Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/944/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Петушков С.А.
Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати Доповідач Франко В. А.
Іменем України
20.03.2013 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
Головуючого : судді Франко В.А.,
суддів : Белінської І.М.. Гайсюка О.В
при секретарі Ткаченко Т.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2012 року,
В грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до приватного підприємства „Колега" про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати середнього заробітку за час затримки виплати розрахунків при звільненні, виплати середнього заробітку за вимушений прогул при невидачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди.
З врахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь:30860, 19 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 2. 04. 2007 року по 13. 06. 2008 року включно;
середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середнього заробітку позивача у 2600 грн. щомісячно, за період з 14. 06. 2008 року по дату ухвалення судового рішення; та 3000 грн. в відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що згідно наказу № 11-к від 02.04.2007 року його прийнято на приватне підприємство «Колега» на посаду менеджера зі збуту.
Оскільки відносини з директором підприємства Гушлєвським О.О. у нього не склалися, 31 травня 2008 року позивач подав заяву на звільнення його з займаної посади і через дві неділі був звільнений згідно наказу № 30-к 13.06.2008 року .
При звільненні йому було відмовлено у виплаті розрахункових коштів, видачі трудової книжки та наданні копії наказу про звільнення, чим порушено норми КЗпП України в розумінні ст.ст. 115,116, 47 КЗпП України.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства «Колега», на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 72, 44 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено. Витрати по справі віднесено на рахунок держави.
Не погоджуючись з рішенням суду в своїй апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення, про задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги. Зазначив, що довідка про доходи, згідно якої позивач отримував заробітну плату по 2600 грн. є дійсною, оскільки надавалась позивачу на підприємстві. Розрахунки заборгованості обраховувались саме з цієї суми.
Представник ПП „Колега" заперечила проти позову, погоджуючись з рішенням суду. Пояснила, що позивач сам собі виписав довідку про доходи, оскільки йому потрібно було взяти банківський кредит і він мав доступ до печатки. Такого розміру заробітної плати взагалі не існувало на підприємстві. Позивач у день звільнення не захотів отримувати трудову книжку, тому йому в цей день написали листа з проханням отримати її. Позивачу неодноразово направлялись листи з проханням забрати трудову книжку. Окрім того, позивач постійно, своєчасно і в повному обсязі отримував заробітну плату .
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст..303 ЦПК України, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Встановлено, що згідно наказу від 02.04.2007 року позивач був прийнятий на роботу на посаду менеджера по збуту із заробітною платою відповідно до штатного розкладу підприємства. (а.с. 49,70).
Відповідно до штатного розпису заробітна плата ОСОБА_3становила: за квітень - червень 07 року - 470,00 грн.; за липень - вересень 07 року - 495,00 грн.; за жовтень - грудень 07 року - 525,00 грн.; за січень - березень 08 року - 590,00 грн.; за квітень - червень 08 року - 605 грн.(а.с.42-46).
З копії платіжних відомостей вбачається, що за період з квітня 2007 р. по червень 2008 р. позивач за час роботи на підприємстві заробітну плату отримував своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується його особистими підписами в платіжних відомостях.(а.с.71-97).
Наказом №30-к від 13 червня 2008 року позивача звільнено за власним божанням (а.с.56).
Згідно довідки нарахування, утримання, виплати заробітної плати № 723 від 20.08.2012 року, зазначена нарахована сума заробітної плати, сума утримання обов'язкових платежів із заробітної плати, а також сума, яка підлягає до виплати позивачу та підстави виплати заробітної плати (а.с.103).
Тому посилання позивача та його представника, що позивач, працюючи у відповідача, кожного місяця отримував дві заробітних плати - одну офіційно, іншу в конверті нічим не підтверджено.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги довідку про доходи позивача надану ним на підтвердження позовних сум, де зазначено, щомісячний дохід позивача з листопада 2007 року по квітень 2008 року складає 2600 грн. оскільки встановлено, що вона видана для отримання кредиту. (а.с.12).
У суді апеляційної інстанції представник позивача також пояснив, що вказана довідка про доходи була видана в банківську установу.
Таким чином судом першої інстанції встановлено, що позивач за час роботи на підприємстві заробітну плату отримував своєчасно і в повному обсязі.
В уточненій довідці нарахування, утримання, виплати заробітної плати позивача зазначено, що йому не виплачена компенсація за 2 дні невикористаної відпустки, яка становить всього 36,22 грн.(а.с.143).
Сторони в судовому засіданні не заперечили, що на день звернення позивача до суду 1.12.2011 року існує заборгованість в сумі 36,22 грн. - не виплачена компенсація за 2 дні невикористаної відпустки, яка не була виплачена до цього часу.
Вбачається, що суд першої інстанції в рішенні помилково порахував суму 32,22 грн. як компенсацію за один день невикористаної відпустки і тому вказав що розрахунок на день звільнення з позивачем за два дні невикористаної відпустки не проведено на суму 72, 44 грн., яка і була судом стягнута. Рішення сторонами в цій частині не оскаржено.
Отже судом першої інстанції позов було задоволено частково і стягнута сума 72,44 грн.
Як вище було зазначено, позов було пред'явлено на 30860,19грн., як заборгованість по заробітній платі.
Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в цій частині підлягає частковому задоволенню на суму 300 грн., оскільки сума заборгованості є незначною - компенсація за два дні невикористаної відпустки.
Що стосується трудової книжки позивача, то матеріали справи містять листи відповідача, направлені на адресу позивача з проханнями з'явитись за отриманням трудової книжки №307 від 13.06.2008 року; № 210 від 29.04.2010 року; № 24/06 від 4.06.2010 року, що свідчить про небажання її отримувати з боку позивача.(а.с.58-59, 60-61, 62-63).
З розписки вбачається, що трудова книжка отримана ним 15.06.2010 року, тобто після направлення чергового листа відповідача. (а.с.57).
Посилання позивача та його представника про відмову відповідача видати трудову книжку та розрахунок не підтверджено належними доказами. З наданих заяв на адресу відповідача, долучених до матеріалів справи не вбачається, що відповідач їх отримав.(а.с.6,7).
Відповідно до ст.10.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.
За наведених вище підстав суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3, в задоволенні іншої частини його позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів.
Також, згідно з Рішенням КСУ від 22. 02. 2012, 4-р/п/12, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Конституційний Суд України вважає, що в аспекті конституційного звернення визначені Цивільним кодексом України і Кодексом підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями статті 233 Кодексу, у яких встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема тримісячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.
Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.
А аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю у взаємозв'язку з положеннями статтей 116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За таких підстав рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 на суму 300 грн.
Окрім того, судом безпідставно було віднесено судові витрати на рахунок держави в порушення ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.303,307, 309,313,314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2012 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку та в частині розподілу судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з приватного підприємства „Колега" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 300 грн.
Стягнути з приватного підприємства „Колега" судовий збір в дохід держави в сумі 214 грн. 60 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді