"13" березня 2013 р. Справа № 5023/5683/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Сіренко К.О.
за участю представників сторін:
позивача - Пономаренко О.В. за довіреністю № 1000 від 21.12.2012р.; Максімової М.Є. за довіреністю № 999 від 21.12.2012р.;
відповідача - Горустовича Д.Б. за довіреністю б/н від 25.02.2013р.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Інтерстрой" (вх. №576Х/3-11 від 15.02.13 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 29.01.13 у справі № 5023/5683/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБВ № 7", м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Інтерстрой", м. Харків
про стягнення 976 621,26 грн.
У грудні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБВ № 7", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Інтерстрой" про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості (з урахуванням уточнень від 29.01.2013р.) в сумі 962383,26 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 711,90 грн., пені в сумі 3559,50 грн. Крім того, просив судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.01.2013 р. по справі № 5023/5683/12 (суддя Попович І.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Інтерстрой" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів № 7" - 962383,26 грн. основного боргу, пеню в сумі 3559,50 грн., 3% річних в сумі 711,90 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 19333,09 грн.
Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2013 р. у справі № 5023/5683/12 скасувати, позов залишити без задоволення. В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд не повідомив його належним чином про час та місце засідання суду і 29.01.2013 р. прийняв оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача.
Представник позивача у судове засідання 13.03.2013р. надав заяву в порядку ст. 22 ГПК України (вх. №2233 від 13.03.2013р.) в обґрунтування своєї правової позиції у справі, а також надав розрахунок суми позовної заяви станом на 06.12.2012р.
У судовому засіданні 04.03.2013р. оголошувалась перерва до 11:00 год. 06.03.2013р., у судовому засіданні 06.03.2013р. оголошувалась перерва до 12:30 год. 13.03.2013р.
13.03.2013р. (за вх.№2221) відповідачем було надано клопотання, в якому він просив відстрочити виконання рішення суду на шість місяців. Щодо суті даного спору та оскаржуваного рішення, відповідач зазначив, що з доводами, викладеними в рішенні суду першої інстанції погоджується. Вважає суму заборгованості перед позивачем дійсною, проте погасити її у даний час заважає тяжке фінансове становище відповідача (наявність великої кредиторської заборгованості, податкової заборгованості). На підтвердження відповідного надав бухгалтерські документи.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, заяві та клопотанні доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Як свідчать матеріали справи, у відповідності до договору поставки №01/12 від 01.12.2011р. (далі договір), Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБВ № 7" (постачальник) зобов'язується виготовити і передати, а Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Інтерстрой" (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити залізобетонні вироби, товарний бетон, розчин (надалі продукція), згідно погодженої заявки покупця.
Згідно з п. 2.1 договору, відповідач проводить оплату на підставі рахунка у безготівковому порядку на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 2.2. сторони передбачили оплату товару шляхом 100% передплати за продукцію.
У п.п. 3.3., 3.4 договору встановлено, що перехід права власності відбувається у момент передачі зі складу постачальника відповідної партії продукції, що оформлюється видатковою накладною. Прийом - передача продукції здійснюється за видатковими накладними, що підписуються повноважними представниками сторін. Видаткові накладні засвідчують, що продукція відповідає вимогам даного договору і покупець не має до постачальника жодних претензій.
В пункті 7.1. договору сторонами погоджено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2012 року. В разі якщо сторони не заявляють про намір розірвати договір за один календарний місяць до закінчення строку договору, договір вважається продовженим на один рік.
Матеріали справи свідчать, що позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару відповідачу за відповідними видатковими накладними (а.с.17-38), які підписані уповноваженими особами як з боку постачальника, так і з боку покупця та скріплені печатками товариств сторін. Даний товар був отриманий відповідачем через уповноваженого представника за довіреністю № 179/1 від 01.11.2012р. (а.с. 39).
Таким чином, позивачем здійснене передання товару на суму 962383,26 грн., проте встановлені по справі факти свідчать про порушення умов договору з боку відповідача, оскільки ним не була здійснена ані попередня оплата, яка визначена умовами договору, ані оплата після отримання вказаного товару.
Позивач посилається на те, що він 28.11.2012р. (за вих.№ 916) звертався до відповідача з вимогою сплатити вартість отриманого товару.
Втім, як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем, ані доказів направлення відповідачу даної вимоги, ані доказів отримання її останнім, матеріали справи не містять.
Зазначені обставини обумовили звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 526, 530, 610, 611, 625, 655, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 175, 231 Господарського кодексу України.
Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість та підтвердженість наявними матеріалами справи заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим задовольнив їх у повному обсязі, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За загальним правилом, змістом будь-якого двостороннього зобов'язання є сукупність прав та обов'язків сторін, що кореспондуються між собою. Тому, обов'язок постачальника з передачі товару кореспондується з правом покупця вимагати такої передачі. Разом з тим, обов'язку покупця прийняти товар відповідає право продавця вимагати оплати отриманого товару.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, спір між сторонами у справі виник саме з умов договору поставки № 01/12 від 01.12.2011р., яким передбачений обов'язок покупця здійснити оплату товару до його передання продавцем (п.2.2.).
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу; у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.4 ст. 538 Цивільного кодексу України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Таким чином, статтями 693 та 538 Цивільного кодексу України передбачені особливості щодо взаємовідносин сторін у разі, якщо за умовами договірних відносин сторони передбачили здійснення попередньої оплати, а частина 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачає вичерпний перелік можливих дій продавця у випадку нездійснення покупцем передоплати: зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі, або виконати зобов'язання на свій ризик і звертатися до господарського суду про стягнення з покупця суми заборгованості за фактично переданий товар.
Однак, приписи ст. 538 ЦК України не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, яке полягає в невиконанні умов договору в частині внесення передоплати.
Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач прийняті на себе згідно договору зобов'язання належним чином не виконав, передоплату за договором не сплатив, що є порушенням вимог зазначених вище статей 693, 525 та 526 Цивільного кодексу України, та є підставою для стягнення з останнього заборгованості у розмірі 962383,26 грн. (з чим погоджується і сам відповідач).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а правовим наслідком такого порушення відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України є, зокрема, сплата неустойки.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що нарахована відповідно до положень п. 4.3. договору пеня в розмірі 3559,50 грн. підлягає стягненню на підставі приписів договору та положень ст. 549 ЦК України.
Згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому законною і обґрунтованою є заявлена позивачем і вимога про стягнення 3% річних в розмірі 711,90 грн., яку суд першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано задовольнив.
Щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає, що такі посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Інтерстрой" не відповідають дійсності, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи той факт, що ухвали про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були направлені відповідачу згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рекомендованою кореспонденцією (поштові повідомлення про отримання зазначених ухвал уповноваженою особою відповідача наявні в матеріалах справи (а.с.41, 49, 82), що в силу приписів ст. 64 ГПК України є свідченням належного повідомлення, доводи ТОВ "СК Інтерстрой" про неналежне його повідомлення про час слухання справи не відповідають дійсності.
Більше того, про обізнаність відповідача про проведення судових засідань свідчить і явочні листи від 14.01.2013р. (а.с. 50, 79) та клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в одному з яких (від 25.01.2013р. вх.№3001 (а.с.83)) сам відповідач просить справу, призначену на 29.01.2013р. відкласти на інший день.
Що ж стосується посилання відповідача на те, що суду першої інстанції слід було відкласти розгляд даної справи (порушення судом ст. 77 ГПК України), колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, яке суд використовує із врахуванням законодавчо встановлених строків розгляду справи.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, що чинне законодавство не обмежує сторін у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а відтак, у разі, якщо відповідач вважав за необхідне приймати участь у судовому засіданні, він мав можливість та повинен був направити до суду іншого представника.
Крім того, колегія суддів враховує і те, що уповноважений представник відповідача не був присутній і в судових засіданнях суду апеляційної інстанції 04.03.2013р. та 06.03.2013р. для розгляду його ж апеляційної скарги. Тому колегія суддів вважає, що відповідач саме таким чином реалізував своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки викладені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення немає. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.
Отже позивач надав, а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Позивач у повній відповідності до чинного законодавства матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Тоді як відповідач під час розгляду його апеляційної скарги, не надав жодного належного доказу в обґрунтування своїх заперечень, а наведені відповідачем у своїй апеляційній скарзі твердження про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не відповідають законодавству.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на шість місяців, колегія суддів вважає таким, що підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Звертаючись до апеляційного господарського суду з заявою про відстрочення виконання рішення суду, відповідач посилається на те, що він не може виконати на даний час рішення суду з поважних причин. Зокрема, відповідач стверджує, що він визнає суму заборгованості перед позивачем, однак, у зв'язку з його тяжким фінансовим становищем (наявність великої кредиторської заборгованості, податкової заборгованості), не може розрахуватися з позивачем за отриманий товар. До заяви відповідачем надано: баланс ТОВ "СК Інтерстрой" станом на 31.12.2012р.; бухгалтерську довідку про наявність кредиторської заборгованості; бухгалтерську довідку про наявність заборгованості перед пенсійним фондом; бухгалтерську довідку про наявність податкової заборгованості.
У відповідності до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, господарський суд вправі за заявою сторони розглянути це питання, і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
На думку колегії суддів, з урахуванням майнового стану відповідача та дійсних обставин справи, за яких складалися взаємовідносини сторін, а також з урахуванням того, що відповідач дійсно не зі своєї вини не здійснив своєчасних розрахунків з позивачем, відсутність обігових коштів для розрахунку з позивачем та вірогідність надходження грошових коштів відповідачеві за виконані ним будівельні роботи, є підстави вважати, що існують обставини, що ускладнюють виконання рішення суду на даний час, проте надання відстрочення виконання рішення надасть відповідачеві закумулювати кошти, що мають надійти від інших контрагентів, та через шість місяців після набрання рішення законної сили (після прийняття даної постанови) розрахуватися з Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБВ № 7".
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 29.01.13 у справі № 5023/5683/12 залишити без змін.
Задовольнити клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.
Відстрочити виконання рішення суду на шість місяців з дня набрання чинності даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови підписано 18.03.2013 р.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.