12 год.20 хв. м. Одеса
"23" листопада 2006 р.
Справа № 29/469-06-11633А
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді Аленіна О.Ю.
при секретарі Кирплюк Д.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Лоскутов С.П. за довіреністю
Від відповідача: Крученко Г.О. не з'явився
Сінельщикова Р.М. за довіреністю
Гуреєва В.І. за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області про визнання рішення нечинним, суд
ВАТ «Березівський елеватор» звернувся до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області, про визнання нечинним рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 07.09.06р. № 575.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Розглядом справи встановлено наступне.
В період з 26.07.2006р. по 01.08.2006р. інспекторами Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області проведена перевірка ВАТ “Березівський елеватор». Перевіркою встановлено, що позивач зберігав зерно, яке було передано в заставу Аграрному фонду сільгосппідприємствами - СПП «Агро-2000», ПП «Чеське», ТОВ «Мрія», ТОВ «Астарта», ТОВ ім. Шевченка, ТОВ «Агрофірма Каспер», ПП «Вересень, ТОВ «Агрофірма Основа», ПСП «Україна». В акті перевірки від 03.08.2006р. № 000731 відповідач зазначає, що позивач при розрахунках з сільгосппідприємствами застосовував вільні тарифи в розмірі 6,60 грн. за одну тону за один місяць зберігання замість 3,45 грн. для пшениці 3 класу та 2,70 грн. для пшениці 4 класу. Такий висновок зроблений на підставі подвійних складських свідоцтв.
Як вбачається з матеріалів справи в липні -серпні 2005 року ВАТ «Березівський елеватор»уклало договори зберігання сільгосппродукції (в тому числи пшениці 3 і 4 класу) із ПП «Чеське», ТОВ «Мрія», СПП «Агро-2000», ТОВ «Астарта», ТОВ ім. Шевченка, ПП «Вересень, ПСП «Україна», ТОВ «Агрофірма Каспер», ТОВ «Агрофірма Основа». Під час укладання цих договорів вся пшениця, яка передавалася на зберігання, була власністю вказаних підприємств, тому позивач застосовував вільні тарифи в розмірі 6,60 гривень за 1 тону.
Згодом вищевказані сільськогосподарські виробники отримали від Аграрного фонду бюджетні позики під державну заставну закупівлю пшениці врожаю 2005 року. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України»від 24.06.2004р. N 1877-IV Аграрний фонд (далі - кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору простого чи подвійного складського свідоцтва або складської квитанції. Отже, з моменту державної заставної закупівлі зерна та оформлення складських свідоцтв пшениця стає об'єктом державного цінового регулювання.
Згідно пп. 14.2.4. п. 14.2. ст. 14 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України»якщо елеватор (зерновий склад, зерносховище) зберігає товар, який підпадає під визначення об'єкта державного цінового регулювання згідно із цим Законом, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання), якщо менша вартість не встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.
На підставі викладеного позивач уклав із ПП «Чеське», ТОВ «Мрія», СПП «Агро-2000», ТОВ «Астарта», ТОВ ім. Шевченка, ПП «Вересень, ПСП «Україна», ТОВ «Агрофірма Каспер», ТОВ «Агрофірма Основа»додаткові угоди, встановивши вартість послуг за зберігання державного заставного зерна на рівні 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни пшениці 3 і 4 класу.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вважає, що висновок Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області зроблений без урахування положень Закону України “Про сертифіковані склади та прості і подвійні складські свідоцтва» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні, а тому рішення відповідача є неправомірним.
Відповідач вважає, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Березівський елеватор" (надалі - ВАТ "Березівський елеватор") не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (п. 2) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та визначеній компетенції органу, який цей акт видав. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства - позивача у справі.
Згідно до ст. 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державний контроль за цінами здійснюється при встановлені і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено урядом України.
Відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 1819 від 13.12.2000 р., Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому Основними завданнями Держінспекції є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування встановлення та застосування цін і тарифів.
Згідно з п. 4 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами в Одеській області, затвердженого наказом Державної інспекції з контролю за цінами № 9 від 29.03.2001р., інспекція в межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування.
Перевіркою, проведеною Інспекцією, було встановлено, що позивач в порушення діючого законодавства завищував вартість зберігання зерна, яке було об'єктом державного цінового регулювання, внаслідок чого ним була необгрунтовано отримана виручка в сумі 131065,79 грн., про що зазначено в акті перевірки № 000731 від 03.08.2006 р.
У відповідності зі ст. ст. 13,14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та Інструкцією про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.01 р. № 298/519, зареєстрованій в Мін'юсті України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, Інспекція прийняла рішення № 575 від 07.09.2006 року про вилучення у позивача неправомірно одержаної виручки та штрафу.
Відповідач звернув увагу на помилковість висновків позивача щодо документів, які повинні визначати вартість складського зберігання (договір чи подвійне свідоцтво).
Об'єктом перевірки Інспекції було зерно, прийняте на зберігання ВАТ "Березівський елеватор" по подвійним складським свідоцтвам, тобто, зерно, яке є об'єктом державного цінового регулювання.
Відповідно до п. 12.2.1. статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" Аграрний фонд (кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання, під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору заставної частини подвійного складського свідоцтва. Саме з цього моменту заставне зерно є об'єктом державного цінового регулювання.
Вищезазначеним Законом передбачено (п. 14.2.4. статті 14), що якщо на зерновому складі (елеваторі) зберігається товар, що підпадає під визначення об'єкту державного цінового регулювання, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта державного цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання). Ця норма Закону була порушена позивачем, що призвело до отримання ним необґрунтованої виручки.
Посилання ВАТ "Березівський елеватор" на те, що плата за зберігання визначається договором складського зберігання протирічить ст. 38 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якою визначення в подвійному складському свідоцтві розміру плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється та порядок оплати зберігання є обов'язковим саме для цього документа.
Отже, на думку відповідача, розмір плати за зберігання може визначатись в будь-якому документі, але він не повинен відрізнятись від зазначеного в подвійному свідоцтві.
Вивчивши матеріали, що мають значення для справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно із ст. 12 Закону України “Про сертифіковані склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23.12.2004р. N 2286-IV плата за зберігання товару, строки та порядок її внесення визначаються договором складського зберігання.
Ст. 10 Закону передбачає, що за договором складського зберігання сертифікований склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Договір складського зберігання укладається в письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене простим або подвійним складським свідоцтвом.
Умови договору складського зберігання визначаються за домовленістю сторін, а умови договору складського зберігання товару на сертифікованому складі загального користування визначаються відповідно до регламенту сертифікованого складу.
За змістом ст. 1 вказаного Закону складські свідоцтва це товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі.
З огляду на це суд вважає, що вартість послуг по зберіганню зерна має визначатися на підставі відповідних договорів, а не подвійних складських свідоцтв. Подвійне складське свідоцтво видається на підставі договору складського зберігання. Оскільки договори зберігання між позивачем та виробниками зерна укладалися ще до закупівлі його Аграрним фондом, в складських свідоцтвах вартість послуг вказана в розмірі 6,60 грн. за 1 тону. Але предметом цих договорів є послуги по зберіганню власного зерна підприємств. Вартість послуг з зберігання зерна, переданого під заставу Аграрному фонду, встановлюються додатковими угодами до договорів, тому саме вони визначають фактичну плату за зберігання. Таким чином, доводи відповідача про те, що вартість послуг за зберігання зерна має визначатися на підставі подвійних складських свідоцтв, суперечать приписам ст. 12 Закону України “Про сертифіковані склади та прості і подвійні складські свідоцтва».
Щодо інших документів, наданих відповідачем в якості доказів отримання позивачем незаконного прибутку, суд не приймає їх з наступних причин. Відповідно до ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. З огляду на це довідки, отримані відповідачем від керівників ТОВ ім. Шевченка, ТОВ «Мрія», ТОВ «Агрофірма Основа», не можуть вважатися належними доказами по справі.
Натомість позивачем надана довідка №490-20/42 від 14.10.2005р. про перевірку дотримання вимог законодавства у процесі використання бюджетних коштів, виділених Аграрному фонду для здійснення державних заставних закупівель зерна, дотримання рівня цін під час проведення цих операцій та вимог щодо закупівель безпосередньо на суб'єктах зберігання зерна за 2005 рік, яка проводилась Контрольно-ревізійним відділом в Березівському районі. За результатами перевірки зловживань чи порушень чинного законодавства з боку ВАТ «Березівський елеватор»не встановлено.
Враховуючи той факт, що згідно ст. 2 Закону України «Про Державну Контрольно-ревізійну службу в Україні»від 26.01.1993р. N 2939-XII серед головних завдань державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, довідку КРУ в Березівському районі суд вважає за можливе прийняти як письмовий доказ в розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які застосовуються в Україні, прибуток (виручка) суб'єкта господарської діяльності від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг відображається у фінансовому звіті. Документами, що підтверджують одержання підприємством виручки, є прибуткові або видаткові касові ордери, платіжні доручення, витяги з установ банку. Саме ці документи є належними доказами при встановлені факту одержання прибутку.
В акті перевірки від 03.08.2006р. № 000731 відповідач послався лише на подвійні складські свідоцтва та не дослідив первинні документи, якими є договори зберігання та додаткові угоди до них, та документи, які б підтверджували отримання позивачем незаконного прибутку, тому суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято безпідставно.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Згідно ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Оцінюючи надані докази в їх сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158 -163 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області від 07.09.2006р. № 575.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 28.11.2006р.
Суддя Аленін О.Ю.