Справа № 2/258/262/13
22 березня 2013 року Кіровський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого - судді Подолянчук І.М.
при секретарі Мінченковій С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровському районі м. Донецька
Про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вказавши, що з березня 1980 року він почав працювати на шахті "Лідіївка" комбінату "Донецьквугілля", яка в подальшому внаслідок реорганізації була перетворена у ВП "Шахтоуправління ім. О.О. Скочинського", спочатку учнем кріпильника по ремонту, а потім кріпильником 3-го розряду з повним робочим днем в шахті, де працював в умовах шкідливих факторів та тяжкої фізичної праці протягом 21-го року.
Внаслідок тривалої праці на вказаній шахті він отримав професійне захворювання, а саме- хронічну вертеброгенну попереко-крижову радікулопатію в стадії затихаючого загострення больовим. Лівобочним корінцевим синдромами, що підтверджується Актом №1 розслідування професійного захворювання по формі П-4 від 15 січня 2004р.
Відповідно до довідки МСЕК від 22 січня 2004р. серії 2-18АВ № 086380 йому було встановлено 30% втрати професійної працездатності, визнано інвалідом 3-ї групи та визначена потреба у додаткових видах допомоги, тобто в санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні.
Відповідно до довідки МСЕК від 05 березня 2008р. серії ДОН-04№ 197275 йому було встановлено 30% втрати професійної працездатності безстроково.
Йому протипоказана тяжка фізична праця у контакті з пилом, токсичним газом та в несприятливих метерогогічних умовах.
Все це негативно вплинуло на стан його здоров'я, який не покращується.
Вважає, що цим йому була спричинена моральна шкода. Він втратив своє здоров'я та працездатність, в зв'язку з чим не може вести звичний спосіб життя, при незначних фізичних навантаженнях його мучить фізичний біль.
Все це негативно впливає на його психоемоційний стан.
Також він змушений проходити постійні курси лікування, щоб хоч якось підтримувати своє здоров'я.
Вказані обставини спричиняють йому моральні страждання та потребують додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності, спричинену моральну шкоду він оцінює в 30000грн., розмір якої просив суд стягнути з відповідача.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю-адвокат ОСОБА_2 в повному обсязі підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 та надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача -начальник відділення виконавчої дирекції ФССНВВ у Кіровському районі м. Донецька ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав та суду пояснив, що вимоги позивача є безпідставними, так як останнім недоведений факт спричинення йому моральної шкоди будь-якими діями чи бездіяльністю відповідача.
Побутові умови позивача, незважаючи на професійне захворювання, не змінилися. Відповідно до висновку МСЕК, позивач отримує від Фонду страхові виплати та суми додаткової допомоги на медичне обслуговування. Представник відповідача також вважає, що позивач не має права на відшкодування від Фонду моральної шкоди на викладених ним в позові підставах, так як це не передбачено діючим законодавством.
Якщо позивач вважає, що йому і спричинена моральна шкода, то він повинен стягувати її з підприємства, на якому він і отримав професійне захворювання.
Просив суд ОСОБА_3 у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 155 КЗпП України на усіх підприємствах створюються безпечні та нешкідливі умови праці.
Відповідно до вимог ст.ст. 21, 28, 34 Закону України №1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено право потерпілого на отримання страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі - і виплати компенсації за моральну шкоду.
Таке право виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).
Згідно до Закону України №717-V потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстрахування, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення, так як відповідно до ч.1, 2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Як вбачається з вимог п.3 частини 1 ст.368 ЦК України, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто на вимогу про відшкодування моральної шкоди), позовна давність не поширюється, тому доводи представника відповідача про те, що позивачем ОСОБА_3 було пропущено строк позовної давності, суд до уваги не приймає, так як даний спір не є трудовим, а стосується цивільних правовідносин по відшкодуванню немайнової шкоди.
Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, якщо стійку втрату працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період із 22 січня 2004р. по 22 січня 2005р., тобто під час дії законодавчих актів, які надавали потерпілим таке право.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_3 з березня 1980 року почав працювати на шахті "Лідіївка" комбінату "Донецьквугілля", яка в подальшому внаслідок реорганізації була перетворена у ВП "Шахтоуправління ім. О.О. Скочинського", спочатку учнем кріпильника по ремонту, а потім кріпильником 3-го розряду з повним робочим днем в шахті, де працював в умовах шкідливих факторів та тяжкої фізичної праці протягом 21-го року.
Внаслідок тривалої праці на вказаній шахті позивач отримав професійне захворювання, а саме- хронічну вертеброгенну попереко-крижову радікулопатію в стадії затихаючого загострення больовим. Лівобочним корінцевим синдромами, що підтверджується Актом №1 розслідування професійного захворювання по формі П-4 від 15 січня 2004р.
Відповідно до довідки МСЕК від 22 січня 2004р. серії 2-18АВ № 086380 позивачеві ОСОБА_3 було встановлено 30% втрати професійної працездатності, визнано інвалідом 3-ї групи та визначена потреба у додаткових видах допомоги, тобто в санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні.
Відповідно до довідки МСЕК від 05 березня 2008р. серії ДОН-04№ 197275 йому було встановлено 30% втрати професійної працездатності безстроково.
Позивачеві протипоказана тяжка фізична праця у контакті з пилом, токсичним газом та в несприятливих метерогогічних умовах.
Все це негативно вплинуло на стан його здоров'я, який не покращується.
За таких обставин суд вважає, що позивачеві ОСОБА_3 була спричинена моральна шкода, він втратив своє здоров'я та працездатність, в зв'язку з чим не може вести звичний спосіб життя, при незначних фізичних навантаженнях його мучить фізичний біль.
Все це негативно впливає на його психоемоційний стан.
Також позивач змушений проходити постійні курси лікування, щоб хоч якось підтримувати своє здоров'я.
Вказані обставини спричиняють йому моральні страждання та потребують додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у позивача ОСОБА_3 виникло до 01 січня 2006р., тобто до набрання чинності як Законом України "Про державний бюджет України на 2006р.", так і Законом України "Про державний бюджет України на 2007р.", якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди.
Незважаючи на те, що законодавцем було змінено спеціальний закон, позивач ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди в разі звернення до суду з позовними вимогами після 01 січня 2006р., оскільки момент виникнення спірних правовідносин, до яких застосовується чинний на цей час Закон (ст.8 ЦПК України) і момент пред'явлення позову не є тотожними поняттями.
Так як факт ушкдження здоров'я позивачем ОСОБА_3 під час виконання трудових обов'язків встановлено висновками МСЕК, то суд вважає доведеним заподіяння при цьому позивачу ОСОБА_3 моральних страждань, тобто спричинення позивачу ОСОБА_3 моральної (немайнової) шкоди - фізичних і моральних страждань в результаті професійного захворювання на виробництві.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступені вини відповідача та інших обставин.
Зокрема, враховуються тривалість і характер страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Положення частини четвертої ст.23 ЦПК України прямо вказують на те, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана із розміром цього відшкодування, тому суд не приймає до уваги доводи Фонду про те, що він виплачує позивачеві щомісячні страхові платежі, оплачує стаціонарне лікування, медикаменти та санітарно-курортне лікування.
З огляду на наведене, суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи ступінь перенесених позивачем ОСОБА_3 моральних та фізичних страждань, визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача 30000 грн. в відшкодування моральної шкоди необґрунтовано завищеною.
З урахуванням розумності та достатності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кіровському районі м. Донецька на користь позивача ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 9000 грн., в решті позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Доводи представника відповідача, який не визнав позов та стверджував, що позивач ОСОБА_3 не має права на отримання від відповідача грошових коштів в відшкодування спричиненої моральної шкоди, так як діями чи бездіяльністю відповідача йому така шкода не була спричинена, суд визнає безпідставними, такими, що не відповідають обставинам справи, встановленим у судовому засіданні і не приймає їх в якоссті допустимого та достовірного доказу при обгрунтуванні судового рішення.
Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне судові витрати по справі віднести на рахунок держави, так як позивач і відповідач звільнені від сплати судових витрат при подачі позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 21, 28, 34 Закону України №1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Рішенням Конституційного Суду України від 27.01, 2004р. по справі №1-9-2004; п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з відповідними змінами та доповненнями; ст. 368 ЦК України; ст.155 КЗпП; ст.ст. 8, 10, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кіровському районі м. Донецька на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві. 9000 (дев'ять тисяч) грн., в решті позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя:
2/258/832/13
258/262/13- ц