Апеляційний суд Житомирської області
Справа №274/1-514/11-к Головуючий у 1-й інст. Яковлєв
Категорія ч. 2 ст. 286, ч. 1ст. 135 КК Доповідач Прокопчук С. М.
12 березня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Прокопчука С.М.
суддів: Зав'язуна С.М., Широкопояса Ю.В.
з участю:
прокурора Сидоренка О.П.
потерпілої ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією з доповненнями засудженого ОСОБА_3 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 вересня 2012 року.
зазначеним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, який має на утриманні п'ятеро неповнолітніх дітей, що працював директором ТОВ «Гардишівський переробний завод», раніше не судимого,-
визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 286 ч. 2, 135 ч. 1 КК України та призначено покарання:
- за ст. 286 ч. 2 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;
- за ст. 135 ч. 1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Початок строку відбуття призначеного покарання засудженим обчислено з 14 серпня 2011 року.
Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки підлягає реальному виконанню. Строк додаткового покарання обчислено з моменту відбуття основного покарання.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого залишено попередній - взяття під варту.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9 851 грн. 89 коп. матеріальної шкоди, 2000 грн. 00 коп. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, та 100 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області 1125 грн. 60 коп. судових витрат за проведення судової комплексної технічної та трасологічної експертизи автомобіля «ВАЗ 2108», 281 грн. 40 коп. судових витрат за проведення судової дактилоскопічної експертизи та 506 грн. 52 коп. судових витрат за проведення судової автотехнічної експертизи.
Арешт, накладений відповідно до постанови старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Житомирській області від 19.09.11 на майно ОСОБА_3: на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 - не скасовано.
Арешт, накладений відповідно до постанови та протоколу старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Житомирській області від 16.09.11 на майно ОСОБА_3: на автомобіль "MITSUBISHI Galant 1.8", державний номер НОМЕР_1 - не скасовано.
Арешт, накладений відповідно до постанови та протоколу старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Житомирській області від 16.09.11 на майно ОСОБА_4: на автомобіль ВАЗ-2108, д.н. НОМЕР_2 - скасовано.
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст. 81 КПК України (ред. 1960 року, далі КПК).
Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що 12 серпня 2011 року близько 21 год. 45 хв. він, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-2108» державний номер НОМЕР_2, який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 належить ОСОБА_4, рухався по правій смузі проїзної частини під'їзної дороги від с. Райки Бердичівського району в напрямку автодороги «Бердичів-Шепетівка». Не доїжджаючи 611 м. до перехрестя вказаних автодоріг, водій ОСОБА_3 в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМ України від 10.10.01 № 1306, проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, відволікся від керування транспортним засобом, не переконався в тому, що своїми діями не створить небезпеки і перешкоди іншим учасникам руху, та безпричинно змінив напрямок свого руху, виїхавши на праве узбіччя, де передньою правою частиною керованого ним автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка рухалась в попутному напрямку та в момент наїзду на неї була повернута до автомобіля задньою поверхнею тіла.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів кісток склепіння та основи черепу, забійної рани правої тім'яної ділянки голови, забою головного мозку, закритої травми поперекової частини тулуба (забою лівої нирки, травматичного підкапсулярного крововиливу у селезінку), саден та крововиливів голови, тулуба і кінцівок, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, та знаходяться в прямому причинному зв'язку з її смертю.
Після вчинення даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3, розуміючи, що здійснив дорожньо-транспортну пригоду, маючи реальну можливість упевнитись в тому, що потерпіла ОСОБА_5 перебуває в небезпечному для її життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, умисно не виконав вимоги п.п. 2.10 "а", "б", "в", "г", "д", "є" Правил дорожнього руху України. Тобто, не залишившись, ОСОБА_3 з метою уникнення відповідальності за вчинене, на автомобілі причетному до ДТП, поїхав з місця дорожньо-транспортної пригоди, не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій ОСОБА_5, яку своїми діями поставив у небезпечне для життя та здоров'я становище, а навпаки вжив заходів для приховування вчиненого ним злочину.
Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із створенням аварійної обстановки та виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди.
