"16" лютого 2011 р. справа № 2а-97/10/0818
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
при секретарі судового засідання: Ліненко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року
у адміністративній справі № 2а-97/10 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного підвищення до пенсії «дітям війни», -
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачці підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок і забезпечити виплату позивачці підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В іншій частині вимог позивачці судом відмовлено.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволені вимог позивачки.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що в період 2007 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було призупинено ч.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а ст.111 цього Закону було встановлено, що підвищення до пенсії проводиться лише особами, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Вказує, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком»як розрахункова величина для підвищення пенсії за ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», так як положення ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком у розмірі прожиткового рівня, може застосовуватися виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058 від 09.07.2003 року та на осіб, які підпадають під дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не розповсюджується. Також вказує на те, що у 2008 році Державним бюджетом України визначено розмір виплати надбавки до пенсії «Дітям війни», які позивачкою і отримувалися, а фінансування виплат за Законом України «Про соціальний захист дітей війни»проводиться із державного бюджету, а не із бюджету Пенсійного фонду України, тому відповідач не вбачає будь-яких порушень законодавства в своїх діях.
Порушення судом норм процесуального права апелянт обґрунтовує безпідставним поновленням позивачці строку звернення до суду, про що відповідач вказував у письмових запереченнях проти позову.
Сторони по справі в судове засіданні не з'явилися, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, що відповідно до ч.1 ст.41 та ч.4 ст.196 КАС України є підставою для розгляду апеляційної скарги за їх відсутності та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору у цій справі є відмова територіального органу пенсійного фонду у перерахунку та виплаті недоплачених сум підвищення до пенсії як дитині війни за період 2006-2008 р.р. , передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка має статус «дитини війни», що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р., який набрав чинності з 01.01.2006 року, надає їй право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом.
Задовольняючи позов в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його здійснити перерахунок і виплату передбаченого ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підвищення до пенсії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість звуження змісту права позивачки на гарантований державною соціальний захист та обов'язку держави в особі відповідача по справі забезпечити належний матеріальний рівень позивачки, яка має статус «дитини війни».
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції в частині підтвердження права позивачки на отримання у період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року щомісячного підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р, і вважає такі висновки суду законними та обґрунтованими, оскільки це право підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2007 р., яким визнано неконституційними положення Закону про Державний бюджет на 2008 р., що замінювали розмір підвищення до пенсії у 2008 р.
Відповідно під час вирішення спору судом правильно застосовано положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Такі висновки узгоджуються з п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р. в якому міститься роз'яснення, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Враховуючи, що вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, що визнані неконституційними, суд першої інстанції правильно вирішив про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.
Правильними є висновки суду першої інстанції щодо необхідності врахування відповідачем при проведенні розрахунку підвищення пенсії позивача положень ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни»на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, свідчать про безпідставність доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність іншого визначеного законом мінімального розміру пенсії за віком, окрім зазначеного частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»- не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивачки, передбаченої ст.6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. -покладено саме на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивачки.
Відповідно до глави 4 Бюджетного кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при підготовці проекту Державного бюджету України -колегія суддів вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік, та на наступний бюджетний період. І такої можливості, на погляд колегії суддів, відповідач не був позбавлений.
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено саме на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивачки та відмови за її зверненням у перерахунку та доплаті сум підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. Таких доказів відповідачем не надано.
Таким чином, колегія суддів визнає обґрунтованими та належним чином мотивованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, які полягають у відмові позивачці в перерахунку та виплаті недоотриманих нею сум підвищення до пенсії як «дитині війни», та про наявність підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії на відновлення прав позивачки.
В наведеній частині рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, містить конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, тому рішення суду в цій частині повинно бути залишено без змін.
Доводи апелянта на відсутність відповідного фінансування даних видатків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.
Правильними є висновки суду першої інстанції в частині визнання не поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду, з огляду на що судом задоволено вимоги позивачки лише з 22 травня 2008 року.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на дату звернення позивачки до суду -24 листопада 2009 року, що з огляду на заперечення відповідача проти позову з підстав пропуску строку звернення до суду та з урахуванням приписів ст.ст.99, 100 КАСУ - не давало суду першої інстанції підстав для задоволення вимог позивачки за період з 22.05.2008 року по 23.11.2008 року.
В рішенні суду першої інстанції не мотивовано будь-яким чином задоволення вимог позивачки поза межами річного строку її звернення до суду, не знаходить і колегія суддів підстав для визнання поважною причину пропуску позивачкою цього процесуального строку звернення до суду.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача у вищенаведеній частині колегія суддів визнає обґрунтованими та такими, що є підставою для скасування судового рішення в цій частині, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог позивачки за пропуском строку звернення до суду за період з 22.05.2008 року по 23.11.2008 року.
Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги, що предметом позову у цій справі є протиправність дій суб'єкта владних повноважень, які пов'язані з щомісячними соціальними виплатами позивачці, як дитині війни. Підвищення до пенсії, як «дитині війни», територіальним УПФУ призначена позивачці по життєво, позивачка на час розгляду в суді даної справи не позбавлена правового статусу «дитина війни», тобто не змінилися обставини з урахуванням яких їй призначене, нараховується та виплачується підвищення до пенсії, а на законодавчому рівні не вносилося змін до редакції ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»стосовно розміру підвищення до пенсії.
Береться колегією суддів до уваги також те, що на момент розгляду справи відносини між позивачкою та відповідачем не завершилися, і відповідач у цій справі продовжує до теперішнього часу виплачувати позивачці підвищення до пенсії у розмірі меншому ніж це визначено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та наполягає на правомірності своїх дій з підстав недофінансування вказаних виплат з державного бюджету і на прийняття урядом відповідних постанов, згідно яких і виплачується підвищення до пенсії «дітям війни».
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на спірні у цій справі правовідносини, не розповсюджується правило, за яким судова постанова не може стосуватися дій суб'єкта владних повноважень, які ще не розпочалися, оскільки існують усі юридичні умови для їх вчинення відповідачем, тобто нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії всупереч закону, тобто у розмірах менших ніж це визначено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, керуючись положеннями ст.11 КАСУ, з метою повного захисту прав позивачки, про захист якого вона просить адміністративний суд, колегія суддів вража за необхідне вийти за межі позовних вимог, та не визначати в судовому рішенні кінцеву дату виплати позивачці щомісячного підвищення до пенсії (призначеної по життєво) у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідач у цій справі, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний діяти на підставі закону і при внесенні на законодавчому рівні змін до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»або при зміні обставин, що зумовили виплату вказаного підвищення позивачці, має право та зобов'язаний перерахувати розмір підвищення до пенсії відповідно до вимог Закону, і зобов'язання його судом до вчинення таких дій є зайвим.
За таких обставин, підвищення пенсії позивачці, як «дитині війни», повинно відповідачем нараховуватися у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, тобто відповідно до розміру, визначеного статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції відновленій Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, у період: починаючи з 24.11.2008 р. до внесення законодавцем в редакцію ст.6 Закону відповідних змін стосовно розміру підвищення, або зміни обставин, які стали підставою для виплати позивачці підвищення до пенсії як «дитині війни».
Для зрозумілості судового рішення та забезпечення умов його виконання, колегія суддів вража за необхідне викласти абзаци другий та третій постанови суду першої інстанції в іншій редакції.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя -задовольнити частково.
Постанову Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня 2010 року -скасувати в частині задоволення вимог ОСОБА_1 стосовно захисту її прав на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року по 23.11.2008 року, та відмовити у задоволені наведених вимог за пропуском строку звернення до суду.
Викласти абзац другий та третій постанови Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня 2010 року -в наступній редакції:
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виходячи із розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та виплаті заборгованості по недоплаченим сумам підвищення до пенсії за період починаючи з 24 листопада 2008 року
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя призначити ОСОБА_1 починаючи з 24 листопада 2008 року підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розрахованого з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і законодавчо визначеного на час виплати розміру мінімальної пенсії за віком, та здійснити перерахунок і забезпечити виплату ОСОБА_1 недоотриманих нею у період з 24 листопада 2008 року по 16 лютого 2011 року сум підвищення до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розрахованих відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати підвищення у вказаний період, а також за відрахуванням отриманих ОСОБА_1 сум підвищення до пенсії.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 212 КАС України.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов