№ провадження 11/781/312/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Кавун Т.В.
Категорія - ст.185 ч.2 КК Доповідач у суді ІІ-ї інстанції Яковлева С. В.
19.03.2013 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі :
головуючого - судді Яковлєвої С.В.,
суддів Бабича О.П., Лещенка Р.М.,
за участю прокурора Агеєва В.М.,
засудженого ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді апеляцію засудженого ОСОБА_3 на вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2012 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Недобоївці Хотинського району Чернівецької області, українця, громадянина України, з середньою освітою, вдівець, не працюючий, жителя АДРЕСА_1 раніше судимого:
- 10.08.2011 року Маловисківським райсудом Кіровоградської області за ст. 185 ч.3 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений з іспитовим строком на 3 роки
засуджено за ст.185 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10.08.2011 року остаточно призначено 5 років позбавлення волі.
Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 13.09.2012 року близько 17.40 год. в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщені будинку АДРЕСА_2, скоїв крадіжку грошей з шафи в сумі 500 грн., що належали ОСОБА_4, заподіявши потерпілій матеріальні збитки на суму 500 грн. 00 коп. З місця скоєння злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд.
В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду, а матеріали кримінальної справи направити на додаткове розслідування, мотивуючи тим, що висновку районного суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки гроші він не крав, а їх дав співмешканець ОСОБА_4 - ОСОБА_5 Крім того, судом не взято до уваги те, що потерпіла до нього ніяких претензій не має, він щиро розкаявся у вчиненому та на його утриманні знаходиться мати похилого віку.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_3, який змінив свою апеляцію і просив суд пом'якшити йому покарання, думку прокурора про залишення вироку районного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ст.299 ч.3 КПК України (в ред. 1960 року) суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.
Як вбачається із протоколу судового засідання, дослідження обсягів доказів по справі за згодою усіх учасників судового розгляду відбувалося у відповідності до ч.3 ст.299 КПК України (в ред. 1960 року). Засудженому були роз'ясненні наслідки такого розгляду, в тому числі і те, що він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини справи, на що він погодився. Також всі учасники судового розгляду погодились з таким порядком розгляду справи. (а.с.111)
При цьому районний суд дотримав вимоги змісту ч.3 ст.299 КПК України (в ред. 1960 року), допитав засудженого ОСОБА_3 і за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися, у тому числі і тих фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному висновку.
На підставі викладеного колегія суддів відповідно до ст.365 ч.1 КПК України в ред. 1960 року не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких, відповідно до вимог ст.299 ч.1 КПК України в ред. 1960 року і ст.301-1 КПК України в ред. 1960 року докази не досліджувались.
Таким чином районний суд правильно кваліфікував дії засудженого за ст.186 ч.2 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.
Призначаючи покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_3 вчинив крадіжку, яка є умисним і корисливим злочином, характеризується посередньо, на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, в минулому вже притягувався до кримінальної відповідальності за ст.185 ч.3 КК України, судимість по даному вироку не погашена, що також характеризує засудженого з негативної сторони, а тому правильно дійшов висновку про можливість його виправлення у місцях позбавлення волі у призначений строк.
Доводи апеляції засудженого з приводу неврахування судом його щирого каяття та визнання вини є необґрунтованими, оскільки дані обставини враховано в достатній мірі зважаючи на матеріали справи, які свідчать, що ОСОБА_3 не бажає стати на шлях виправлення, тобто залишається особою небезпечною для суспільства, а тому не має підстав для застосування до нього положень ст.ст.69,75 КК України.
Таким чином, зважаючи, що вимоги апеляції засудженого ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 362, 366 КПК України ( в ред. 1960 року), п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2012 року стосовно ОСОБА_3 - без зміни.
Судді: