажу.
Відповідно до п. 2.2. Договору, Перевізник передає Експедитору по факсимільному зв'язку письмове підтвердження прийняття замовлення до виконання із зазначенням реєстраційних номерів замовленого транспортного засобу та з обов'язковим проставлянням підпису повноважного представника та печатки свого підприємства. У випадку, якщо на протязі 3-х годин після направлення Експедитором транспортного замовлення Перевізник не передає підтвердження та не присилає відмови від його прийняття, Договір-Замовлення вважається прийнятим на умовах, вказаних в ньому.
Умовами розділу 3 Договору встановлено, що:
- перевізник зобов'язаний забезпечити надання технічно справного транспортного засобу, під завантаження на узгоджені в Договорі-Заявці строки та у стані, пригідному для міжнародної транспортуванні даного вантажу та відповідного санітарним вимогам перевезеного вантажу (п.3.1.1.Договору);
- перевізник зобов'язаний забезпечити доставку вантажу на умовах та в строки, узгоджені сторонами та обумовлені в Договорі-заявці (п. 3.1.3. Договору),
- стежити за правильністю розташування та закріплення вантажу на транспортному засобі (п.3.1.4. Договору),
- перевізник зобов'язаний контролювати силами водія транспортного засобу процес навантажування (розвантажування) включно поштучний перерахунок вантажних місць, перевірку зовнішнього стану упаковки, порядок навантаження (розвантаження). Пломбування вантажного відсіку автомобіля не звільняє Перевізника від відповідальності за відповідність фактичної кількості вантажних місць з кількістю, вказаною у супровідних документах. При відсутності можливості перерахунку, у випадку розбіжності даних у супровідних документах з фактичними або при наявності інших недоліків, виявлених при навантаженні (порушення упаковки, ненадійне кріплення вантажу у вантажному відсіку та ін.), котрі можуть принести до втрати товарного вигляду та/або нанесенню ущербу вантажу в процесі транспортування, Перевізник зобов'язаний, не кидаючи місця навантаження, повідомити про це Експедитора та провести необхідні обґрунтовані відмітки у всіх екземплярах CMR накладної (п.3.1.5. Договору).
На виконання Договору перевізником факсимільним зв'язком було отримано договір-заявку № Р-897 від 14.11.2012р., згідно якої експедитор доручав здійснити перевезення за маршрутом м. Запоріжжя (Україна) - м. Калінінград (Росія) (а.с.21).
Зазначеною заявкою було визначено основні умови здійснення перевезення, в тому числі зазначено вагу вантажу - 18 тонн, при завантаженні вантажу у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 0475154 було зазначено масу вантажу (брутто 21 108кг) (а.с.23, 64).
Здійснюючи замовлення перевезення за визначеним маршрутом, при перетині кордону (22.11.2012р.) з Польщею (прикордонний перехід «Безледи», автомобіль Перевізника (Renauit AE3995HAAE3909XO) було затримано працівниками митної служби Польщі та оштрафовано на 5 000 злотих за перевищення навантаження на ведучу ось автомобіля.
При проведенні переважування вантажу, було з'ясовано, що порушення, за яке на Перевізника накладено штраф у розмірі 5 000 злотих, відбулося в результаті значного перевищення фактичної маси вантажу від заявленої у товарно-супровідних документах.
Перевищення ваги зафіксовано польськими митниками при проведенні у протоколах №00000768/W/2012 від 22.11.2012р. та №00000769/W/2012 від 22.11.2012р. перевищення навантаження на одну ведучу вісь автомобіля за якими становить 530кг.
Також переваження вантажу було здійснено Вантажоотримувачем, про що було здійснено запис у (CMR) 0475154 - зазначена маса вантажу 22 310 кг. Автомобіль було зважено з вантажем (карточка завісу ЗАО «ИНМАР» 28.11.2012р.). Маса (Renauit AE3995HAAE3909XO) з вантажем склала 36 160 кг. Враховуючи масу напівпричепа panav AE3909XO без вантажу 6 740 кг., та масу сідлового тягача Renauit AE3995HA без вантажу 7 110кг., маса вантажу склала 22 310кг.
Таким чином за твердженнями позивача, вага вантажу від заявленої у товаро-супровідних документах відрізнялась від встановленої у накладній більше ніж на 1 000кг.
Автомобіль позивача (Renauit AE3995HAAE3909XO) було затримано Польськими митниками до сплати покладеного на ТОВ «АДІТОН» штрафу, який сплачено позивачем 27.12.2012р. (квитанція № КР/371030/2012\3575).
01.11.2012р. Позивачем на адресу відповідача замовним листом № 4900003107847 направлено претензію №740 від 30.11.2011р., яка була отримана останнім 03.12.2012р.
У відповіді на цю претензію Відповідач повідомив, про відхилення вимог Позивача. В обґрунтування цього зазначив про узгодження сторонами змін умов Договору-заявки № Р-897 від 14.11.2012р., та про те, що у CMR була вказана вірна маса вантажу брутто 21 108кг.
Крім того, Відповідач не розрахувався в повному обсязі за надані послуги перевезення. Так, 10.01.2013р. Відповідачем була здійснена часткова оплата на суму 11 003,50 грн. Решту грошових коштів - 3 996,50 грн. Відповідач утримав з оплати, як штраф за прострочення в доставці вантажу.
Позивач з цим не погодився, оскільки вважає, що прострочення доставки вантажу мало місце саме з вини відповідача.
Враховуючи викладене, 01.12.12р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 740 від 30.11.12р. в якій вимагав від останнього сплатити йому збитки у вигляді 12 676,00 грн. штрафу (а.с.44-45).
Відповідач у відповіді на претензію № 7/12 від 07.12.12р. відмовився сплачувати вказану суму, зазначивши про відсутність своєї провини. (а.с.47).
27.12.12р. позивач направив відповідачу ще одну претензію № 796 від 21.12.12р. з вимогою про оплату як основного боргу в сумі 15 000,00 грн. так і 12 676,00 збитків, яка залишена відповідачем без відповіді (а.с. 49-52).
Відповідач, в свою чергу направив позивачу претензію № 25/12 від 25.12.12р. щодо порушення позивачем строків доставки вантажу, у зв'язку з чим та на підставі п. 4.5. Договору повідомив про утримання ним 500 дол. США з вартості перевезення вантажу (а.с.53).
У відповіді на дану претензію відповідач повідомив позивача про відсутність своєї вини у затримці перевезення вантажу та просить позивача сплатити заборгованість по оплаті перевезення та компенсацію спричинених збитків в загальній сумі 29 274, 60 грн. (а.с.54-55).
Враховуючи несплату за здійснене перевезення вантажу та понесення додаткових витрат, які не були сплачені відповідачем, позивач звернувся до суду та просить стягнути кошти в примусовому порядку.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та надані сторонами документи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову на підставі наступного.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перевезення вантажу будь-яким видом транспорту складається з трьох елементів: навантаження, переміщення та вивантаження вантажу, основним з яких є саме перевезення вантажу, що здійснюється на підставі окремого договору, правове регулювання якого у загальній формі закріплено в главі 64 Цивільного кодексу України та главою 32 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником (ст. 929 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у даній справі виникли відносини перевезення вантажу, які регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України та спеціальним законодавством про автомобільний транспорт, в тому числі - міжнародним.
Вказаним Договором сторони домовились, що перевезення здійснюється згідно умов Конвенції про Договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась на підставі постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів".
Згідно статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.
За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" -Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві.
Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.
Згідно ст. 4 зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого в цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Перевезення по зазначеному вище Договору здійснювалось транспортним засобом ТОВ «Адітон» (Renault АЕ 3995 НА/panav АЕ 3909 ХО) за міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0475154 (а.с. 23, 64).
Відповідно до п.4.3. Договору підставою для оплати за перевезення експедитором є оригінал рахунку-фактури перевізника в одному екземплярі, оригінал CMR-накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу в двоє екземплярах та оригінали інших додаткових документів зазначених в Договорі-заявці, оригінал акту виконаних робіт, оригінал податкової накладної. Зазначені документи повинні бути пред'явлені не пізніше 7 днів після виконання послуг. Повне або часткове ненадання перевізником зазначених документів дає право експедитору відкласти оплату за перевезення до моменту надання зазначених документів.
Згідно матеріалів справи позивач разом з претензією від 21.12.12р. направив на адресу відповідача акти наданих послуг, рахунки на оплату, податкові накладні (а.с.49-52).
Про виконання позивачем своїх обов'язків щодо доставки вантажу по Договору свідчить також лист вантажоотримувача ТОВ «Калінінград-Технологія», в якому зазначено про поставку вантажу в повному обсязі (а.с.68).
Докази підписання актів виконаних послуг відповідач суду не надав, проти виконання перевезення позивачем не заперечив.
Позивачем до матеріалів справи надано виписку АТ «Укрсиббианк», відповідно до якої за особовим рахунком 26008033958700 за 10.01.13р. за рахунком №483 від 27.11.12р. відповідач частково сплатив за транспортні послуги суму 11 003, 50 грн. (а.с.43).
Оплату ж у розмірі 15 000,00 грн., здійснену 27.11.12р. (а.с.41) відповідач листом від 07.12.12р. просив вважати оплатою за транспортні послуги по рахунку № 460 від 10.11.12р. (а.с.48).