В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду першої інстанції в зв'язку з невідповідністю призначеного йому покарання заподіяному, внаслідок суворості, та призначити йому більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі, звільнивши його з під варти. Мотивує це тим, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, не взяті до уваги показання ряду свідків та не вірно враховані висновки судових експертиз, а покарання призначене йому не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та його особі. Наголошує, що при призначені покарання судом не враховано його щире каяття у вчиненому, визнання ним вини, активне сприяння слідству, його позитивні характеристики, активна громадська участь у житті Бердичівського району, наявність на його утриманні сім'ї та матері, яка тяжко хвора, відсутність судимостей та бездоганна поведінка в УВП №8. Вважає, з посиланням на матеріали справи, що досудовим слідством і судом не доведено його умисел на вчинення порушень ПДР і злочинів, що виникли від збігу випадкових обставин, а судове слідство проведено однобічно з явно обвинувальним ухилом. Зазначає, що поза увагою суду залишений факт порушення ПДР та створення аварійної ситуації самою потерпілою. Також, з посиланням на матеріали справи, зазначає, що кваліфікація його дій за ст. 135 КК України є невірною, а висновок суду щодо його винності в цьому злочині базується на самих припущеннях. Крім того, наголошує, що не вчиняв жодних дій для уникнення відповідальності шляхом ремонту автомобіля. Також, звертає увагу, що перебуваючи під вартою не може відшкодовувати шкоду завдану потерпілій.
В доповненнях до апеляції, засуджений також просить пом'якшити призначене йому покарання, непов'язане з позбавленням волі та змінити режим його утримання. В обґрунтування посилається на аналогічні доводи зазначені ним у апеляційній скарзі, а саме: однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідність призначеного покарання його особі. Також, вважає, що висновок суду про накладення арешту на його майно є не законним. Крім того, не погоджується з розміром моральної шкоди призначеного судом першої інстанції та просить його зменшити вдвічі. Мотивує, це тим, що має на утриманні п'ятеро дітей та об'єктивно позбавлений матеріальних можливостей виплатити потерпілій моральну шкоду в розмірі 100 000 грн..
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_3 в судових дебатах та останньому слові, його захисника ОСОБА_2 на підтримку апеляції з доповненнями, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення апеляції засудженого, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 365 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.
Згідно ст. 334 КПК України в мотивувальній частині вироку повинно міститись формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом доведеним.
Відповідно до положень ст. 334 КПК України та роз'яснень що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» у мотивувальній частині вироку суд повинен дати аналіз усіх зібраних по справі фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення; висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути викладені у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу; прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути вмотивовано.
Як вбачається з оскаржуваного вироку суду, суд першої інстанції при розгляді справи та постановленні вироку, виконав вищезазначені вимоги КПК України та виніс законне та обґрунтоване рішення.
Так, висновок суду першої інстанції про доведеність вини засудженого ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч.1 КК України за обставин, встановлених у вироку є правильним, оскільки ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, зібраних у передбаченому кримінально-процесуальним законом порядку і належно оцінених судом, з чим погоджується і колегія суддів.
Зокрема, такий висновок обґрунтовується показаннями самого засудженого ОСОБА_3 про обставини, за яких він здійснив наїзд на пішохода і зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, не надавши допомоги потерпілій.
Такі показання засудженого об'єктивно узгоджуються з детальними та послідовними показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, подружок загиблої, які підтвердили обставини вчинення останнім злочинів, показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, працівників СТО, котрі підтвердили безпосереднє намагання ОСОБА_3 приховати сліди злочинів, шляхом ремонту свого автомобіля, з видуманими поясненнями, з боку останнього, щодо механізму утворення пошкоджень цього автомобіля, які не відповідають дійсності, показами свідка ОСОБА_11 та іншими доказами дослідженими судом першої інстанції, зокрема протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.08.11 р. з схемою та фото таблицею до нього, протоколом огляду місця події від 13.08.11 р. з фото таблицею до нього, протоколом виїмки від 15.08.11 р. речових доказів, висновком судово-медичної експертизи № 825 від 10.09.11 р. щодо тілесних ушкоджень завданих потерпілій ОСОБА_5, які потягли за собою смерть (а. с. 91-92), висновком судової комплексної технічної та трасологічної експертизи автомобіля «ВАЗ-2108», д.н. НОМЕР_2, № 3/253 від 05.09.11 р., якою встановлено, що водієм ОСОБА_3 умисно порушено правила дорожнього руху в результаті якого було вчинено наїзд на потерпілу( 103-120), протоколом відтворення обстановки і обставин події від 18.08.11 р., протоколом відтворення обстановки і обставин події від 04.10.11 р., висновком медико - криміналістичної експертизи № 182-МК від 12.09.11 р.( 170-172), протоколом відтворення обстановки і обставин події від 12.09.11р. де ОСОБА_3 показав на місці, як він відволікся від керування свого автомобіля і вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5( а. с. 218-221), висновком судової автотехнічної експертизи №3/290 від 20.09.11 р. ( 227-229), фактичними обставинами дорожньо-транспортної пригоди та іншими матеріалами кримінальної справи.
