21.01.2013
Справа № 0818/2951/2012
2/335/113/2013
21 січня 2013 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., при секретарі Косатій М.А., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Надра”, треті особи: приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договорів іпотеки та поруки недійсними, зобов'язання нотаріуса виключити з реєстру іпотек та заборон запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ВАТ КБ „Надра”, треті особи: приватний нотаріус Оріхівського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договорів іпотеки та поруки недійсними, зобов'язання нотаріуса виключити з реєстру іпотек та заборон запис про іпотек та заборону відчуження нерухомого майна, в якому зазначив наступне.
02.11.2007 року між позивачем та ВАТ КБ „Надра” було укладено кредитний договір №17/2007/840/0385/ЮМК, відповідно до якого позивачу було надано грошові кошти у розмірі 128 952 доларів США на споживчі потреби. Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами 02.11.2007 року було укладено договір іпотеки, згідно якого позивач передав в іпотеку об'єкт нерухомого майна за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, смт. Комишуваха, вул. Б. Хмельницького, буд. 73-а, загальною площею 701,6 кв.м. Також, для забезпечення виконання кредитного договору, між третьою особою, ОСОБА_3 та ВАТ КБ „Надра” було укладено договір поруки. Зазначені договори, на думку позивача, повинні бути визнані недійсними на підставі наступного. Зміст правочину суперечить вимогам ЦК України, а саме:
- позивача, як споживача банківських послуг не було повідомлено у письмовій формі про істотні умови кредитного договору, в результаті чого позивача було введено в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення договору;
- використання іноземної валюти за кредитним договором, як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства, відсутність у банку на момент укладення кредитного договору індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу;
- в кредитному договору та додатках до нього не надано детальний розпис сукупної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, про тип відсоткової ставки, відсутня інформація щодо дати видачі кредиту;
позивача не було попереджено у письмовій формі під час укладення кредитного договору про валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, які виникають у разі надання кредиту у іноземній валюті;
- п. 6.1.6 кредитного договору порушено право позивача на укладення, в період дії кредитного договору, договорів поруки, в яких він буде виступати поручителем;
включення у договір несправедливих умов, порушення вимог справедливості, добросовісності та розумності, яке полягає у включенні до кредитного договору умов про погашення кредиту та сплати відсотках за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України банк покладає виключно на позичальника, право банку будь-коли, на власний розсуд вимагати повернення всього кредиту.
Стосовно договору іпотеки та договору поруки, то позивач вважає, що вони повинні бути визнані недійсними, оскільки недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність право чинів щодо його забезпечення.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4, яка діє за дорученням, на позовних вимогах наполягала, просила суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5, який діє за дорученням, просив залишити позов без задоволення.
Третя особа, приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6, в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Третя особа: ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, в письмовій заяві на адресу суду просила розглядати справу без її участі, просила задовольнити позовні вимоги.
У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.
З'ясувавши обставини справи, оцінивши в докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.11.2007 року між ВАТ КБ „Надра”, правонаступником якого є ПАТ КБ „Надра”, було укладено договір кредитний договір №17/2007/840/0385/ЮМК, згідно якого ВАТ КБ „Надра” надало позивачу, ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 128 952 доларів США, строком до 20.10.2022 року зі сплатою за користування кредитом 14,4% річних.
Також, 02.11.2007 року, між ВАТ КБ „Надра” та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №17/2007/840/0385/ЮМК-1, відповідно до умов якого іпотекодавець, ОСОБА_1 передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, смт. Комишуваха, вул. Б. Хмельницького, буд. 73-а, загальною площею 701,6 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 2500 кв.м.
Стосовно договору поруки, укладеного між відповідачем та третьою особою, ОСОБА_3, то його копії суду сторонами не було надано, та клопотань про його витребування підчас судового розгляду не заявлялось.
Щодо підстав недійсності правочину суд виходить з наступного.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ст. 203, 215, 1054-1055 ЦК України. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів того, що при укладенні кредитного договору сторонами було порушено вимоги ст. 203 ЦК або інших статей ЦК України.
Щодо введення позивача в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення договору, суд дійшов до наступних висновків. Позивачем не доведено, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними” помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання право чину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Стосовно валюти грошового зобов'язання суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею
України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не
встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта
може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених
законом.
Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд виходить з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України»в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
У зв'язку з наведеним, та з урахуванням положень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, суд виходить з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Щодо неповідомлення позивача відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, то їх перелік передбачений частиною другою статті 11 Закону „Про захист прав споживачів” та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-III - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.
Зазначеним нормами передбачено як самостійне надання письмової інформації банком споживачу відповідно до вимог статті 11 Закону „Про захист прав споживачів”, так і надання банком інформації щодо діяльності банку на вимогу клієнта.
В матеріалах справи відсутні докази щодо надання письмової інформації про умови кредитного договору банком позивачу до укладення договору, а також докази того, що позивач вимагав у відповідача надання будь-яких відомостей і йому було відмовлено у наданні зазначеної інформації. З наведеного суд приходить до висновку що сторони не вчиняли подібні дії. Однак порушення банком зазначеної вимоги, відповідно до ст. 203, 215 ЦК України не є підставою для визнання договору недійсним. Також суд бере до уваги той факт, що договір було укладено у 2007 році і лише в 2010 році позивач звернувся з позовом до суду з вимогами про визнання його недійсним.
Щодо посилань позивача на те, що кредитний договір не містить необхідних, передбачених законом відомостей, суд виходить з того, що перелік відомостей, які повинні міститись у договорі про надання споживчого кредиту, зазначений у ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”. Кредитний договір між сторонами був укладений у відповідності з нормами цього закону, які діяли на час його укладення.
Твердження позивача, що кредитний договір укладений з порушенням вимог справедливості, добросовісності та розумності є безпідставними та необґрунтованими, носять загальний, неконкретний характер, та не доведені позивачем.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку що позивачем не доведено підстав, передбачених ст. 203, 215, 1054-1055 ЦК України, які б були підставою для визнання недійсним кредитного договору №17/2007/840/0385/ЮМК, укладеного 02.11.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ „Надра”, також суду не надано жодних доказів на підтвердження підстав недійсності договору іпотеки №17/2007/840/0385/ЮМК-1 від 02.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ КБ „Надра”, а також договору поруки, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ КБ „Надра”. Позовні ж вимоги про зобов'язання нотаріуса виключити з реєстру іпотек та заборон запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна є похідним від позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та окремому обґрунтуванню причин відмови у задоволенні зазначених вимог не потребують. Таким чином суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст.ст. 192, 203, 215, 1054-1055 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра”, третіх осіб: приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними, зобов'язання нотаріуса виключити з реєстру іпотек та заборон запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н.І. Рибалко