Справа № 0306/5351/2012
Провадження № 2/159/17/13
м. Ковель 14.03.2013 р..
Ковельський міськрайонний суд Волинської обл..
в складі: головуючого - судді Логвинюк І.М.,
при секретарі Щесюк Н.Й.,
з участю: позивача за первісним позовом (він же - відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1,
представника позивача за первісним позовом адвоката ОСОБА_2,
відповідача за первісним позовом (вона ж - позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3,
представника відповідача за первісним позовом - адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», до ОСОБА_3 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання правочину нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
Позивач звернувся до суду з первісним позовом, мотивованим тим, що сторони перебували у шлюбі з 1993 р.. 21.11.98 р. сторони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі - продажу № 1 - 1 082 (далі - договір купівлі - продажу). 10.02.05 р. ним була здійснена держреєстрація будинку на своє ім»я. 12.04.06 р. шлюб між сторонами було розірвано. Він з часу придбання будинку зареєстрований та проживає у ньому, а тому вважає, що будинок є його одноособовою власністю. У 2011 р. відповідач за первісним позовом повідомила йому, що він повинен виселитись з будинку, так як вона як одноосібним власником і має намір розпорядитись будинком. Тоді ж йому стало відомо, що його будинок подаровано іншій особі. З приводу цього він звертався до Ковельського МВ У МВС України у Волинській обл., яким було порушено кримінальну справу та встановлено, що існує договір дарування будинку (далі - договір дарування), за яким ОСОБА_6 на підставі довіреності (далі - довіреність від 27.10.08 р.), посвідченої секретарем Радошинської сільради Ковельського р - ну Волинської обл. - третьою особою у справі - від його імені подарувала відповідачеві за первісним позовом спірний будинок. За висновком експерта № 651 від 21.02.12 р., запис у довіреності та підпис виконаний не ним. А тому за постановою Ковельського МВ У МВС України у Волинській області від 16.05.12 р. його було визнано потерпілим у вищевказаній кримінальній справі. 16.05.12 р. під час розгляду Ковельським міськрайсудом Волинської обл. кримінальної справи про обвинувачення відповідача за первісним позовом за ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України (далі - кримінальна справа), було встановлено, що остання у кінці жовтня 2008 р. з метою оформлення договору дарування спірного житлового будинку на своє ім»я, використовуючи чистий бланк з гербовою печаткою та підписом секретаря Радошинської сільради Ковельського р - ну Волинської обл. - третьої особи у справі - підробила довіреність від його імені на уповноваження ОСОБА_6 подарувати їй спірний будинок. За постановою суду відповідач за первісним позовом була звільнена від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії, вона ж в межах строку позовної давності не звернулась до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, а тому він є одноосібним власником майна. Оскільки договору дарування будинку він не підписував, вказаний правочин є нікчемним. На підставі останнього відповідач за первісним позовом здійснила держреєстрацію майнових прав, отримала свідоцтво про право на спірне майно. А тому просить визнати договір довіреності, що зареєстрований у реєстрі за № 431 від 27.10.08 р. і посвідчений секретарем Радошинської сільради Ковельського р - ну Волинської обл., за яким ОСОБА_6 уповноважена від
його імені подарувати спірний будинок відповідачеві за первісним позовом; застосувати наслідки нікчемності правочину, визнавши недійсним договір дарування ОСОБА_6 від його імені спірного будинку відповідачеві за первісним позовом, та зобов»язати третю особу у справі - КП «Волинське облбюро техінвентаризації» скасувати запис про держреєстрацію права власності відповідача за первісним позовом на спірний будинок у держреєстрі прав і відновити реєстраційний номер права власності на його ім»я; визнати недійсним свідоцтво про право відповідача за первісним позовом на спірний будинок; внести до Держреєстру правочинів відомості про припинення дії правочинів - вищезазначеної довіреності та договору дарування спірного будинку. Стягнути з відповідача за первісним позовом на його користь судові витрати у справі.
Відповідачем за первісним позовом подано суду зустрічну позову заяву про поділ спірного будинку як спільного сумісного нерухомого майна подружжя, мотивований тим, що з позивачем за первісним позовом вона перебувала у шлюбі з 13.11.93 р. до 12.04.06 р.. Під час шлюбу сторони придбали спірний будинок на підставі договору купівлі - продажу № 1 - 1 082 від 21.11.98 р. (далі - договір купівлі - продажу), у якому проживали разом з дітьми. Зазначає, що оскільки позивач за первісним позовом постійно зловживає спиртними напоями, влаштовує у будинку сварки, бійки, вона змушена була переїхати проживати до своїх батьків. Добровільно поділити спірне майно позивач за первісним позовом не бажає, чинить перешкоди їй та дітям сторін у користуванні будинком, спільне проживання сторін є неможливим, просить провести поділ спірного будинку, виділивши їй ? частину його в натурі та стягнути з позивача за первісним позовом на її користь судові витрати у справі.
