Апеляційний суд Житомирської області
Справа №279/1-553/11-к Головуючий у 1-й інст. Коренюк В. П.
Категорія ч. 1 ст. 366 КК Доповідач Прокопчук С. М.
26 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Прокопчука С.М.
суддів: Зав'язуна С.М., Широкопояса Ю.В..
з участю:
прокурора Сидоренко О.П.
потерпілого ОСОБА_1
представника потерпілого ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
захисника засудженого ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2012 року.
зазначеним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мелені, жителя АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, не працюючого, раніше не судимого,-
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого т. 366 ч. 1 КК України та призначено покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, пов'язаних зі здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ст. ст. 49, 74 ч. 5 КК України звільнено ОСОБА_3 від покарання, призначеного за ст. 366 ч. 1 КК України, у виді 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, пов'язаних зі здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік, у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Запобіжний захід ОСОБА_3 залишено попередній - підписку про невиїзд, до вступу вироку в законну силу.
Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що відповідно до наказу № 394 від 29.12.2005 року, працюючи на посаді начальника нафтоперекачувальної станції «Плещівка», філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта», яка розташована в с. Васьковичі Коростенського району Житомирської області, будучи службовою особою, тобто виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, діючи умисно, при проведенні розслідування нещасного випадку, який трапився 17 січня 2006 року в період часу з 16.00 до 16.30 години, тобто в робочий час зі слюсарем з ремонту і обслуговування технологічного обладнання нафтоперекачувальної станції «Плещівка» ОСОБА_1 під час виконання доручення начальника НПС «Плещівка», з метою укриття випадку виробничого травматизму, склав та видав фіктивний наказ № 2-К від 17 січня 2006 року про надання слюсарю з ремонту і обслуговування технологічного устаткування механо-технологічної дільниці НПС «Плещівка» ОСОБА_1 відгулу 17 січня 2006 року за раніше відпрацьований час, якого ОСОБА_1 фактично не мав, оскільки вийшов з чергової відпустки 16 січня 2006 року і 17 січня 2006 року з 8.00 до 17.00 години, тобто в робочий час, виконував свої виробничі обов'язки.
Таким чином ОСОБА_3, являючись службовою особою, склав і видав завідомо неправдивий документ, а саме наказ № 2-К від 17.01.2006 року.
Продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_3, будучи службовою особою, діючи умисно, достовірно знаючи про те, що акт № 1 від 18.01.2006 року про нещасний випадок невиробничого характеру, який стався зі слюсарем з ремонту і обслуговування технологічного обладнання НПС «Плещівка» ОСОБА_1, складено на підставі фіктивного наказу № 2-К від 17.01.2006 року начальника НПС "Плещівка" про надання ОСОБА_1 відгулу 17 січня 2006 року за раніше відпрацьований час, затвердив своїм підписом вказаний акт від 18 січня 2006 року, тобто ОСОБА_3, являючись службовою особою, видав завідомо неправдивий документ, а саме акт № 1 від 18.01.2006 року про нещасний випадок невиробничого характеру, який стався зі слюсарем НПС «Плещівка» ОСОБА_1
В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду першої інстанції, а справу направити на новий судовий розгляд. Мотивує це тим, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, а висновок суду щодо його винності у вчиненні злочину базується на неперевірених в судовому засіданні доказах, вважає, що суд необґрунтовано не взяв до уваги показання ряду свідків, що свідчать про його невинуватість, а в показаннях свідків, покладених судом в основу обвинувачення, містяться суттєві протиріччя, що залишились поза увагою суду. Також, посилаючись на ухвалу апеляційного суду від 19 вересня 2011 року про направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд, апелянт зазначає, що судом так і не взято до уваги рішення судів першої інстанції, другої та Верховного Суду України по цивільний справі, згідно з якими нещасний випадок на виробництві з потерпілим, не пов'язаний з виробництвом та не є виробничою травмою. Наголошує, що вирок суду постановлений з порушеннями вимог ст. 323, 324 КПК України (ред. 1960 р., далі КПК).
В запереченнях на апеляцію засудженого, потерпілий ОСОБА_1 просить вирок суду залишити без змін, а апеляцію засудженого без задоволення. Наголошує на тому, що суд вірно встановивши фактичні обставини кримінальної справи, правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ст. 366 ч. 1 КК України та призначив покарання останньому. Вважає, що суд дав належну оцінку доказам, показанням як свідків, потерпілого, так і самого засудженого, і навів обґрунтовану мотивацію відхилення одних доказів та взяття до уваги інших. Наголошує, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про намагання засудженого уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, при цьому посилається на умисне спотворення останнім на свою користь показань свідків, потерпілого та його ж власних, що покладені ним в мотивацію своєї скарги. Також наголошує, що нормами КПК України не передбачена обов'язковість врахування судом рішень судів по цивільній справі під час розгляду кримінальної справи. Вважає, що жодних порушень при розгляді справи, які були б безумовними підставами для направлення її на новий судовий розгляд, судом не допущено.
В своїх запереченнях прокурор підтримав позицію потерпілого та просить вирок суду залишити без змін, а апеляцію засудженого без задоволення. Стверджує, що висновок суду щодо винності засудженого в інкримінованому йому злочині відповідає фактичним обставинам справи, дослідженим в судовому засіданні доказам, кваліфікація дій останнього є правильною, а зазначені в апеляції ОСОБА_3 доводи є надуманими та необґрунтованими. Зазначає, з посиланням на матеріали справи, що засуджений у апеляційній скарзі виклав показання потерпілого та свідків, які не відповідають показам вказаних осіб в судовому засіданні, умисно спотворивши їх на свою користь. Наголошує, що не є підставою для скасування вироку суду першої інстанції рішення судів, винесені за наслідками розгляду позову потерпілого до філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» ВАТ «Укртранснафта» у порядку цивільного судочинства, оскільки норми КПК України не передбачають обов'язковість врахування рішень суду у цивільній справі під час розгляду кримінальної справи. Також, наголошує, що немає жодних обґрунтованих підстав для направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, доводи апелянта ОСОБА_3 в судових дебатах та останньому слові і його захисника ОСОБА_4 на підтримку апеляції, думку прокурора та потерпілого ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення апеляції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 365 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. 334 КПК України та роз'яснень що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» у мотивувальній частині вироку суд повинен дати аналіз усіх зібраних по справі фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення; висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути викладені у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу; прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути вмотивовано.
Як убачається з оскаржуваного вироку суду, суд першої інстанції виконав вищезазначені вимоги КПК України при розгляді справи і постановленні вироку та виніс законне та обґрунтоване рішення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини засудженого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України за обставин, встановлених у вироку є правильним, оскільки ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, зібраних у передбаченому кримінально-процесуальним законом порядку і належно оцінених судом, з чим погоджується і колегія суддів.
Дії засудженого за ст. 366 ч. 1 КК України кваліфіковані вірно, а саме, як умисні дії, які виразились у службовому підробленні, тобто у складанні та видачі завідомо неправдивих документів.
Винність останнього у вчинені злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_1 даними ним, як під час досудового слідства так і під час судового слідства, згідно з якими, видно, що у грудні 2005 року він пішов у чергову відпустку, а 16 січня 2006 року вийшов на роботу. Працював на НПС «Плещівка» слюсарем а ремонту і обслуговування технічного устаткування. 16 січня 2006 року він був призначений черговим слюсарем-машиністом МТД, та відпрацював з 8 години до 17 години. 17 січня 2006 року, прибувши на роботу, дізнався, що слюсар ОСОБА_5 виходив 16 січня ввечері на роботу та зустрічав і проводжав очисний пристрій, хоча він повинен був виходити на цю роботу, оскільки був призначений черговим слюсарем, але йому ніхто не повідомив про надходження на станцію очисного пристрою. 17 січня 2006 року до 15 години він виконував свої обов'язки, а біля 15-ої години направився на огляд очисних споруд, розташованих за територією станції. Прийшовши на прохідну він доповів охоронцю ОСОБА_6, що йде на очисні споруди. Вийшовши з прохідної, він зустрівся із ОСОБА_3 і той йому сказав, що потрібно завезти двох працівників Овруцького лісництва до м. Овруча. Він сказав ОСОБА_3, що у нього є свій службовий автомобіль, але той йому сказав, що він на виїзді та щоб він завіз їх на своєму автомобілі. Він на це погодився, оскільки той був його начальником. Приблизно о 15.20 годині він з лісниками на власному автомобілі ВАЗ поїхали у м. Овруч. В місті Овручі один з пасажирів вийшов, а він разом з ОСОБА_7 поїхали назад до с. Васьковичі та по дорозі у с. Білокаменка трапилась дорожньо-транспортна пригода з вини іншого водія. Внаслідок ДТП він отримав важку травму ніг та його доставили в центральну міську лікарню м. Овруча. Ввечері в лікарню до нього приїхав ОСОБА_8 і він його попросив, щоб той повідомив дружину про те, що трапилось. 18 січня 2006 року до нього в лікарню приїхала дружина, майстер МТД - ОСОБА_9 та ОСОБА_8, який привіз їх на власному автомобілі. В присутності ОСОБА_8, його дружини та старшої медсестри ОСОБА_10, а також хворих, майстер ОСОБА_11 дав йому аркуш паперу та ручку, щоб він написав заяву на відгул заднім числом, тобто на той день, коли потрапив в дорожньо-транспортну пригоду. Він перебував тоді у шоковому стані та погано розумів свої дії. На лікуванні він був до 1 червня 2006 року, в результаті чого переніс 8 операцій та став інвалідом 2 групи. (т. 3 а. с. 124-125).
Зазначені покази потерпілого підтверджуються і послідовними та несуперечливим, показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_7, які були допитані у судовому засіданні та підтримали свої показання дані на досудовому слідстві, відповідно до яких під час спілкування з потерпілим протягом першої половини робочого дня 17 січня 2006 року останній не повідомляв їх жодним чином про потребу або наявність у нього відгулу. (т. 3 а. с. 133), (т. 3 а. с. 124).
Відповідно до показів свідка ОСОБА_5, який підміняв потерпілого після обіду 17 січня 2006 року, саме він виходив 16 січня 2006 року після закінчення робочого часу зустрічати очисний пристрій, тобто на наступний день 17 січня 2006 року у ОСОБА_1 не було надурочно відпрацьованих годин. (т.3 а. с. 131).
Факт написання потерпілим ОСОБА_1 заяви до місця своєї роботи про надання йому відгулу за надурочно відпрацьовані години заднім числом підтверджується показаннями ряду інших свідків, а саме: ОСОБА_13, який перебував в одній палаті разом з потерпілим у лікарні в січні 2006 року, розмовляв з ним та особисто був присутній при написанні заяви останнім. (т.3 а. с. 128).
Свідок ОСОБА_14 в суді у своїх показаннях ствердив, що, 17.01.2006 року він знаходився у с. Васьковичі коли на мобільний телефон йому зателефонував ОСОБА_15 та повідомив, що ОСОБА_1 потрапив в ДТП. Він виїхав на місце ДТП, то побачив розбитий автомобіль. ОСОБА_7 розповів, що вони потрапили в ДТП. Він поїхав у лікарню до ОСОБА_1, лікар йому повідомив, що той травмований. Потім він поїхав в с. Васьковичі та сповістив дружину ОСОБА_1, що той потрапив в ДТП. Наступного дня о 8.00 годині, він приїхав в с. Васьковичі до дружини ОСОБА_1, забрав її та вони поїхали на НПС «Плещівку». Коли заїхали на станцію, то зайшли до начальника станції, який їм сказав, щоб вони взяли із собою майстра і щоб ОСОБА_1 написав заяву на відгул. 18.01.2006 року він з дружиною ОСОБА_1 зайшли до ОСОБА_3 В кабінеті відбулась розмова про те, що було б краще, якби потерпілий написав заяву на відгул в день скоєння ДТП, хоча йому було відомо, що потерпілий 17 січня 2006 року знаходився на роботі. (т. 3, а. с. 127).
Свідок ОСОБА_16 під час допиту в суді підтвердила, що 17 січня 2006 року її син перебував у лікарні зі струсом головне мозку. Перевідуючи його, вона бачила, як потерпілий писав листа, та як інших хворий казав йому про даремність цього листа. (т.3 а. с. 128).
Показаннями свідка ОСОБА_10, яка працює старшою медичною травматологічному відділенні Овруцької центральної лікарні, відповідно до яких, приблизно о 17.20 годині 16 січня 2006 року надійшло повідомлення, що у відділення везуть хворого після ДТП, який був у тяжкому стані. 18 січня 2006 року заступила на чергування і здійснювала обхід тяжко хворих. Зав палату до ОСОБА_1, вона побачила, що він перебував на скелетному витяжінні. Вона поправила йому ногу і в цей час в палату зайшла дружина, товариш та ще один чоловік худорлявою статури. Дружина плакала, а чоловік худорлявої статури розмовляв з потерпілим. Потім попросили в неї папку, на якій потерпілий писав заяву. Вона сказала, щоб в такому стані він не писав. Заяву запропонував написати третій чоловік, який приїхав з дружиною потерпіло та товаришем. (т. 3 а. с. 127).
Обставини направлення засудженим ОСОБА_3 свого підлеглого ОСОБА_1 до м. Овруча 17 січня 2006 року підтверджуються показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_17, які будучі допитані в суді показали, що 17 січня 2006 року близько 15-00 години звернулись до начальника станції - ОСОБА_3 з проханням допомоги з автотранспортом для поїздки в м. Овруч для виконання службових обов'язків. На що той погодився та в їх присутності покликав потерпілого, який проходив поруч, та дав йому завдання перевезти їх на власному автомобілі до м. Овруч. (т.3 а. с. 124),(т.3 а. с. 126).
Колегія суддів вважає, що висновок суду про відсутність обґрунтованих сумнівів щодо правдивості показань зазначених свідків, є обґрунтований, з урахуванням того, що жодний з цих свідків є особисто не зацікавленим, а дані ними показання підтверджуються іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
Окрім того, з огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду щодо не взяття уваги та відхилення показань свідків ОСОБА_9 - майстра та безпосереднього керівника потерпілого, ОСОБА_18 - інспектора відділу кадрів, та засудженого ОСОБА_3 посилаючись на непослідовність, суперечливість та недостовірність є обґрунтованим.
Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, жоден із цих свідків та і сам засуджений так і не пояснили, при яких обставинах писав заяву потерпілий, навіщо йому було виконувати робоче завданні в день відгулу, яким чином потерпілий дізнався про резолюцію начальника з дозволом на відгул, чому в журналі видачі завдань у потерпілого за 17.01.2006 року проставлено виконану роботу за 17.01.2006 року, якщо останній нібито перебував у відгулі.
Знову ж таки, ні ОСОБА_9, ні ОСОБА_18 ні ОСОБА_3, не змогли пояснити при допиті в суді першої інстанції, яким чином 17.01.2012 року ОСОБА_1 був ними ознайомлений з наказом від 17.01.2012 року про надання йому відгулу в цей день та, за які надмірно відпрацьовані години робочого часу.
На підтвердження винності ОСОБА_3 у вчиненому судом досліджені письмові докази, які знаходяться у матеріалах кримінальної справи, вони належним чином оцінені судом та в своїй сукупності свідчать про те, що на момент складання акту про нещасний випадок у останнього, насправді окрім наданої заднім числом заяви ОСОБА_1 про надання йому відгулу на 17 січня 2006 року та сфальсифікованого наказу про надання йому цього відгулу, будь-яких об'єктивних даних про визнання нещасного випадку не виробничим, не було.
З огляду на це, висновок суду щодо фальсифікації та підробки ОСОБА_3 наказу №2-К від 17.01.2006 року про надання відгулу ОСОБА_1, акту №1 від 18 січня 2006 року про нещасний випадок невиробничого характеру, який стався зі слюсарем з ремонту і обслуговування технологічного обладнання НПС «Плещівка» ОСОБА_1, є обґрунтованим та вірним.
Окрім того, твердження засудженого про ОСОБА_3 те, що судом першої інстанції проігноровані рішення судів першої та другої інстанції і Верховного Суду України у порядку цивільного судочинства за позовом потерпілого ОСОБА_1 до «Магістральні нафтопроводи «Дружба» ВАТ «Укртранснафта», колегія суддів відхиляє за безпідставністю з огляду на те, що кримінально-процесуальним законодавством, чинним на момент судового розгляду, не передбачено обов'язковість врахування рішень суду в цивільних справах під час розгляду кримінальної справи, ти більше що під час розгляду справи в цивільному судочинстві встановлювались інші обставини справи, зокрема факт виробничої травми, а не склад злочину в діях засудженого.
Призначаючи ж покарання засудженому, суд вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є відповідно до норм ст. 12 КК України злочином не великої тяжкості, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України, котрих судом не встановлено.
Належним чином оцінені судом дані характеризуючі особу ОСОБА_3, а саме те, що він раніше був притягнутий до кримінальної відповідальності за злочини вчинені ним після цих злочинів, позитивно характеризується, одружений, не має на утриманні дітей, не працює, є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЄС.
Колегія суддів погоджується і з висновком суду щодо звільнення ОСОБА_3 на підставі вимог ст. ст. 49, 74 ч. 5 КК України від призначеного покарання за ст. 366 ч. 1 КК України в з в'язку зі закінченням строків давності.
Таким чином, істотних порушень кримінально - процесуального закону, які могли б бути безумовною підставою для зміни або скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Беручи до уваги вищенаведене, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів -
апеляцією засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2012 року відносно ОСОБА_3 без змін.
Судді :