ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
15 березня 2013 року 09:15 справа №2а-10689/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2
доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби
проскасування податкових повідомлень-рішень
06 серпня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), в якому просить: 1) скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0001431740 та №0001441740; 2) скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2012 року №0002021740 в частині грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 11 820,37 грн., та від 26 липня 2012 року №0002031740 в частині грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60 250,75 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2012 року позовну заяву ФОП ОСОБА_2 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
Позивач у встановлений судом строк усунув недоліки позовної заяви шляхом надання суду необхідних доказів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-10689/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 28 серпня 2012 року.
В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва з метою надання додаткових доказів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2012 року на підставі пункту 3 частини другої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України зупинено провадження у справі до одержання результатів економічної (судово-бухгалтерської) експертизи.
06 лютого 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України адміністративну справу №2а-10689/12/2670 повернуто до Окружного адміністративного суду міста Києва, а ухвалу про призначення експертизи від 24 вересня 2012 року залишено без виконання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 року поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 25 лютого 2013 року.
25 лютого 2013 року в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 травня 2012 року №0001431740 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92, підпункту "а" пункту 19.1 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (від підприємницької діяльності) на 55 611,19 грн., у тому числі за основним платежем - 51 880,51 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 750,68 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 травня 2012 року №0001441740 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 69 643,25 грн., у тому числі за основним платежем - 63 297,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 346,25 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 19 квітня 2012 року №255/17-20/НОМЕР_1 "Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1 за період 01.01.2009р. по 31.12.2011р." (далі по тексту - Акт перевірки).
У висновку Акта перевірки встановлено наступні порушення:
1) пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України - неналежне ведення обліку доходів та витрат, а саме завищення витрат за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року на суму 278 915,00 грн.; вказане порушення мотивоване тим, що позивач уклав з контрагентами ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт" нікчемні правочини у зв'язку з неможливістю фактичного здійснення закупівлі товарів для їх подальшої реалізації;
2) статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92 - неналежне ведення обліку доходів та витрат, а саме: книга обліку доходів та витрат форми №10 при здійсненні господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року велась неналежним чином; заниження оподатковуваного доходу за 2010 року на 30 796,83 грн., за 2011 рік на 351 955,70 грн. у зв'язку із заниженням валового доходу та завищення валових витрат;
3) підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 6 754,00 грн.; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по податковій накладній від 03 грудня 2008 року, виписаній ТОВ "Укрмашхимкомпонент" на суму податку на додану вартість 760,00 грн.; заниження податку на додану вартість за травень 2009 року на 760,00 грн., за грудень 2010 року на 6 754,00 грн.; зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-травень, серпень 2011 року з суми 55 783,00 грн. до 0,00 грн. у зв'язку з укладанням нікчемних правочинів з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт".
За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень рішень відповідно до рішення Державної податкової служби у місті Києві від 17 липня 2012 року №799/Л/12-314 про результати розгляду скарги збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 14 633,89 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 травня 2012 року №0001441740 в частині грошового зобов'язання у розмірі 950,00 грн. щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по податковій накладній від 03 грудня 2008 року, виписаній ТОВ "Укрмашхимкомпонент".
На підставі рішення Державної податкової служби у місті Києві від 17 липня 2012 року №799/Л/12-314 про результати розгляду скарги відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2012 року №0002021740 та №0002031740.
Так, відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 26 липня 2012 року №0002021740 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92, підпункту "а" пункту 19.1 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (від підприємницької діяльності) на 14 633,89 грн., у тому числі за основним платежем - 11 089,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 544,16 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 26 липня 2012 року №0002031740 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 68 693,25 грн., у тому числі за основним платежем - 62 537,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 156,25 грн.
Позивач не погоджується з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями у визначеній ним частині, мотивуючи позовні вимоги наступним: податковий орган не наділений повноваженнями встановлювати в акті перевірки нікчемність укладених правочинів; позивач, як покупець, не може нести відповідальність за несплату податків підприємствами-продавцями; в Акті перевірки не зазначено доказів, які б підтверджували висновки про нікчемність правочинів та фіктивність підприємств-контрагентів; провівши власну перевірку, позивач виявив невідповідність інформації Акта перевірки про отриманий обсяг виручки.
Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.
Окружний адміністративний суд міста Києва вважає необґрунтованими позовні вимоги ФОП ОСОБА_2, виходячи з наступних мотивів.
Досліджуючи питання правомірності збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за податковими повідомленнями-рішеннями від 07 травня 2012 року №0001431740 та від 26 липня 2012 року №0002021740, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92 згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
На підставі звітів суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку за перший-четвертий квартали 2010 року та декларації про доходи, одержані за четвертий квартал 2010 року суд встановив, що ФОП ОСОБА_2 за 2010 рік отримала доходи у розмірі 608 715,67 грн.; за даними Акта перевірки за 2010 рік позивач отримав дохід у розмірі 630 458,80 грн.
Водночас в Акті перевірки зазначено, що при порівнянні даних руху коштів на розрахунковому рахунку НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль" ФОП ОСОБА_2 отримала дохід за 2010 рік у розмірі 639 937,35 грн.