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМR) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Як визначено п.2.1. Договору експедитор інформує перевізника про строки та об'єми майбутніх перевозок. В договорі-заявці, в тому числі повинна міститися інформація щодо ваги та виду вантажу.
Згідно договору-заявці вага вантажу повинна була складати 18 000 кг, однак, в накладній CMR №0475154 зазначено: Вага брутто - 21 108 кг, всього вага нетто - 18 500 кг.
Статтею 8 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що приймаючи вантаж, перевізник перевіряє вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування і нумерації місць та зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів зазначених у пункті 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов'язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.
Приписами ст. 9 Конвенції передбачено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.
Графа 18 накладної CMR не містить зауважень чи застережень перевізника, що свідчить про прийняття вантажу перевізником до перевезення без заперечень.
Крім того, умовами Договору сторони передбачили, що Перевізник зобов'язаний негайно інформувати експедитора про всі проблеми, які виникають в процесі здійснення навантаження, транспортування, розвантаження, проходження митних формальностей, в тому числі про факти невідповідності параметрів вантажу (за вагою та/чи об'ємом), зазначеним в Договрі-заявці (п.3.1.6. Договору).
Як зазначалося вище, при перетині кордону перевізником, працівниками митної служби Польщі було встановлено перевищення навантаження на ведучу ось автомобіля на 530 кг, про що складено Протокол № 00000768/W2012 перевірки транспортного засобу, що перетинає державний кордон при виїзді з території Республіки Польща (а.с.33-38) та винесено рішення про накладення штрафу у розмірі 5 000,00 злотих (а.с. 28-32).
Дане рішення перевізником не оскаржено, штраф сплачено в повному обсязі.
Доказів інформування експедитора про даний факт перевізник суду не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» експедитор має право обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, а також порядок виконання транспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах клієнта, згідно з відповідним договором транспортного експедирування.
Отже, експедитор повинен був пересвідчитися в можливості перевезення вантажу за обраним маршрутом.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в України встановлено, що при перевезеннях вантажів контроль за своєчасним прибуттям транспорту протягом дня, регулювання його розстановки, подачі під завантаження, використання транспорту, що звільнився, у зворотному напрямку, облік завантаження, часу прибуття та відправлення рухомого складу виконується Перевізником або Замовником залежно від прийнятої ними схеми перевезень (п.8.3).
Умовами п. 3.1.5. Договору сторони встановили, що перевізник зобов'язаний контролювати силами водія транспортного засобу процес навантаження.
Відповідач в ході судового засідання надав суду копію пакувального листа № 1 від 16.11.2012р. в якому міститься інформація щодо вантажу, а саме номери барабанів та вага нетто та брутто кожного з барабанів, які були використані як тара пі вантаж - жилу струмопровідну (а.с. 104).
Тобто, водій повинен був, виходячи з ваги барабанів, контролювати процес правильного навантаження вантажу з урахуванням розміщення вантажу в автомобілі.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Отже, саме позивач повинен був довести наявність неправомірної поведінки відповідача, а також безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесеними ним збитками і розміром відшкодування.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками визнаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати , які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.
Оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами вину відповідача, вимоги щодо стягнення з відповідача збитків в розмірі 12 627,00 грн. штрафу та 1 101,00 грн. витрат з оплати послуги переведення документів заявлені до стягнення відповідачем задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги з перевезення в розмірі 3 996, 50 грн. суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Зокрема, статтею 610 цієї глави визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 614 Кодексу, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина 2 зазначеної статті).
Згідно з частиною першою статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до п.4.5. Договору в разі пред'явлення претензії до перевізника за неналежне виконання своїх обов'язку, сума збитків, згідно виставленої претензії утримується експедитором при оплаті конкретного перевезення.
У зв'язку з простроченням доставки вантажу товариство з обмеженою відповідальністю «Рігель-Вік» направило позивачу претензію № 25/12 від 25.12.12р., в якій зазначило, що враховуючи прострочення доставки вантажу на 5 діб він стягує з товариства з обмеженою відповідальністю «Адитон» штраф в розмірі 500 дол. США на підставі п.4.5. Договору та повідомив, що ця сума буде утримана з вартості перевезення вантажу (а.с.53).
Частиною 1 статті 17 Конвенції встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (п.2. ст.17 Конвенції).
Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 Конвенції, лежить на перевізнику (ч.1 ст.18 Конвенції).
Оскільки, як встановлено вище, позивач не довів відсутність своєї вини у простроченні доставки вантажу, суд вважає, що відповідач мав право на утримання з позивача штрафу в рахунок оплати перевезення.
З врахуванням викладеного суд прийшов до висновку по відмову в задоволенні позову.
Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на позивача.
Керуючись Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 617, 629, 909, 920, 929 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Судові витрати у справі покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Н.Г. Назаренко
Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 27.03.2013р.