73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"20" березня 2013 р. Справа № 821/699/13-а
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Пекного А.С.,
при секретарі: Осташевському Е.Є.,
за участю представників: від позивача - Владимирової Л.І., Максимова Д.С. та від відповідача - Ляха В.І., Щербенка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" до Державної фінансової інспекції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт» (далі - позивач, ДП «Херсонський морський торговельний порт», ДП «ХМТП», Порт) звернулось до суду із позовом до Державної фінансової інспекції в Херсонській області (далі - відповідач, ДФІ в Херсонській області, ДФІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги ДФІ в Херсонській області від 30.01.2013р. № 21-05-14-14/588.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Херсонський морський торговельний порт», оформленої актом від 25.12.2012р. № 05-18/06, відповідачем зроблено висновки про порушення позивачем п.п. 11, 15, 18, 20 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та пп. 14 п. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України у вигляді проведення загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності на відрядження, щодо яких відсутній зв'язок з господарською діяльністю позивача на загальну суму 371 745,50 грн.
На підставі акту ревізії відповідачем надіслано на адресу позивача лист-вимогу від 30.01.2013р. № 21-05-14-14/588, п.2 якої ДП «Херсонський морський торговельний порт» зобов'язано усунути зазначені порушення шляхом визначення винних осіб у здійсненні загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності на відрядження, що не пов'язані із діяльністю Порту та провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів на суму 371 745,50 грн., а в іншому випадку - стягнути завдану шкоду з осіб, винних у здійсненні цих витрат у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважає протиправним п.2 вказаної вимоги, оскільки на його думку, відповідач зробив безпідставні та помилкові висновки про наявність у діях Порту порушень законодавства, не врахувавши особливості правового становища ДП «Херсонський морський торговельний порт» і його взаємовідносин з Міністерством транспорту та зв'язку України (Міністерством інфраструктури України як його правонаступником), а також підстав для відшкодування понесених в ході відряджень витрат.
Так, позивач вказує, що ДП «ХМТП» є державним унітарним транспортним підприємством, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 р. № 265-р включено до Переліку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури.
На підставі обов'язкових до виконання позивачем наказів Міністерства транспорту та зв'язку України було відряджено працівників Відділу контрольно-ревізійної роботи та запобігання економічним правопорушенням ДП «ХМТП» для проведення внутрішніх контрольно-ревізійних заходів у підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства.
Можливість участі працівників Порту у таких заходах передбачена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28 березня 2006 року № 275, постановами Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 р. № 2 та від 28 вересня 2011 р. № 1001, Положеннями про Міністерство транспорту та зв'язку України та про Міністерство інфраструктури України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006р. № 789 та Указом Президента України від 12.05.2011р. № 581/2011, а також Положенням про Відділ контрольно-ревізійної роботи та запобігання економічним правопорушенням ДП «Херсонський морський торговельний порт».
Виконання працівниками Порту контрольно-ревізійних функцій не пов'язано із здійсненням підприємством господарської діяльності, проте передбачено Статутом Порту та зазначеними вище нормативно-правовими актами і розпорядчими документами Міністерства транспорту та зв'язку України та спрямовано на реалізацію компетенції цього Міністерства.
Правове становище Позивача зумовлює необхідність виконання вказівок уповноваженого органу управління, яким є Міністерство інфраструктури України. В свою чергу, Міністерство інфраструктури України наділено відповідними повноваженнями щодо проведення внутрішніх контрольних заходів (перевірок, ревізій, аудитів) і залучення до них, в тому числі, працівників підприємств, які входять до сфери його управління. Свою компетенцію Міністерство реалізує шляхом видання обов'язкових для виконання наказів.
Таким чином, позивач та Міністерство не є юридично рівними суб'єктами, їх взаємовідносини у даному випадку не можуть регулюватись договором; виконання наказів Міністерства можливе було лише шляхом направлення відповідних осіб у відрядження, що передбачає понесення витрат, які належним чином підтверджені відповідними документами і здійснені в межах затверджених фінансових планів.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.