За даними податкової декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік позивач отримав доходи у розмірі 1 354 202,30 грн. (без податку на додану вартість).
Водночас за даними Акта перевірки та пояснювальної записки ФОП ОСОБА_2 від 03 квітня 2012 року, що надавалась до перевірки (а.с. 175-176 т. ІІ), вбачається, що за 2011 рік позивач отримав доходи у розмірі 1 376 486,66 грн. (без податку на додану вартість) та 1 651 784,19 грн. (з податком на додану вартість), у тому числі: за даними виписок по рахунку розрахунковому рахунку НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль" - 696 459,00 грн., згідно накладних, що відображають бартерні операції із ЗАТ "Піастрелла" та ПП "Київ Снаб Пром" - 955 325,19 грн.
Наведене свідчить, що позивач занизив обсяг виручки, задекларованої ним у 2010 та 2011 роках.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що за результатами самостійно проведеної ним перевірки сума заниженої виручки за 2010-2011 роки є меншою, ніж зазначена в Акті перевірки, оскільки здійснені позивачем розрахунки не обґрунтовані та не підтверджуються наявними у справі документами; а згідно з пунктом 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1003, акт є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З метою з'ясування можливих помилок судом призначено судово-економічну експертизу, однак позивач не здійснив попередню оплату за рахунком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, що унеможливило проведення судово-економічної експертизи.
Відповідно до частини третьої статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92 визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
За даними декларації про доходи, одержані за четвертий квартал 2010 року витрати від здійснення підприємницької діяльності позивач становлять 101 998,50 грн.; в той же час, як встановлено в Акті перевірки та не спростовано позивачем, дані руху коштів на розрахунковому рахунку НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль" свідчать, що витрати ФОП ОСОБА_2 за 2010 рік становлять 94 920,60 грн. (без податку на додану вартість) або 79 100,50 грн. (без врахування податку на додану вартість).
Сума витрат, що задекларована позивачем у податковій декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік у розмірі 1 315 367,00 грн., співпадає із випискою коштів по розрахунковому рахунку.
Разом з тим, на думку суду, позивачем завищено витрати при здійсненні операцій з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт".
Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт", обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).
Згідно видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи, протягом січня-травня 2011 року ТОВ "ТПК "Техномашпостач" поставляло позивачу підшипники, паси та інший товар; протягом серпня 2011 року ТОВ "Проммаст-стандарт" поставляло позивачу підшипники, зокрема на суму 278 915,00 грн.
При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як зазначив представник позивача, ФОП ОСОБА_2 здійснює діяльність у сфері продажу товарів, а придбані у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт" товари реалізовано іншим суб'єктам господарської діяльності, на підтвердження чого надав суду видаткові та податкові накладні, згідно яких позивач виступає продавцем.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт в придбання товарів з метою використання його в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операції з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт", зокрема, відсутні докази транспортування та зберігання товару (складські, товаросупроводжувальні документи); позивачем не доведено наявність придбаного товару, та відповідно, що третім особам відчужено саме той товар, який був придбаний у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт".
Враховуючи викладене, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт" носять реальний характер, а придбані товари використано в межах господарської діяльності позивача, чи придбано з такою метою.
Таким чином, висновки Акта перевірки про завищення позивачем витрат за 2011 рік є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, з огляду на доведеність допущених позивачем порушень щодо заниження обсягу виручки та завищення витрат за перевірений період, суд приходить до висновку, що збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з урахуванням штрафних санкцій є правомірним.
В частині висновків Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" суд звертає увагу на наступне.
Підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Перевіркою встановлено, що позивач не включив до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2010 року суму у розмірі 6 754,00 грн.
У свою чергу позивачем не надано суду жодних доказів та відповідних письмових пояснень на спростування вказаного порушення.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є мета подальшого використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт", у зв'язку з придбанням товару.
При цьому суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як зазначено вище, при розгляді питання правомірності формування витрат ФОП ОСОБА_2, судом не встановлено мети використання в межах господарської діяльності позивача товарів, придбаних у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" та ТОВ "Проммаст-стандарт", та реальність здійснення таких господарських операцій, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.
За таких підстав, суд вважає, що висновки Акта перевірки про порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" та заниження податку на додану вартість з урахуванням рішення до рішення Державної податкової служби у місті Києві від 17 липня 2012 року №799/Л/12-314 про результати розгляду скарги є обґрунтованими не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 26 липня 2012 року №0002031740 є правомірним.
Стосовно податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 травня 2012 року №0001441740, суд нагадує, що останнє скасовано рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 17 липня 2012 року №799/Л/12-314 про результати розгляду скарги в частині грошового зобов'язання у розмірі 950,00 грн., тобто раніше нараховану суму грошового зобов'язання зменшено.
Відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.
Згідно з пунктом 60.4 статті 60 Податкового кодексу України визначено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.
Таким чином з урахуванням наведених норм права, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 07 травня 2012 року №0001441740 є відкликаним з дня надходження до ФОП ОСОБА_2 податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, а саме від 26 липня 2012 року №0002031740, а тому не може бути скасоване судом.
За таких підстав позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 про скасування податкових повідомлень-рішень залишились не підтвердженими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі м. Києва доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко