Справа № 2-а-1538/11/0213
Головуючий у 1-й інстанції: Мочульська Л.Т.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
13 березня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Кузьмишин В.М.
судді: Мельник-Томенко Ж. М. Залімський І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії,
ОСОБА_2 звернулась до Липовецького районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії.
Постановою від 18.04.2011 року Липовецький районний суд Вінницької області позов задовольнив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. У скарзі останній просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 18.04.2011 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому відповідач посилається на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст. ст. 197, 183-2 КАС України, проводить розгляд справи у порядку письмового провадження. За таких умов, згідно з ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з таких підстав.
Позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян "діти війни"у розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". З огляду на це, на неї повністю розповсюджуються усі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом. Так, згідно із ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", особам, що належать до соціальної категорії громадян "діти війни", з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"визначає розмір мінімальної пенсії за віком як такий, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність (ст. 28 Закону України № 1058 від 09.07.2003 року). Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлює Закон України "Про державний бюджет України"на відповідний рік.
На момент звернення позивача до суду нарахування підвищення до її пенсії у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідачем не здійснювалось. У зв'язку з цим позивач звернулась до суду за захистом порушених прав.
Усупереч ст. 6 зазначеного Закону позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України "Про соціальний захист дітей війни"має вищу юридичну силу в порівнянні із вказаною Постановою Кабінету Міністрів. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Окрім того, аналіз ст. ст. 17, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"вказує на те, що мінімальний розмір пенсії за віком належить до числа основних державних соціальних гарантій, котрі встановлюються виключно законами, а самі державні соціальні гарантії дітям війни встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами ( ч. 2 ст. 3 цього Закону).
Як наслідок, своїми діями відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав і свобод позивача, передбачених Конституцією України. Так, ст. 22 Конституції гарантує, що "права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".
При розгляді справи судом також враховано, що зміни, які вносилися Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік" до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни"визнані рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року такими, що не відповідають Конституції України. Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік"та Законом України "Про державний бюджет на 2011 рік" норму цієї статті не зупинено і не змінено.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та врахувавши дати ухвалення рішень Конституційного Суду України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зокрема, щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону. Підстав для її скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах, визначених законом.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2011 року - без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович
Судді Мельник-Томенко Жанна Миколаївна
Залімський Ігор Геннадійович