Провадження № 22-ц/774/2758/13 Справа № 2/422/5647/12 Головуючий у 1 й інстанції - Приходченко О.С. Доповідач - Григорченко Е.І.
Категорія 5
18 березня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Григорченка Е.І.
суддів - Лаченкової О.В., Варенко О.П.
при секретарі - Качур Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на самочинно збудоване майно,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року, де ставить питання про його скасування, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 20 січня 2011 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 січня 2011 року, ОСОБА_2 належить 11/ 100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 2 400 кв.м. /а.с. 6, 8, 9/.
Земельну ділянку, на якій розташовано домоволодіння, було надано у безстрокове користування на підставі типового договору про надання житлово-будівельному кооперативу у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового багатоквартирного будинку від 29 серпня 1962 року /а.с. 18-29/.
Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 20 серпня 1963 року до складу забудовників внесено зміни /а.с. 20/.
Житловий будинок літ. А-1 був побудований у 1965 році, цього ж року побудовано прибудову літ. а'-І. площею 12.8 м2 /а.с. 14/.
Станом на 5 листопада 2010 року КП «ДМБТІ» було виготовлено технічний паспорт, в якому містяться відомості про самочинно побудовану прибудову літ. а'-І /а.с. 10-15/.
Листом № 8/22-2020 від 25 жовтня 2012 року позивачу було відмовлено у оформленні права власності на самочинну прибудову /а.с. 22-23/.
Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у позові.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. 15, 16, 376 ЦК України, ст. 152 ЖК України, ст. 26 Закону України «Про основи містобудування», п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30 березня 2012 року, ст. ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Посилання апелянта в позовній заяві та в апеляційній скарзі ст. 376 ЦК України, як на підставу позовних вимог про визнання права власності на зазначені прибудови, не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для скасування рішення суду, оскілки суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, керуючись п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30 березня 2012 року, що не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).
Статтею 152 ЖК України встановлено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
Доводи апелянта, що суд не звернув уваги на Наказ Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України (2), від 24.06.2011, № 91 "Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж", не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зазначений порядок передбачав прийняття в експлуатацію об'єктів територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а не визнання право власності. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач звертався до територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України з цим питанням.
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, в даному випадку територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.
Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.