Справа № 2035/7028/2012
№ производства 2/646/175/2013
22.03.2013 року м. Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді - Васильєвої О.О.,
при секретарі судового засідання - Козирєві А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання припиненим, визнання відсутності прав, зобов'язання скасувати заборону на відчуження,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора, у якому просить суд визнати договір довічного утримання, укладений 23.04.1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 припиненим, визнати відсутність прав у ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на житловий будинок №33 по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові, зобов'язати Першу Харківську державну нотаріальну контору скасувати заборону на відчуження житлового будинку №33 по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові.
В обґрунтування вимог зазначила, що позивач є власником будинку № 33 по вулиці Одинадцятого липня в м. Харкові, в якому і проживає. У лютому 2012 року позивач дізналась про наявність договору довічного утримання від 23 квітня 1994 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5.
Вказаний договір зареєстрований Першою Харківською нотаріальною конторою в реєстрі правочинів від 22 січня 2008 року, накладена заборона на відчуження вказаного будинку. Однак, позивачу відомо, в реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на вказаний будинок а ОСОБА_5 не зареєстровано.
Набувач за договором довічного утримання ОСОБА_5 померла у 2001 році. ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями ОСОБА_5. ОСОБА_2 є чоловіком набувача за договором утримання -ОСОБА_5. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_2.
Останнім часом, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вчиняються дії, направлені на встановлення права власності на належне позивачу житло, як то запрошують її до нотаріуса для переоформлення спадщини, розповсюджують серед родини чутки про продаж належного позивачу будинку, погрожують виселенням, вказуючи, що даний будинок позивачу не належить та таке інше. Вважає, що її права власника потребують захисту.
Ні за життя ОСОБА_5, ні на даний час жодних дій та вчинків, направлених на утримання чи догляд позивача ні ОСОБА_5, ні її спадкоємцями не здійснювалось.
Більше того, позивач ніколи не мала наміру укладати договір довічного утримання з ОСОБА_5, тим більше за рахунок відчуження єдиного належного їй нерухомого майна, яким є будинок № 33 по вулиці Одинадцятого липня в місті Харкові та свідомо договір довічного утримання не підписувала та тим більше на умовах відчуження належного будинку.
Право власності на будинок за ОСОБА_5 в реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстроване не було та договір довічного утримання жодного разу не виконувався.
Таким чином, право власності на майно, що є предметом договору довічного утримання, у ОСОБА_5 не виникло.
Житловий будинок № 33 по вулиці 11 липня міста Харкова, що є предметом договору довічного утримання, не міг бути переданий у спадщину спадкоємцям ОСОБА_5 - ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в зв'язку із тим, що у ОСОБА_5 не виникло право власності на вказаний, будинок. ОСОБА_5 у вказаному будинку № 33 по вулиці Одинадцятого липня в місті Харкові не проживала.
Окрім того, як неодноразово було зазначено, ні за життя ОСОБА_5, ні спадкоємцями - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодних дій щодо утримання та догляду позивача не здійснювалось. Більше того, протягом тривалого часу попередньо та на даний час позивач перебуває у неприязних стосунках із відповідачами.
Позивач у судовому засіданні 29.01.2013 року пояснила, що в липні сказала ОСОБА_2, що хоче розірвати договір, пів року відповідачів не бачить, живе на свою пенсію. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 приїжджали 1 раз у місяць щоб набрати з погребу продуктів харчування. Привозили лише інколи молоко, кефір, 2 банки сиру, півкіло апельсин, 3 банани. Відповідачі возили її до лікарів лише у крайніх випадках, але за все платила сама з власних коштів. Ліки не привозили, лише у крайніх випадках, коли у неї не вистачало коштів. Щодо договору довічного утримання пояснила, що вважала, що складає заповіт на ОСОБА_5, а чому майно опинилося у відповідачів їй не відомо. Договір підписувала. Додатково пояснила, що відповідач ОСОБА_3 позичала у неї кошти у сумі 300,00 грн., потім ще у сумі 300,00 грн., які потім повернула.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, пояснивши, що він здійснює догляд за ОСОБА_1 Пояснив, що у разі визнання договору довічного утримання припиненим ОСОБА_1 залишиться без будинку, оскільки його продадуть.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, пояснив, що півроку не підтримує стосунків з ОСОБА_1, через те, що вона звернулася до суду. Надавав їй матеріальну допомогу, купляв ліки. З позивачем проживає її син, але він допомогу не надає, оскільки вважає, що останній зловживає спиртними напоями.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, пояснивши, що при бесіді з позивачем, остання повідомила, що позов не читала, але підписувала. З ОСОБА_1 проживає її син, він допомагає їй, але не працює. Матеріальну допомогу позивачу надавала.
Третя особа свого представника у судове засідання не направила, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином. Надали пояснення, за підписом державного нотаріуса ОСОБА_7, у якому просили суд справу розглядати у відсутності нотаріуса, зазначили, що на прийомі у нотаріуса ОСОБА_1 у бесіді повідомила, що має намір укласти договір довічного утримання з дочкою ОСОБА_8, згідно якого вона передає у власність своїй дочці ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в м. Харкові, вулиця липня № 33, а ОСОБА_5 зобов'язана довічно її утримував надаючи їй необхідне харчування, забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу. Для укладення зазначеного договору ОСОБА_1 надала всі необхідні документи. Після з'ясування всіх питань та сплати необхідних платежів нотаріусом підготовлений проект договору, який ретельно прочитали ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Після того, як зміст договору відповідав волі ОСОБА_1 та набувача, договір був підписаний кожною із сторін особисто і ті після цього був посвідчений договір довічного утримання.
Заслухавши позивача та його представника, відповідачів, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково із наступних підстав.
Судом установлено, що 23 квітня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в м. Харкові по вул.. 11-го Липня №33, а ОСОБА_5 взяла на себе обов'язок надавати їй необхідні харчування, одяг, іншу необхідну допомогу в обсягах мінімальної пенсії щомісячно.
Вказаний договір довічного утримання посвідчений державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 в реєстрі за №5-967, та накладено заборону на відчуження вказаного в договорі жилого будинку з надвірними будівлями, що належить ОСОБА_1, до повного припинення або розірвання договору довічного утримання, про вчинено запис №30671. Також зазначено, що цей договір підлягає реєстрації у Харківському міському бюро технічної інвентаризації.
У судовому засіданні встановлено, що вказаний будинок №33 по вул.. 11-го Липня в м. Харкові на час укладання договору довічного утримання належав ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності від 20.11.1987 року, Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.11.1987 року, та реєстраційним посвідченням Харківського міського бюро технічної інвентаризації.
Згідно ст. 425 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р. (діяв на момент укладання оскаржуваного договору) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Набувач за договором довічного утримання ОСОБА_5 померла у 2001 році, що не заперечувалося у судовому засіданні ані позивачем, ані відповідачами.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями ОСОБА_5. ОСОБА_2 є чоловіком набувача за договором утримання -ОСОБА_5. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_2.
В судовому засіданні встановлено, що договір довічного утримання від 23 квітня 1994 року за час життя ОСОБА_5 у Харківському міському бюро технічної інвентаризації зареєстровано не було.
Зазначений факт також підтверджується копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, у якому зазначено, що ОСОБА_1 станом на 06.11.2007 року, тобто вже після смерті набувача за оспорюваним договором, є єдиним власником житлового будинку з прибудовами №33 по вул. Одинадцятого Липня у м. Харкові, та копією технічного паспорту на вказаний будинок від 06.11.2007 року, де також єдиним власником вказано ОСОБА_1
Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 ст. 334 ЦК України визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Із змісту коментованої статті випливає, що право власності у набувача за договором, який вимагає нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення (ч. 3 ст. 334 ЦК), а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК). Отже, якщо за договором відчужується рухоме майно, то право власності на нього у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору.
Статтею 755 ЦК України визначено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Нормами ч. 1 ст. 757 ЦК України передбачено, що обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що набувач до договором довічного утримання ОСОБА_5 не набула право власності на житловий будинок №33 з надвірними будівлями по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові, оскільки вказаний договір не був нею зареєстрований у органах бюро технічної інвентаризації, як то визначено законодавством та безпосередньо зазначено у самому договорі, тому вказаний будинок не є спадковим майном та, відповідно, відповідачі не отримали у спадкування вказане майно.
Таким чином, оскільки право власності на будинок за ОСОБА_5 в реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстроване не було, право власності на майно, що є предметом договору довічного утримання, у ОСОБА_5 не виникло.
У зв'язку з тим, що право власності за померлою ОСОБА_5 не зареєстровано, майно залишилося у власності позивача ОСОБА_1
Таким чином, до відповідачів не перейшли й обов'язки щодо виконання умов оскаржуваного договору довічного утримання.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця.
Відповідачі доказів того, що після смерті ОСОБА_5, ними було прийнято у спадщину житловий будинок №33 по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові, та зареєстроване право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, суду не надано.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання договору довічного утримання, укладеного 23.04.1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, припиненим.
Стосовно позовних вимог про визнання відсутності прав у ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на житловий будинок №33 по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки право власності на будинок за ОСОБА_5 в реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстроване не було, право власності на майно, що є предметом договору довічного утримання, у ОСОБА_5 не виникло, вказаний будинок не є спадковим майном, а тому до відповідачів не перейшли й обов'язки щодо виконання умов оскаржуваного договору довічного утримання, як спадкоємців, та, відповідно, не виникло прав на вказане майно.
Суд також відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо зобов'язання Першої Харківської державної нотаріальної контори скасувати заборону на відчуження житлового будинку №33 по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові, на підставі наступного.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем та його представником доказів того, що позивач зверталася до Першої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про скасування заборони на відчуження житлового будинку №33 по вул. Одинадцятого Липня в м. Харкові та їй було відмолено, суду не надано, а тому права позивача не порушені.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 744, 745, 746, 748, 749, 751, 754, 755, 756, 757 ЦК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання припиненим, визнання відсутності прав, зобов'язання скасувати заборону на відчуження - задовольнити частково.
Визнати договір довічного утримання від 23 квітня 1994 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - припиненим.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення у повному обсязі виготовлено 26 березня 2013 року.
Суддя Васильєва О.О.