При цьому, колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції щодо показань засудженого в частині того, що він їхав виключно по проїзжій частині, на праве узбіччя не з'їжджав, після ДТП не усвідомлював, що збив людину та не робив спроб ухилитись від відповідальності за вчинене.
Посилання засудженого ОСОБА_3 на те, що судом на взятті до уваги його доводи щодо відсутності в його діях умислу на вчинення злочинів та їх приховування, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що не підтверджуються матеріалами справи.
Тобто, з урахуванням наведеного, дії засудженого ОСОБА_3 судом першої інстанції кваліфіковані вірно, зокрема за ст. 286 ч. 2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої та за ст. 135 ч. 1 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, особою, яка мала змогу надати їй допомогу і сама поставила її в небезпечний для життя стан.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Твердження засудженого ОСОБА_3 в апеляції, про призначення йому надто суворого покарання, є безпідставними, так як колегія суддів вважає, що призначаючи останньому покарання за вчинене, у виді позбавлення волі, суд першої інстанції вирішив це питання відповідно до положень, передбаченим ст. 65 КК України, оскільки належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, які відповідно до ст. 12 ч. 4 КК України належить до категорії тяжких злочинів і злочинів невеликої тяжкості, та те, що ОСОБА_3 грубо порушив правила безпеки дорожнього руху та внаслідок його дій загинула людина.
Обставиною ж, що пом'якшує покарання останньому судом визнано часткове добровільне відшкодування завданого злочином збитку, обставин, що обтяжують це покарання судом не встановлено.
Окрім того, як видно з матеріалів справи, свою вину ОСОБА_3 в інкримінованих йому злочинах не визнавав, як і заперечує її в своїй апеляції, тому суд вірно вказав у вироку про відсутність такої пом'якшуючої обставини покарання, як щире каяття.
Також, колегія суддів ставить від сумнів об'єктивність з'явлення із зізнанням засудженого ОСОБА_3, який згідно до матеріалів справи, звернувся до органів внутрішніх справ не добровільно, не за власної ініціативи, а після відповідного виклику працівниками міліції, вже після того як працівники міліції розшукували його, як особу, причетну до вчинення злочину.
Судом також враховано і дані про особу засудженого, в тому числі і ті, на які останній вказує засуджений в апеляції, зокрема те, що він за місцем проживання і роботи характеризується виключно позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні 3 неповнолітніх дітей (ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 р.н.), приймає активну участь у суспільному житті, має тяжко хвору матір, яка потребує допомоги, думку потерпілої щодо призначення покарання у межах закону, тому судом і обране покарання, передбачене санкціями статей закону, за якими його засуджено.
Враховуючи характер допущених ОСОБА_3 порушень Правил дорожнього руху України та настання тяжких наслідків в результаті вчинених ним злочинів, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку засудженого при керуванні транспортним засобом, суд вірно застосував також до останнього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З урахуванням ступеня тяжкості вчинених ОСОБА_3 злочинів, особи засудженого, його ставлення до вчиненого, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції в частині призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, чи до звільнення його від покарання з випробуванням.
Обране покарання ОСОБА_3 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляції ОСОБА_3 про необхідність зменшити розмір морального відшкодування, що стягнуто із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_1. Визначений судом розмір моральної шкоди завданої потерпілій, відповідає принципам розумності та справедливості, і на думку апеляційного суду, є адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок втрати рідної доньки.
Тобто, істотних порушень кримінально - процесуального закону, які могли б бути безумовною підставою для зміни або скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Беручи до уваги вищенаведене, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів -
апеляцією засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 вересня 2012 року відносно ОСОБА_3 залишити без змін.
Судді :