Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
21 березня 2013 р. Справа №820/1218/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,
при секретарі судового засідання - Русецькому І.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Доценко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач, ФОП ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби №0017111710 від 14.12.2012 року на суму 19078,05 грн., №0017121710 від 14.12.2012 року на суму 15520 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на помилковість висновків ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС, викладених в акті акт від 07.12.2012 року №1079/17/НОМЕР_1, оскільки всі господарські операції з контрагентом є реальними, відбулись в дійсності, що підтверджуються належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, а також фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. На думку позивача, зобов'язання за згаданим в акті перевірки правочином виконані сторонами угоди в повному обсязі, а тому немає підстав для висновку про наявність у сторін спірного правочину наміру безпідставно отримати податкову вигоду. Викладені в акті від 07.12.2012 року №1079/17/НОМЕР_1 мотиви донарахування грошових зобов'язань, а саме: висновки інших органів державної податкової служби про відсутність у контрагента позивача можливості вести господарську діяльність, нікчемність всіх укладених контрагентам позивача правочинів, не визнані законом як підстави для збільшення грошових зобов'язань з податків і зборів.
Відповідач, ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС, заперечував проти заявленого позову, в письмових запереченнях зазначив, що ФОП ОСОБА_3 допустив заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, оскільки відображав в податковому обліку первинні документи, котрі складені в межах нікчемного правочину, не довів фактичне використання у господарській діяльності отриманих послуг транспортних засобів. Достатнім підтвердженням нікчемності правочинів, на думку відповідача, є висновки ДПІ у Московському районі м. Харкова про відсутність у контрагента платника податків ресурсів, необхідних для ведення звичайної господарської діяльності, викладені в акті неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «АКПД Плюс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2011 по 31.10.2011р. Перевіркою встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ФОП ОСОБА_3 по придбанню послуг у ТОВ «АКПД Плюс» у 2011р., в результаті чого встановлено порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_3 завищено валові витрати за перевіряє мий період на загальну суму 77600грн. У зв'язку з чим відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, вказані у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях на адміністративний позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа - підприємець 22.05.2006 року Зміївською районною державною адміністрацією Харківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_3 (а.с.9-10).
Позивач узятий на облік податковим органом 23.05.2006 року за №154, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків (а.с. 11).
ФОП ОСОБА_3 є платником податку на додану вартість з 19.07.2006 року, , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 (а.с.12).
ДПІ Зміївському районі Харківської області ДПС була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10р. по 31.12.11р., про що складений акт від 07.12.2012 року №1079/17/НОМЕР_1. (а.с.13-58)
Перевіркою були встановлені порушення: 1) первинні документи на виконання робіт, виписані ТОВ «АКПД - Плюс» за жовтень 2011 року є такими, що не відповідають вимогам визначеним ст..1 п.2 ст.3 ст.4 п.1 та п.2 ст.9 Закону України від 16.07.99р. №996 - XIV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за №168/704, 2) п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України №2755 від 02.12.10р., встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ФОП ОСОБА_3 по придбанню послуг у ТОВ «АКПД - Плюс» у 2011 році у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_3 завищено валові витрати за перевіряємий період на загальну суму 77600 грн., в результаті чого ФОП ОСОБА_3 занижено податок з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за перевіряє мий період на суму 15262,44 грн.; 3) ст.185, п.198.2, 198.3 п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI із зм. та доп., ТОВ «АКПД - Плюс» за жовтень 2011р. по взаємовідносинам з ТОВ ФОП ОСОБА_3 не підтверджено реальність здійснення господарських відносин за перевіряємий період, у зв'язку з чим завищено податковий кредит з ПДВ за жовтень 2011 р. на суму 15520 грн. та зменшено від'ємне значення з ПДВ на суму 15520 грн.
На підставі акту перевірки від 07.12.2012 року №1079/17/НОМЕР_1 керівником ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС винесені податкові повідомлення - рішення: №0017111710 від 14.12.12р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування на суму 19078,05 грн., з яких за основним платежем - 15262,44грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3815,61грн., та №0017121710 від 21.09.12р., яким ФОП ОСОБА_3 зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15520,00грн. (а.с.59-61)
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугували відображені в акті від 07.12.2012 року №1079/17/НОМЕР_1 судження суб'єкта владних повноважень про порушення ФОП ОСОБА_3 п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України №2755 від 02.12.10р., в результаті чого занижено податку з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за перевіряємий період на суму 15262,44 грн.; ст.185, п.198.2, 198.3 п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2756, в результаті чого ФОП ОСОБА_3 занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 15520,00грн. за рахунок показників податкових накладних, складених в межах нікчемних правочинів, господарські операції за якими в дійсності не відбулись.
При цьому, судом у ході розгляду справи достеменно встановлено, а відповідачем визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки складених іншим органом державної податкової служби України акту про неможливість проведення зустрічних звірок діяльності контрагента позивача, в силу яких вчинені правочини є нікчемними у зв'язку з відсутністю можливості здійснювати реальну господарську діяльність.
Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено, крім акту ДПІ у Московському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АКПД Плюс», код 34756876, щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2011 по 31.10.2011р. (а.с.71-82)
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 07.12.2012 року № 1079/17/НОМЕР_1 на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.
Згідно договору про надання послуг №01/09 від 01.09.11р. ТОВ «АКПД Плюс» (виконавцем) було надано ФОП ОСОБА_3 (замовнику) послуги машин та механізмів та виписано податкову накладну №3150 від 31.10.2011р. та було складено акт виконаних робіт від 31.10.2011 року. (а.с.88-89, 92)
Оцінивши вказаний правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі/послуги, що обмежені в цивільному обороті.
Таким чином, зазначений договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.
Суд також зазначає, що згідно ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що сума витрат по акту виконаних робіт від 31.10.11р. включена ФОП ОСОБА_3 до витрат декларації про майновий стан та доходи за 2011 р. в сумі 77600грн.
ФОП ОСОБА_3 у перевіряємому періоді сплачено ТОВ «АКПД Плюс» за послуги машин та механізмів на загальну суму 93120 грн., згідно платіжних доручень: №83 від 22.11.11р., №84 від 01.12.11р., №85 від 20.12.11р.
Досліджені в ході судового розгляду справи копії платіжних документів на перерахування коштів на адресу контрагента позивача, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання в матеріалах справи немає.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд не знаходить підстав для визнання вказаного правочину нікчемним або таким, що порушує інтереси держави, оскільки договір укладений між правоздатними та дієздатними суб'єктами господарювання, за формою, змістом, предметом, обсягом прав та обов'язків сторін закону або інтересам держави не суперечить, а відтак, згідно з ст.70 КАС України є належним та допустимим доказом вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.
Підстав для відхилення перелічених документів як належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів реальності господарських операцій суд з матеріалів справи не вбачає, адже за формою, змістом, підставами походження оглянуті документи не суперечать ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення №88.
У ході розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував довід позивача про реальність господарських операцій та подальшу реалізацію послуг машин та механізмів замовникам: ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» УБМР «Укргазспецбудмонтаж» згідно договорів № 215/11 від 04.10.2011р., ТОВ «Спецгазбуд » згідно договору №010311 від 01.03.11р.
Оцінивши згадані правочини за переліченими епізодами порушень за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.
Таким чином, вказані договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
В силу закону отримання податковим органом акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на висновках інших податкових органів про нікчемність всіх правочинів, укладених за участі контрагентів позивача, а саме: на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «АКПД Плюс» від 18.11.2011 року №138/23/34756876 та від 23.12.2011 року №165/23/34756876, де викладені висновки ДПІ про відсутність у суб'єкта господарювання можливості вести господарську діяльність
Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Крім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оскільки висновки ДПІ про формування позивачем валових витрат без дотримання п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України та податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст.198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складених податковим органом актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.
При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
За встановлених в ході розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог закону при обчисленні податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності не знайшло підтвердження матеріалами справи.
Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Також згідно ч.2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
При вирішенні справи судом встановлено, що 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій, не подано доказів відсутності реального надання послуг, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.
Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача, що первинні документи на виконання робіт, виписані ТОВ «АКПД - Плюс» за жовтень 2011 року є такими, що не відповідають вимогам визначеним ст..1 п.2 ст.3 ст.4 п.1 та п.2 ст.9 Закону України від 16.07.99р. №996 - XIV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за №168/704, що встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ФОП ОСОБА_3 по придбанню послуг у ТОВ «АКПД - Плюс» у 2011 році у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_3 в порушення п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України №2755 від 02.12.10р., завищено валові витрати за перевіряємий період на загальну суму 77600 грн., в результаті чого ФОП ОСОБА_3 занижено податок з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за перевіряємий період на суму 15262,44 грн.; не підтверджено реальність здійснення господарських відносин за перевіряємий період, у зв'язку з чим в порушення ст.185, п.198.2, 198.3 п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI із зм. та доп., ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинам з ТОВ «АКПД - Плюс» завищено податковий кредит з ПДВ за жовтень 2011 р. на суму 15520 грн. та зменшено від'ємне значення з ПДВ на суму 15520 грн. є незаконним.
З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх рішень.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС не доведена правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Оскільки відповідачем, який за ознаками ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень, суд доходить висновку, що спірні правові акти індивідуальної дії порушують права і інтереси позивача та не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України, тому підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області ДПС №0017111710 від 14.12.2012 року на суму 19078,05грн. та №0017121710 від 14.12.2012 року на суму 15520,00грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, інші відомості суду не відомі) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 346,00грн. (триста сорок шість грн. 00 коп.).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі текст постанови виготовлено 25.03.2013 року.
Суддя І.С. Нуруллаєв