м. Вінниця
14 березня 2013 р. Справа № 802/636/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука Максима Петровича,
за участю секретаря судового засідання: Побережської В.В.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Качановецького П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: управління державної міграційної служби України у Вінницькій області
про: зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області було відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання у гуртожитку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1. За цих підстав, позивач звернувся з проханням до суду зобов'язати відповідача зареєструвати його за вказаним місцем проживання.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини. Окремо зазначив, що не погоджується з таким рішення управління державної міграційної служби України у Вінницькій області та вважає відмову в реєстрації місця проживання незаконною.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на правомірність прийнятого рішення, просив відмовити в його задоволенні. Окремо зазначив, що приміщення з приводу якого заявлено вимоги про реєстрацію не належить до житлового фонду, відтак здійснити реєстрацію не можливо.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволені позову, в зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 20.11.2012 року зареєстрованому в електронному реєстрі прав на нерухоме майно 12.12.2012 року ОСОБА_1 набув права приватної спільної часткової власності на приміщення на ІІ поверсі, ІІ під'їзду гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
16.01.2013 року ОСОБА_1 звернувся до управління державної міграційної служби України у Вінницькій області з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1.
22.01.2013 року управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області листом вих. № 175 від 22.01.2013 року відмовлено позивачу в реєстрації місця проживання у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Статтею 379 Цивільного Кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Статтею 380 Цивільного Кодексу України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Відповідно до ст. 4 Житлового Кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, підлягають державному обліку та включаються до житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію, реєстрації ї технічної інвентаризації.
Як вбачається з дослідженої в судовому засіданні інвентарної справи на приміщення по АДРЕСА_1, а саме: плану АДРЕСА_1, експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку садибного типу (квартир) літера "А" по АДРЕСА_1, та довідки-характеристики, вказане приміщення в цілому складається з кімнати 7-3(6/12) житловою площею 11.0 метрів квадратних, 39/100 частки коридору 7-1 площею 0,7 метрів квадратних, 39/100 частини санвузла 7-2 площею 1,4 метрів квадратних; часток кухні ІУ площею 0,4 метра квадратних, загальною площею 13,9 метра квадратних, що складає 3/50 часток ІІ поверху, ІІ під'їзду гуртожитку.
Таким чином, судом не береться до уваги позиція відповідача з приводу того, що вказане приміщення не належить до житлових, і тому зареєструвати місце проживання позивача у даному приміщенні не можливо, оскільки з досліджених вище документів чітко вбачається, що дане приміщення є таким, що придатне до проживання і належить до житлових.
Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 20.11.2012 року на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на 3/50 часток приміщення на ІІ поверсі, ІІ під'їзду гуртожитку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1., попередній власник ОСОБА_3, він же продавець, був зареєстрований за вказаним місцем проживання, про що представник відповідача не заперечував в судовому засіданні.
Також представником відповідача в судовому засіданні пояснено, що ОСОБА_1 при здійсненні реєстрації місця проживання не було подано до управління державної міграційної служби України у Вінницькій області документів, подання яких, згідно закону, є обов'язковим для здійснення реєстрації постійного місця проживання, а саме: квитанції про сплату державного мита або документа про звільнення від його сплати, а також заяви про реєстрацію місця проживання на відповідному бланку.
Надаючи оцінку вказаним доводам представника відповідача, суд звертає увагу на наступне.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" для реєстрації особа або її законний представник подає зокрема: письмову заяву (додаток 5 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів № 1077); документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі.
Аналогічні норми містяться в розділі ІІ п. 2.1, 2.2. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів затвердженого Наказом МВС України від 22.11.2012 № 1077.
Таким чином, із змісту вищевказаних норм вбачається, що законодавцем передбачений виключний перелік документів необхідних для здійснення реєстрації місця проживання.
Однак позивачем не було надано квитанції про сплату державного мита або документа про звільнення від його сплати, а подана заява про реєстрацію місця проживання не відповідала зразку, який міститься в додатку 5 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів № 1077.
Як зазначив в судовому засіданні ОСОБА_1 при подачі ним заяви про реєстрацію місця проживання в управлінні державної міграційної служби України у Вінницькій області йому пояснили, що бланки заяви про реєстрацію місця проживання закінчились, тому заяву можна подавати на звичайному аркуші в довільній формі.
Проте вказана позиція позивача не береться судом до уваги, оскільки діяльність органів державної влади регулюється законами України, а тому без виконання їх положень здійснити реєстрацію місця проживання не можливо.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що при подачі документів про реєстрацію місця проживання позивачем не дотримано вимог законодавства що регулює спірні правовідносини, що має наслідком відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Альчук Максим Петрович