Відповідач надав письмові заперечення на позов, у яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. При цьому відповідач вказує на те, що працівники ДФІ під час проведення ревізії та зустрічних звірок, а також при оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ревізією належним чином встановлено порушення позивачем п.п. 11, 15, 18, 20 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та пп. 14 п. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України у вигляді проведення загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності на відрядження, щодо яких відсутній зв'язок з господарською діяльністю позивача на загальну суму 371 745,50 грн.
Представники відповідача надали у судовому засіданні пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1.3.1 Плану роботи Державної фінансової інспекції в Херсонській області на ІІІ квартал 2012 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ДП «Херсонський морський торговельний порт» за період з 01.04.2010р. по 30.06.2012р., за наслідками якої складено акт від 25.12.2012р. № 05-18/06.
Виходячи зі змісту цього акту, ним зафіксовано порушення ДП «Херсонський морський торговельний порт» вимог п.п. 11, 15, 18, 20 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та пп. 14 п. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України.
Вказане порушення, на думку відповідача, полягало у проведенні загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності на відрядження працівників позивача для участі в роботі комісій по проведенню планових ревізій та перевірок підпорядкованих Міністерству транспорту та зв'язку України (Міністерству інфраструктури України) підприємств, щодо яких відсутній зв'язок з господарською діяльністю позивача на загальну суму 371 745,50 грн.
При цьому відповідач посилався на те, що відповідно до наказів Міністерства транспорту та зв'язку України (Міністерства інфраструктури України), якими від керівників перелічених у додатках до наказів державних підприємств, об'єднань, організацій та установ вимагалось забезпечити участь спеціалістів у роботі комісій по проведенню планових ревізій та перевірок підпорядкованих Міністерству транспорту та зв'язку України (Міністерству інфраструктури України) підприємств, позивачем прийнято накази про відрядження працівників Відділу контрольно-ревізійної роботи та запобігання економічним правопорушенням ДП «Херсонський морський торговельний порт» для участі у проведенні контрольних заходів.
Згідно зазначених наказів, підставою для направлення працівників Порту визначено вимоги «Порядку проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі центрального органу виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 р. № 2, «Порядку утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001, «Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку України», затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28 березня 2006 р. № 275, Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2006р. № 789 та затвердженого Указом президента України від 12.05.2011р. № 581/2011 Положення про Міністерство інфраструктури України.
При цьому відповідачем зроблено висновок, що зазначені нормативні акти визначають механізм проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади і їх дія не розповсюджується на підприємства, в тому числі і на позивача.
У зв'язку з цим відповідач вказує, що статутними документами ДП «Херсонський морський торговельний порт» здійснення або участь працівників позивача у перевірках та ревізіях в інших підприємствах, установах та організаціях не визначено в якості основного чи іншого виду діяльності Порту. Крім того, договорів з Міністерством транспорту та зв'язку України (Міністерством інфраструктури України) на залучення на платній основі працівників Порту для прийняття участі у проведенні контрольних заходів позивачем не укладалось.
В той же час, положення Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 р. № 218/2658, п.п. 11, 15, 18, 20 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та пп. 14 п. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України передбачають в якості умови для віднесення видатків на відрядження до витрат підприємства обов'язковий зв'язок мети відрядження із основною діяльністю підприємства.
Оскільки відрядження працівників Порту не були пов'язані із основною діяльністю підприємства, відповідач уважав протиправним включення витрат на відрядження в сумі 371 745,50 грн. до загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності позивача.
На підставі акту ревізії відповідачем надіслано на адресу позивача лист-вимогу від 30.01.2013р. № 21-05-14-14/588, п.2 якої ДП «Херсонський морський торговельний порт» зобов'язано усунути зазначені порушення шляхом визначення винних осіб у здійсненні загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності на відрядження, що не пов'язані із діяльністю Порту та провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів на суму 371 745,50 грн., а в іншому випадку - стягнути завдану шкоду з осіб, винних у здійсненні цих витрат у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.
Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
По-перше, суд вважає помилковими висновки відповідача про нерозповсюдження до позивача дії «Порядку проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі центрального органу виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 р. № 2, «Порядку утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001, «Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку України», затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28 березня 2006 р. № 275, Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2006р. № 789 та затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011р. № 581/2011 Положення про Міністерство інфраструктури України.
Так, відповідно до ст. 26 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року №2456-VI, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує: оцінку управління бюджетними коштами (включаючи проведення державного фінансового аудиту); правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності; досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень; проведення аналізу та оцінки стану фінансової і господарської діяльності розпорядників бюджетних коштів; запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави у процесі управління об'єктами державної власності; обґрунтованість планування надходжень і витрат бюджету.
Розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх закладах та у підвідомчих бюджетних установах.
Внутрішнім контролем є комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її підвідомчих установ.
Внутрішнім аудитом є діяльність підрозділу внутрішнього аудиту в бюджетній установі, спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності бюджетної установи та підвідомчих їй бюджетних установ, поліпшення внутрішнього контролю.
Основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту визначаються Кабінетом Міністрів України.
Аналогічного змісту положення містились і у Бюджетному кодексі України від 21 червня 2001 року № 2542-III, який втратив чинність з 01.01.2011р.
З цією метою Кабінетом Міністрів України постановами від 6 січня 2010 р. № 2 та від 28 вересня 2011 р. № 1001, визначався порядок проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи та проведення внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Механізм проведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю до жовтня 2011р. встановлювався «Порядком проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі центрального органу виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 р. № 2 (далі - порядок №2) та «Інструкцією про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку України», затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28 березня 2006 р. № 275 (далі - Інструкція), а з жовтня 2011р. - «Порядком утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001 (далі - Порядок №1001).
Аналізуючи зміст зазначених нормативних актів і, зокрема, п.п. 4, 7 Порядку №2, п.п. 2, 5, 6 Порядку №1001, суд приходить до висновку, що діяльність установи і заходи, які вживаються керівником для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю, є предметом для внутрішнього аудиту, який проводиться підрозділом внутрішнього аудиту як у центральному апараті міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади та його територіальних органах, так і на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Таким чином, діяльність державних підприємств, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, є об'єктом для фінансового аудиту та/або аудиту відповідності, що проводиться підрозділом внутрішнього аудиту відповідного центрального органу виконавчої влади.
Позивач ДП «ХМТП» є державним унітарним транспортним підприємством, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 р. № 265-р його включено до Переліку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури.
З матеріалів справи видно, і це встановлено в ході ревізії, що в ДП «ХМТП» утворено Відділ контрольно-ревізійної роботи та запобігання економічним правопорушенням (далі - Відділ КРР та ЗЕП), який діє відповідно до Положення.
Пунктами 1.1, 1.2, 1.5.4, 3.1, 4.10 Положення передбачено, що Відділ КРР та ЗЕП створений на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 07.08.2007р. №680 та відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 6 січня 2010 р. № 2 «Про проведення внутрішньої контрольно-ревізійної роботи в системі центрального органу виконавчої влади»; є самостійним підрозділом Порту і працює згідно з цим положенням.
У процесі виконання своїх функцій Відділ КРР та ЗЕП, зокрема, керується розпорядницькими документами Міністерства інфраструктури України, начальника ДП «ХМТП»; одним з основних завдань Відділу є здійснення фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю використання коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та фінансової звітності; Відділ КРР та ЗЕП відповідно до покладених на нього завдань виконує, зокрема, такі функції, як участь у перевірках організацій, підпорядкованих Міністерству інфраструктури України.
Крім того, згідно із п.п. 1, 4.1.24, 4.1.25, 6 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011р. № 581/2011, Мінінфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; Мінінфраструктури України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Мінінфраструктури України відповідно до покладених на нього завдань має право в установленому порядку: залучати до виконання робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади; здійснювати внутрішній фінансовий контроль (як в апараті Міністерства і центральних органах виконавчої влади, так і на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства); здійснювати організацію роботи та контроль за виконанням загальнодержавних програм, планів, заходів з питань запобігання корупційним, економічним та іншим правопорушенням.
З цього приводу слід окремо зазначити, що заперечуючи проти можливості розповсюдження на позивача дії Порядків №2 і №1001, відповідач між тим не ставить під сумнів правомірність створення на їх підставі та функціонування на підприємстві - ДП «ХМТП» Відділу контрольно-ревізійної роботи та запобігання економічним правопорушенням, що суперечить його ж власним висновкам, які наведені в акті ревізії.
А з огляду на викладене суд приходить до висновку, що участь працівників Порту у контрольних заходах, що проводить Мінінфраструктури на підлеглих підприємствах не суперечить вимогам чинного законодавства та прийнятих на його підставі нормативно-правових актів.
По-друге, як видно зі змісту акту ревізії та прийнятої на його підставі оскарженої вимоги, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 14 п. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України та п.п. 11, 15, 18, 20 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».
Це порушення, на думку відповідача, полягало у віднесенні до витрат на собівартість (загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності) видатків в загальній сумі 371 745,50 грн. на відрядження працівників Порту для участі у внутрішніх контрольно-ревізійних заходах у підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (Міністерства інфраструктури України, як його правонаступника).
Як зазначає відповідач, ДП «ХМТП» порушено вимоги пп. 14 п. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України, відповідно до яких будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.
З цього відповідачем зроблено висновок, що оскільки участь працівників Порту у контрольних заходах відповідно до статутних документів не є одним з видів господарської діяльності позивача, їх залучення до таких заходів відбулось на безоплатній основі і без укладення відповідних цивільно-правових угод щодо надання послуг, то позивачем неправомірно включені витрати на відрядження цих працівників до складу витрат платника податків.
Отже, спірним у даному випадку є, фактично, правомірність формування витрат позивача як платника податку та урахування ним певних витрат для визначення об'єкта оподаткування і віднесення їх на собівартість послуг (товарів).
Висновки відповідача про порушення позивачем п.п. 11, 15, 18, 20 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» є взаємопов'язаними із вищенаведеними висновками щодо порушення вимог податкового законодавства.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтями 8 та 10 Закону № 2939-XII визначено основні функції органів державного фінансового контролю та вичерпний перелік їх прав.
Так, орган державного фінансового контролю:
здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень;
розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому;
вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб;
здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.
Органу державного фінансового контролю надається право:
перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
безперешкодного доступу в ході державного фінансового контролю на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що належать підприємствам, установам та організаціям, що контролюються; зупиняти в межах своїх повноважень бюджетні асигнування, зупиняти операції з бюджетними коштами в установленому законодавством порядку, а також застосовувати та ініціювати застосування відповідно до закону інших заходів впливу у разі виявлення порушень законодавства;
залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних органів виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок;
вимагати від керівників підконтрольних установ проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників зазначених підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться ревізія, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі. Порядок опечатування кас, касових приміщень, складів та архівів встановлюється Кабінетом Міністрів України;
при проведенні ревізій вилучати у підприємств, установ і організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду - вилучати до закінчення ревізії оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складенням опису, який скріплюється підписами представника органу державного фінансового контролю та керівника відповідного підприємства, відповідної установи, організації, та залишенням копій таких документів таким підприємствам, установам, організаціям;
одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що контролюються, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавної форми власності, що мали правові відносини із зазначеними об'єктами, - довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність";
одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що контролюються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході здійснення державного фінансового контролю;
пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;
накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні стягнення;
звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється;
при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку;
ініціювати проведення перевірок робочими групами центральних органів виконавчої влади;
порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
В той же час, відповідно до положень Податкового кодексу України, до контролюючих органів, які мають відповідні повноваження у податковій сфері, віднесено органи державної податкової служби та митні органи. Державна податкова служба України та Державна митна служба є центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.
За змістом ст. 41 Податкового кодексу України інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів. Це положення поширюється на всі інші контролюючі суб'єкти.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2939-XII, працівники органу державного фінансового контролю зобов'язані у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам і органам, уповноваженим управляти державним майном.
Крім того, п. п. 19, 47 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. № 550 «Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами» встановлено, що якщо під час ревізії виявлено факти порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції контролюючого органу (зокрема, з питань обігу готівки, валютних операцій, формування об'єкта та/або бази оподаткування, ціноутворення, управління державним майном, дотримання антимонопольного законодавства та інших), посадові особи контролюючого органу невідкладно письмово повідомляють про це керівнику контролюючого органу чи його заступнику, які забезпечують інформування відповідних державних органів про такі факти.
Про результати ревізії, якою виявлено порушення законів та інших нормативно-правових актів, у визначені в пункті 46 цього Порядку строки інформуються органи управління об'єкта контролю та за необхідності відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, системний аналіз ст. 10 Закону № 2939-XII та ст. 41 Податкового кодексу України дає можливість зробити висновок, що у відповідача відсутня компетенція у сфері податкових відносин і посадові особи відповідача не мають повноважень робити за результатами проведених ним ревізій висновки щодо порушення або додержання підконтрольною установою вимог податкового законодавства.
В судовому засіданні представники відповідача пояснили, що у ревізії не приймали участі працівники органу державної податкової служби; матеріали ревізії надіслані на адресу податкового органу.
Також представниками відповідача повідомлено, що правомірності відрядження працівників позивача для участі в контрольних заходах відповідач не заперечує, але вважає неправомірним віднесення видатків на відрядження до витрат позивача, з чого суд робить висновок, що відповідачем оспорюється формування позивачем як платником податку бази/об'єкту оподаткування.
Слід також відзначити, що в даному випадку спірне питання регулюється лише Податковим кодексом України, оскільки відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що Порт не є підприємством, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, а відтак положення Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59 не є для нього обов'язковими в силу вимог п.1 цієї Інструкції.
За встановлених в ході судового розгляду обставин суд вважає, що в даному випадку відповідач повинен був направити матеріали ревізії до відповідного контролюючого органу для вжиття ним заходів в межах його компетенції, а не самостійно приймати рішення про покладення на позивача обов'язку усунути порушення законодавства, щодо дотримання вимог якого у відповідача відсутні повноваження із здійснення контрольних функцій.
Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення ДП «ХМТП» вимог податкового законодавства, викладені у акті ревізії від 25.12.2012р. № 05-18/06 та вимозі від 30.01.2013р. № 21-05-14-14/588, зроблені відповідачем з перевищенням повноважень.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Цьому конституційному принципу кореспондують положення ст. 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із пунктом 7 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Таким чином, вимоги органів ДФІ мають відповідати критеріям законності і обґрунтованості, визначеним ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України.
У зв'язку з цим, прийняту відповідачем вимогу в оскарженій позивачем частині не можна вважати такою, що відповідає встановленим ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України критеріям законності і обґрунтованості.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами правове обґрунтування позовних вимог і не доведено правомірності свого рішення, оформленого у вигляді листа-вимоги.
На підставі викладеного суд вважає, що пункт 2 вимоги ДФІ в Херсонській області від 30.01.2013р. № 21-05-14-14/588, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати пункт другий вимоги Державної фінансової інспекції в Херсонській області від 30 січня 2013 року № 21-05-14-14/588.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 березня 2013 р.
Суддя Пекний А.С.
кат. 9.3