За ухвалою суду зустрічний позов прийнято до розгляду у одному провадженні із первісним.
Позивачем за первісним позовом подано суду письмове заперечення проти зустрічного позову, мотивоване тим, що зустрічний позов поданий про виділення ? частини спірного будинку в натурі, а первісний позов стосується визнання правочинів, за якими відповідач за первісним позовом зареєструвала на своє ім»я право власності на спірний будинок, належний йому, нікчемними. При виділенні відповідачеві за первісним позовом половини спірного будинку, вона не зможе скористатись записами у держреєстрі, так як вони вчинені на підставі нікчемного правочину і підлягають виключенню з реєстрів. Фактів про належність спірного будинку до спільного сумісного майна подружжя позивач не має. Договір купівлі - продажу був укладений у 1998 р.. За ним він придбав спірний будинок, перебуваючи у шлюбі з відповідачем за первісним позовом, однак, такий факт не висвітлювався у договорі. Право власності на своє ім»я на спірне домоволодіння в цілому він оформив ще 10.02.05 р. під час шлюбу з відповідачем за первісним позовом і остання проти цього не заперечувала, крім того, останню було обвинувачено у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1. 4 ст. 358 КК України і у висновку експерта вказано, що в ході слідства встановлено, що він уповноважує ОСОБА_6 подарувати ОСОБА_3 належний йому будинок. Це ж зазначено і у оспорюваних довіреності, договорі дарування. У матеріалах кримінальної справи наявні пояснення ОСОБА_3 про те, що у 2008 р. вона при вчиненні злочину підписувала документи правочину про те, що отримує у дарунок майно, належне йому одноосібно. Матеріалами кримінальної справи встановлено, що ОСОБА_3 вчинила злочин у 2008 р., тобто, вже на той час вона визнавала, що спірний будинок є його одноосібною власністю. З позовом про поділ спірного будинку як спільної сумісної власності ОСОБА_3 не зверталась. Спірний будинок є його одноосібною власністю, ця обставина встановлена судовим рішенням і доказуванню, на його думку, не підлягає. А тому просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зустрічний позов не визнав у повному обсязі, в суді визнав, що спірний будинок був придбаний за час шлюбу, суду додатково пояснив, що сторони уклали шлюб у 1993 р., мають двох дітей від шлюбу. У 1998 р. сторонами було придбано спірний будинок та вони з дітьми почали у ньому спільно проживати. Колишня дружина та діти зареєстровані у спірному будинку по даний час, а він у будинку - не зареєстрований, хоча за договором купівлі - продажу спірний будинок належить йому та колишня дружина вчасно після розірвання шлюбу у 2006 р. не вирішила питання поділу будинку як спільного сумісного майна, чим пропустила строк позовної давності, перестала у будинку проживати. Вважає, що будинок є його одноосібною власністю з 2005 р. - часу реєстрації. У 2005 р. він надавав відповідачеві за первісним позовом довіреність на оформлення ряду документів, пов»язаних з реєстрацією будинку на його ім»я тому, що він був зайнятий на роботі а вона мала більше вільного часу. Відповідач за первісним позовом за погодження з ним у 2008 р. мала спірний будинок зареєструвати на їх дітей, однак, колишня дружина, вчинивши кримінально караний злочин відповідач за первісним позовом намагалась заволодіти його майном - спірним будинком, у зв»язку з чим він звернувся у міліцію. Попередньо ОСОБА_6 з його згоди, дійсно, виступала його представником по оформленню документів щодо будинку, крім довіреності по даруванню будинку. Спірний будинок у продавця купував він і його батько - свідок ОСОБА_8, який допомагав йому придбати будинок, для проживання його сім»ї. Він з батьком оформляли договір купівлі - продажу будинку у нотаріуса.
Спірний будинок зареєстрований на його ім»я з відома дружини - ОСОБА_3, а тому він є одноосібним власником будинку. З огляду на наведене вище, він не вважає спірний будинок спільним сумісним майном подружжя. Зазначає, що спірний будинок хоча і придбаний за час шлюбу з відповідачем за первісним позовом, однак, є його одноособовою власністю. А тому просить первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Представник позивача за первісним позовом суду дала суду пояснення, аналогічні поясненням свого довірителя, зазначивши, крім цього, що позивач за первісним позовом у 2005 р. як одноосібний власник спірного будинку уповноважував відповідача за первісним позовом оформляти ряд документів на спірний будинок. Тобто, відповідач за первісним позовом знала, що спірний будинок їй не належить, а у 2008 р. намагалась неправомірно заволодіти будинком. Даючи пояснення по кримінальній справі, відповідач за первісним позовом зазначала, що спірний будинок придбавала її матір, не зазначаючи будинок спільним сумісним майном подружжя. У 2005 р. позивач за первісним позовом після погіршення стосунків між сторонами, надавав відповідачеві за первісним позовом довіреність на оформлення ряду документів, пов»язаних з реєстрацією будинку на його ім»я. Відповідач за первісним позовом не оспорювала таких дій ісвого права власності на будинок захищати наміру не мала. У 2008 р. відповідач за первісним позовом мала можливість ставити питання про визнання будинку спільним сумісним майном подружжя, однак, цього не зробила. Довіреність є підробленою, правочин довіреності - нікчемним, як і інші прочини, вчинені за вказаною довіреністю. Слід також вилучити записи з реєстрів про такі правочини. Просить первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Відповідач за первісним позовом первісний позов не визнала, хоча визнала у попередньому судовому засіданні, що за час шлюбу спірний будинок був зареєстрований на ім»я позивача за первісним позовом, у якому він проживає фактично, за постановою суду вона була звільнена від кримінальної відповідальності за ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України, у подальшому в судовому засіданні зазначила, що визнає первісний позов частково - в частині 1 та 2 пунктів позовних вимог, зустрічний позов підтримала у повному обсязі, Суду пояснила, що сторони уклали шлюб у 1993 р., у 1998 р. задля вирішення житлового питання сім»ї сторін, вони як подружжя стали підшуковувати будинок для проживання. Її сестра - свідок ОСОБА_9 зателефонувала до дочки продавця спірного будинку, домовилась про зустріч. Вона, її матір - свідок ОСОБА_10 та ОСОБА_9, зустрівшись з дочкою продавця будинку, домовились про придбання будинку за певну ціну та погодили порядок проведення розрахунку за будинок. Вона з дітьми зареєстрована у спірному будинку, а позивач за первісним позовом - ні. Вона зі своєю матір»ю - свідком ОСОБА_10 сплатили продавцеві завдаток, кошти за будинок. Її матір та батько позивача за первісним позовом допомагали сторонам у придбанні будинку матеріально. Сторони спільно оглядали спірний будинок, отримавши ключі від дочки продавця будинку, вселившись у нього, зробили ремонт. Спірний будинок як спільне майно подружжя було зареєстровано на чоловіка як главу сім»ї з її згоди. Позивач за первісним позовом у 2004 р. став поводитись у побуті неналежно, зловживати спиртними напоями, наносив їй побої, а тому вона 01.02.06 р. перейшла проживати до своєї матері, згодом забрала до себе і дітей. Позивач за первісним позовом перешкоджав їм проживати у будинку, наносив побої, а у 2008 р. побив автомобіль, яким вона приїхала до спірного домоволодіння, погрожував будинок спалити, продати тощо. Позивач за первісним позовом надавав ОСОБА_6 отримати витяг на будинок у БТІ, а надалі мав проводити реєстрацію будинку на дітей сторін на її прохання, на що у подальшому згоди не дав. Вона, дійсно, вчинивши кримінально караний злочин намагалась вирішити питання про оформлення спірного будинку на дітей сторін, так як відповідач на це не погоджувався. Спірний будинок вважає спільним сумісним майном подружжя. Оскільки шлюб між сторонами розірвано, діти сторін фактично проживають з нею, а спільне проживання з позивачем за первісним позовом є неможливим, просить поділити спірний будинок в рівних частках, виділивши їй частину будинку, пропоновану у висновку експерта для першого співвласника, первісний позов задовольнити частково, так як вважає, що свідоцтво про право власності на спірний будинок на її ім»я в межах ? частини є законним, а зустрічний позов просить задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом просить зустрічний позов задовольнити повністю, а первісний - частково.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у первісному позові, в судове засідання не з»явилась, хоча вказана третя особа - належно оповіщена, про причини неявки свого представника суду не повідомила.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у первісному позові - ОСОБА_5 - в судове засідання не з»явилась, хоча належно оповіщена, про причини неявки суду не повідомила, попередньо подала до суду заяву з проханням справу розглядати у її відсутності, зазначивши, що у вирішенні спору покладається на розсуд суду, у попередньому судовому засіданні вказувалаа усно, що проти первісного позову вона заперечень не має.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, вивчивши письмові докази, зібрані у справі, оглянувши в судовому засіданні матеріал кримінальної справи Ковельського міськрайсуду Волинської області № 0306/2733/12 провадження № 1/0306/179/12 про обвинувачення ОСОБА_3 за ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України, інвентаризаційної справи на спірне домоволодіння, приходить до висновку, що позовні вимоги як за первісним, так і за зустрічними позовами підставні та підлягають до повного задоволення.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Як зазначено у ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, може відмовитися від свого майнового права. Однак, відмова від права власності на нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
У ст. 202 ЦК України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами і він може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а створювати обов'язки для інших осіб він може лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до змісту ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом ст. 228 ЦК України в редакції, що діяла за станом на 27.10.08 р., тобто, на час оформлення довіреності від імені позивача за первісним позовом на ім»я ОСОБА_6, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном фізичної особи. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з копією постанови Ковельського міськрайсуду Волинської обл. від 16.05.12 р. у справі про обвинувачення ОСОБА_3 за ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України (а. с. 13), відповідач за первісним позовом, дійсно, органами досудового слідства обвинувачувалась у тому, що вона у кінці жовтня 2008 р., з метою оформлення договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 на своє ім»я, використовуючи чистий бланк з гербовою печаткою та підписом секретаря Радошинської сільради, підробила довіреність від імені ОСОБА_1, за якою він ніби - то уповноважував ОСОБА_6 подарувати їй належний йому спірний житловий будинок. Використовуючи підроблене доручення, ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 спірний житловий будинок, про що оформили договір дарування житлового будинку, який посвідчила приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу ОСОБА_11. Підсудна за її клопотанням була звільнена судом від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 358, ч. ч. 1, 4 КК України, за нереабілітуючою підставою - п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.11 р..
Це ж слідує і з матеріалів оглянутої в судовому засіданні кримінальної справи (а. с. 248 «а» - 250).
Як слідує з копії вищезазначеної довіреності від імені позивача за первісним позовом, вона значиться такою, що посвідчена 27.10.08 р. третьою особою у справі як секретарем Радошинської сільради
Ковельського р - ну Волинської обл. у с. Радошині Ковельського р - ну Волинської обл., зареєстрованою у реєстрі за № 431 (а. с. 14), дійсно, ОСОБА_6 вказаною довіреністю надано повноваження по даруванню від імені позивача за первісним позовом відповідачеві за первісним позовом спірного будинку з господарськими та побутовими будівлями.
За змістом ст. 61 ЦПК України, серед підстав звільнення від доказування є визнання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, обставин справи; вирок суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов»язковий для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки діянь особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, оскільки довіреність від 27.10.08 р. на ім»я ОСОБА_6 є правочином, що вчинений з порушенням вимог законодавства, що встановлено в судовому порядку постановою суду від 16.05.12 р. та доведення не потребує.
Правочин такої довіреності є нікчемним. Вона оформлена на ім»я ОСОБА_6, з порушенням вимог закону, безперечно, суперечить ЦК України, не відображає волевиявлення позивача за первісним позовом як такого, що зазначений у довіреності його учасником, і не відображає відповідності його внутрішній волі, оформлена з метою порушення конституційного права позивача за первісним позовом на власність, незаконного заволодіння цілим спірним будинком, порушує публічний порядок.
А тому, з огляду на положення ст. ст. 215, 228 ЦК України правочин вищезазначеної довіреності від 27.10.08 р. слід визнати нікчемним.
Як слідує з копії договору дарування житлового будинку, укладеного у м. Ковелі Волинської обл. 28.10.08 р. та зареєстрованого у реєстрі за № 2 716, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи Волинського облбюро техінвентаризації (а. с. 22, 34) на спірне домоволодіння, саме на підставі вищезазначеної довіреності від 27.10.08 р., оформленої на ім»я ОСОБА_6, між позивачем за первісним позовом, від імені якого діяла ОСОБА_6, далі іменованим у договорі як даруватель, та відповідачем за первісним позовом, далі іменованою у договорі як обдаровувана, укладено договір, за яким даруватель зобов»язався безоплатно передати обдаровуваній майно, а саме: житловий будинок під номером 13 з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1, житловою площею цілого дерев»яного будинку А - 1 - 33, 2 кв. м., загальною площею - 53, 3 кв. м., біля якого розташовані: в - погріб, Б - 1 - сарай, В убиральня, К - колодязь, що належить позивачеві за первісним позовом на праві приватної власності згідно з договором купівлі - продажу від 21.11.98 р., посвідченим нотаріально.
Згідно з витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно № 276 951 49 від 19.10.2010 р., № 301 717 81 від 02.06.11 р. КП «Волинське облбюро техінвентаризації», що містяться у матеріалах інвентаризаційної справи Волинського облбюро техінвентаризації (а. с. 43, 48), цілий спірний будинок, а саме: житловий будинок № А - 1 дерев»яний, жилою площею 33,2 кв. м., загальною площею 53, 3 кв. м., а також В - 1 сарай, В убиральня, К колодязь, зареєстрований як приватна власність відповідача за первісним позовом саме на підставі вищезазначеного договору дарування № 2 716 від 28.10.08 р., посвідченого нотаріально.
Оскільки договір дарування житлового будинку, укладений у м. Ковелі Волинської обл. 28.10.2008 р. та зареєстрований у реєстрі за № 2 716, та право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем за первісним позовом зареєстроване на підставі нікчемного правочину, слід застосувати наслідки нікчемності правочину, визнавши і правочин договору дарування і свідоцтво про право власності на цілий будинок на ім»я відповідача за первісним позовом недійсними.
Для захисту прав позивача за первісним позовом слід зобов»язати третю особу - юридичну особу - скасувати здійснений нею запис про держреєстрацію права власності відповідача за первісним позовом на спірне майно та відновити реєстрацію права власності позивача за первісним позовом на спірне майно, а також - внести до відповідних держреєстрів відомості про припинення дії як довіреності від 27.10.08 р., так і договору дарування житлового будинку від 28.10.08 р..
Однак, задоволення первісного позову та відновлення реєстрації права власності позивача за первісним позовом на спірне майно, суд не вважає підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.
Так, та обставина, що сторони перебували у шлюбі з 13.11.93 р., що був розірваний 12.04.06 р., стверджується копіями: свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 12.04.06 р. відділом ацс по Ковельському району Ковельського МРУЮ ОСОБА_3 (а. с. 10, 42); витягу з Держреєстру ацс громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 000 103 386 40 від 10.04.12 р., виданого відділом держреєстрації ацс по Ковельському району реєстраційної служби Ковельського МРУЮ Волинської обл. (а. с. 40), та сторонами не оспорюється.
Як слідує з копій свідоцтв про народження (а. с. 39), сторони мають двох неповнолітніх дітей, які, як пояснила відповідач за первісним позовом та не заперечив позивач за зустрічним позовом, зареєстровані у спірному будинку, а проживають фактично з матір»ю - відповідачем за первісним позовом у справі.
Згідно з копією техпаспорта на спірний житловий будинок, виготовленого 10.02.05 р. Волинським облбюро техінвентаризації (а. с. 11), власником будинку в цілому за договором купівлі - продажу був зазначений позивач за первісним позовом.
Ця ж обставина стверджується і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 650 709 3 від 15.02.05 р. щодо спірного будинку, виданого третьою особою - КП «Волинське облбюро техінвентаризації», що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи на спірне домоволодіння (далі - інвентаризаційна справа) до розірвання сторонами шлюбу та до вчинення відповідачем за первісним позовом зазначених вище кримінально караних дій, пов»язаних з неправомірним розпорядженням цілим спірним будинком від імені позивача за первісним позовом.
Як вбачається з копії договору купівлі - продажу будівель від 21.11.98 р., нотаріально посвідченого та укладеного між ОСОБА_12 як продавцем та позивачем за первісним позовом як покупцем, що міститься у матеріалах інвентаризаційна справи (а. с. 22), перша - продала, а другий - купив цілий житловий будинок АДРЕСА_1 за 6 083 грн., які продавець отримала від покупця до підписання вказаного договору.
Та обставина, що спірний будинок придбаний сторонами за час шлюбу та за спільні кошти для спільного проживання сім»ї, стверджена і показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8. які, практично, одностайно ствердили, що у 1998 р. сторони як подружжя підшуковували для проживання своєї сім»ї і придбали з розстроченням виплати спірний житловий будинок. При цьому свідки ОСОБА_10, ОСОБА_8 - батьки сторін, показали, що вони надавали сторонам частину коштів для придбавання спірного будинку і спірний будинок своєю власністю не вважають. А показання свідка ОСОБА_8 прямо спростовують посилання позивача за первісним позовом на ту обставину, що спірний будинок придбаний за кошти його батька - свідка ОСОБА_8, та належить останньому.
Того, що спірний будинок було придбано за час шлюбу сторін, позивач за первісним позовом в судовому засіданні не заперечив. Крім того, як встановлено судом, спірний будинок придбаний у 1998 р. сторонами за їх спільні кошти після попереднього його огляду та погодження ціни і порядку оплати, хоча і за матеріальної допомоги їх батьків.
Ураховуючи те, що права та обов'язки сторін щодо спірного будинку виникли в момент придбання цього майна - у 1998 р., то правовий режим цього майна та правовідносини сторін із приводу нього регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) від 20.06.69 р., що втратив чинність зі вступом у дію 01.01.04 р. СК України від 10.01.02 р., оскільки інше не встановлено законом.
Ст. 3 КпШС України було задекларовано, що жінка і чоловік в Україні мають у сімейних відносинах рівні особисті і майнові права.
Відповідно до ст. ст. 22, 23 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, вважалось його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користувалось рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджалось за спільною згодою.
За змістом ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
З огляду на те, що право власності на спірне майно після укладення договору купівлі - продажу було зареєстроване у 2005 р., суд враховує, що і положення СК України від 10.01.02 р. (ст. 1) також декларують, що цим кодексом визначаються засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей.
Як зазначено у ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, серед іншого, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
За змістом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як встановлено судом, спірний будинок не належав позивачеві за первісним позовом до одруження з відповідачем за первісним позовом, є майном, нажитим сторонами як подружжям за час шлюбу, він придбаний не за договором дарування, не в порядку спадкування, а за договором купівлі - продажу. Кожна із сторін після придбання спірного будинку певний проміжок часу до погіршення стосунків сторін в рівній мірі користувалась ним для цілей спільного проживання як сім»я, а тому, виходячи з цього, суд не погоджується з доводами позивача за первісним позовом в тій їх частині, що спірний будинок є його одноосібною власністю або придбаний його батьком - свідком ОСОБА_8.
Тому спірний будинок як об»єкт спільного сумісного майна подружжя, підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, доводи позивача за первісним позовом в тій їх частині, що у 2005 р. відповідач за первісним позовом діяла за його довіреністю для того, щоб зареєструвати спірний будинок на його як одноосібного власника будинку ім»я, оскільки, згідно з положенням ч. 1 ст. 64 СК України, що діяла на час видачі позивачем за первісним позовом відповідачеві за зустрічним позовом довіреності від 28.01.05 р. про надання повноважень на оформлення документів на спірний будинок для отримання свідоцтва про право власності, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи (а. с. 20), дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, як пояснив в судовому засіданні позивач за первісним позовом, у 2005 р. колишня дружина була менш зайнятою і мала можливість займатись оформленням документів у БТІ, а відповідач за первісним позовом пояснила, що придбаний сторонами спірний будинок було з її згоди зареєстровано на ім»я позивача за первісним позовом як глави сім»ї та вона за його довіреністю у 2005 р. займалась лише документальним оформленням права власності на будинок.
Позивачем за первісним позовом не доведено суду тієї обставини, що будь - яким судовим рішенням встановлено, що спірний будинок є його одноосібною власністю.
Згідно з положеннями ст. 29 КЗпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Також, у ст. 72 СК України зазначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, що обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Тобто, сам факт розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, і розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу повинно здійснюватись колишнім подружжям виключно за взаємною згодою та відповідно до ЦК України.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, обговорюючи заяву позивача за первісним позовом про застосування положення про пропуск строку позовної давності щодо поділу спірного будинку як спільного сумісного майна подружжя, враховує те, що хоча шлюб між сторонами було розірвано у 2006 р., однак, у 2008 р. як пояснила в судовому засіданні відповідач за первісним позовом і не заперечив позивач за первісним позовом, саме з метою розпорядження спільним будинком за взаємною згодою з колишньою дружиною, позивач за первісним позовом надавав за домовленістю з нею третій особі - її знайомій - ОСОБА_6 - довіреність на оформлення документів, необхідних при укладенні договорів, пов»язаних з розпорядженням спірним будинком, у КП «Волинське облбюро техінвентаризації». Як зазначає відповідач за первісним позовом, вона вдалась до
вчинення кримінально караних дій, пов»язаних з підробленням довіреності від імені позивача за первісним позовом у подальшому лише тому, що останній обіцяв, однак, не дотримав обіцянки за взаємною згодою продовжити оформлення спірного будинку на ім»я дітей сторін.
З огляду на це суд приходить до висновку, що відповідач за первісним позовом вважає спірний будинок спільним сумісним майном подружжя, оформлення права власності будинку на ім»я позивача за первісним позовом було здійснене з її відома та згоди і таке вона не вважає порушенням свого права на спірне майно. Такі її пояснення не спростовані в судовому засіданні позивачем за первісним позовом, та у матеріалах інвентаризаційної та кримінальної справ, дійсно, маються відомості про надання позивачем за первісним позовом третій особі довіреності на оформлення документів, необхідних при укладенні договорів, пов»язаних з розпорядженням спірним будинком, у КП «Волинське облбюро техінвентаризації». На час надання позивачем за первісним позовом довіреності відповідачеві за первісним позовом як дружині у 2005 р., сторони перебували у шлюбі, тобто, діяла презумпція згоди другого з подружжя на укладення правочину, пов»язаного з оформленням документів на спірний будинок. Після розірвання шлюбу, коли зазначена вище презумпція не діє, позивач за первісним позовом не порушував прав колишньої дружини на спільне спірне майно шляхом укладення будь - якої угоди по його відчудженню, розпорядженню ним тощо. Позивачем за первісним позовом не доведено тієї обставини, що відповідачеві більш як три роки тому стало відомо про будь - яке порушення її права на спірне майно як спільне сумісне майно подружжя з його боку і передбачений законодавством строк позовної давності вона пропустила.
Як слідує з довідки № 1 112 від 05.09.12 р., виданої виконкомом Радошинськї сільради Ковельського р - ну Волинської обл., відповідач за первісним позовом зареєстрована у спірному будинку, хоча там фактично не проживає (а. с. 41), що сторонами стверджено і в судовому засіданні.
А тому підстав до застосування строку позовної давності щодо зустрічного позову суд не вбачає.
Посилання представника позивача за первісним позовом на ту обставину, що під час досудового слідства у кримінальній справі у 2011 р. відповідач за первісним позовом пояснювала, що спірний будинок належить її матері, а не є спільною сумісною власністю подружжя (а. с. 47), суд до уваги не приймає, оскільки остання як підозрювана, а згодом - обвинувачена, даючи пояснення чи показання у справі про її обвинувачення, не попереджається про відповідальність за завідомо неправдиве пояснення чи показання, має право вільно обирати шляхи захисту від обвинувачення. Разом з тим, позивач за первісним позовом, виступаючи у кримінальній справі як потерпілий, будучи попередженим про відповідальність за завідомо неправдиве пояснення чи показання, пояснив та показав (а. с. 16, 46, 51), що спірний будинок сторони придбали спільно, за спільні кошти як подружжя, а право власності на будинок було оформлено за взаємною згодою сторін - на його ім»я.
За змістом ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За змістом ст. 28 КпШС України, у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Як зазначено у ст. ст. 68 - 71 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Ч. 3 ст. 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Як слідує з висновку № 8 082 - 8 083 судової будівельно - технічної експертизи від 16.01.13 р., на присадибній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 розташований житловий будинок А - 1, сарай Б - 1, що є 1952 р. побудови; вбиральня В, колодязь К. Поділ спірного будинку в натурі на 2 половини, або при максимальному наближенні до таких частин можливий згідно зі схемою розподілу № 1 з переобладнанням та влаштуванням другого самостійного виходу, при якому першому співвласникові виділяється у житловому будинку - коридор 1 - 1 пл. 4,3 кв. м., кухня 1 - 2 пл. 9,3 кв. м., кімната 1 - 3 пл. 14,5 кв. м. загальною вартістю 16 178 грн., що складає 46 % ідеальної долі у домоволодінні; другому співвласникові виділяється у житловому будинку кладова 1 - 6 пл. 6,5 кв. м., кімната 1 - 4 пл. 9,4 кв. м., кімната 1-5 пл. 9,3 кв. м., а також - сарай Б - 1 загальною вартістю 18 891 грн., що складає 54 % ідеальної долі домоволодіння. Вбиральня В, питний колодязь К - залишаються у спільному користуванні співвласників домоволодіння.
При такому розподілі необхідно провести ряд переобладнань, що наведені у досліджені із зазначенням прогнозованої вартості робіт по його виконанню.
Вартість спірного домоволодіння, робіт по переобладнанню, визначена експертом, сторонами не оспорюється.
Згідно ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Підстав відступати від принципу рівності часток подружжя, суд не вбачає, хоча фактично в даний час неповнолітні діти сторін проживають з відповідачем за первісним позовом, однак, як зазначала остання, діти приїжджають проживати і з батьком, даних про те, що у встановленому законом порядку визначено, з ким із батьків після розірвання шлюбу сторін мають проживати діти, сторонами суду не надано. Однак, суд вважає, що оскільки спірний будинок має три житлові кімнати, площами, відповідно, 14,5; 9,4; 9,3 кв. м., останні дві з яких при наведеному вище варіанті розподілу будинку, мають зазнати суттєвіших переобладнань, ніж житлова кімната пл. 14, 5 кв. м.; для поділу будинку необхідно облаштовувати другий самостійний вихід, то, доцільно врахувати те, що з відповідачем за первісним позовом фактично проживають неповнолітні діти, а позивач за первісним позовом проживає одиноко та має можливість провести більш численні переобладнання.
Тому суд вважає за доцільне виділити відповідачеві за первісним позовом згідно зі схемою розподілу № 1 із спірного домоволодіння: коридор 1 - 1 пл. 4,3 кв. м., кухню 1 - 2 пл. 9,3 кв. м., кімнату 1 - 3 пл. 14,5 кв. м., зобов»язавши провести переобладнання у виді зашивання дверних прорізів у дерев»яних перегородках між приміщеннями 1 - 1 та 1 - 6, 1 - 2 та 1 - 5, 1 - 3 та 1 - 4. А позивачеві за первісним позовом - виділити іншу частину будинку згідно з наведеним варіантом розподілу, у якій слід провести ряд переобладнань, наведених у висновку експерта за винятком тих, що покладені на відповідача за зустрічним позовом, стягнувши з останньої на користь позивача за первісним позовом різницю у грошовому виразі у вартості частин будинку та робіт по переобладнанню.
Вбиральню В, питний колодязь К - слід залишити у спільному користуванні співвласників домоволодіння, зобов»язати кожного із них переобладнати на автономні системи електропостачання та опалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судом встановлено, що сторонами про зверненні до суду було понесено та документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору в сумі, відповідно, 107 грн. 30 коп. та 214 грн. 60 коп. (а. с. 1, 37). Позивачем за первісним позовом сплачено за правову допомогу адвоката 1 400 грн., а
відповідачем за зустрічним позовом - 2 000 грн., а також - 1 571 грн. 20 коп. за проведення експертизи.
Що стосується витрат на правову допомогу, то, з врахуванням обсягу вчинених представниками - адвокатами сторін в межах правової допомоги дій, вимоги обох сторін про стягнення таких витрат підлягають до повного задоволення як документально підтверджені.
Крім того, згідно із ст. 88 ЦПК України, з позивача за первісним позовом слід стягнути на користь відповідача за первісним позовом понесені нею витрати на сплату судового збору, проведення судової експертизи, а з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом - суму сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 60, ч. 3 ст. 61, ст. ст. 212 - 218 ЦПК України, ст. ст. 11, 16, 228, 203, 215, 216, 207, 355, 368 - 370, 372 ЦК України, ст. ст. 22 - 24, 28, 29 КпШС України, ст. ст. 1, 57, 60, 61, 63 - 65, 68 - 72 СК України, ст. 41 Конституції України, суд
Первісний позов задовольнити повністю.
Визнати нікчемним договір довіреності, зареєстрований у реєстрі за № 431 від 27.10.08 р., посвідчений секретарем Радошинської сільської ради Ковельського району Волинської області, за яким ОСОБА_6 уповноважена від імені ОСОБА_1 від його імені подарувати будинок АДРЕСА_1 як належний ОСОБА_1 - ОСОБА_3.
Застосувати наслідки нікчемності правочину - договору довіреності, зареєстрованого у реєстрі за № 431 від 27.10.08 р., посвідченого секретарем Радошинської сільської ради Ковельського району Волинської області та визнати недійсними:
- договір дарування від 28.10.08 р., за яким ОСОБА_6 від
імені ОСОБА_1 подарувала житловий будинок АДРЕСА_1 як належний ОСОБА_1 - ОСОБА_3;
- свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, на ім»я ОСОБА_3,
- а також зобов»язати комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної
інвентаризації» скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відновивши реєстраційний номер права власності на це майно ОСОБА_1,
Внести до Державного реєстру правочинів відомості про припинення дії довіреності, зареєстрованої у реєстрі за № 431 від 27.10.08 р., посвідченої секретарем Радошинської сільської ради Ковельського району Волинської області, за яким ОСОБА_6 уповноважена від імені ОСОБА_1 від його імені подарувати будинок АДРЕСА_1 як належний ОСОБА_1 - ОСОБА_3.
Внести до Державного реєстру правочинів відомості про припинення дії договору
Дарування від 28.10.08 р., за яким ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 подарувала житловий будинок АДРЕСА_1 як належний ОСОБА_1 - ОСОБА_3.
Зустрічний позов задовольнити повністю.
Провести поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 як спільного сумісного майна подружжя в рівних частках згідно з висновком № 8 082 - 8 083 судової будівельно - технічної експертизи від 16.01.13 р., виділивши ОСОБА_3: коридор 1 - 1 пл. 4,3 кв. м., кухню 1 - 2 пл. 9,3 кв. м., кімнату 1 - 3 пл. 14,5 кв. м., загальною вартістю 16 178 (шістнадцять тисяч сто сімдесят вісім) грн., що складає 46 % ідеальної долі домоволодіння, а ОСОБА_1 кладову 1 - 6 пл. 6,5 кв. м., кімнату 1 - 4 пл. 9,4 кв. м., кімнату 1 - 5 пл. 9,3 кв. м., сарай Б - 1 загальною вартістю 18 891 (вісімнадцять тисяч вісімсот дев»яносто одна) грн., що складає 54 % ідеальної долі домоволодіння.
Вбиральню В, питний колодязь К загальною вартістю 820 (вісімсот двадцять) грн., залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 713 (дві тисячі сімсот тринадцять) грн. 80 коп. різниці у майні, виділеному у власність кожного із співвласників.
Для ізоляції частин будинку, що виділені сторонам, зобов»язати:
- ОСОБА_3 закласти дверні прорізи у перегородках між приміщеннями 1
- 1 та 1 - 6, 1- 2 та 1 - 5, 1- 3 та 1- 4.
- ОСОБА_1 влаштувати другий самостійний вхід на місці
віконного прорізу приміщення 1 - 5, яке переобладнати у приміщення коридору; розібрати дерев»яну перегородку між приміщеннями 1 - 4 та 1 - 5 і перенести її на 1, 95 м, що збільшить житлову площу кімнати до 15, 4 кв. м.; влаштувати дверний проріз в перегородці між приміщеннями 1 - 5 та 1 - 4; влаштувати дверний проріз у перегородці між приміщеннями 1 - 5 та 1 - 6 для облаштування входу у приміщення 1 - 6, яке переобладнати під кухню; влаштувати віконний проріз у приміщенні 1 - 6.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різниці у витратах по проведенню вищезазначеного переобладнання будинку, в сумі 4 766 (чотири тисячі сімсот шістдесят шість) грн..
Зобов»язати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 переобладнати системи електропостачання та опалення на автономні для кожної частини житлового будинку, виділеної співвласникам.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 507 (одну тисячу п»ятсот сім) грн. 30 коп. судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п»ять) грн. 80 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської обл. через Ковельський міськрайсуд Волинської обл. у слідуючому порядку: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу подано не було.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий:І. М. Логвинюк