01010 м. Київ, вул. Московська, 8
04.03.2008№ К-36315/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
представники сторін в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 по справі № 12/259
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартекс»
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне (далі - ДПІ) від 02.07.2004: № 0001912341/0/23-124 та № 0001922341/0/23-124. Справа розглядалась неодноразово.
Постановою Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 по справі № 12/259 - позов задоволено та визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 02.07.2004 № 0001912341/0/23-124 та № 0001922341/0/23-124.
Постанова місцевого господарського суду мотивована нормами пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.3 ст. 7, пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та тим, що висновки відповідача про завищення валових витрат на оплату послуг зв'язку на суму 44 393,24 грн., завищення валових витрат по охороні громадського порядку на суму 3 000 грн., завищення валових витрат на придбання автотранспортних послуг на суму 545 149,24 грн., а відтак невірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість є безпідставними, так як не ґрунтуються на законодавстві, фактичних обставинах та матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції повністю підтримав висновок суду першої інстанції. При цьому судом встановлено наступне:
За наслідками проведеної документальної перевірки щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.07.2002 по 31.12.2003, де складено Акт від 30.06.2004, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 257 364 грн., в тому числі 179 980 грн. основного платежу та 77 384 грн. штрафних санкцій та № 0001922341/0/23-124, яким було визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 193 251 грн., тому числі 128 834 грн. основного платежу та 64 417 грн. штрафних санкцій.
Підставою податкових нарахувань стали ті обставини, що при перевірці правильності визначення і скоригованого валового доходу за 2002-2003рр. встановлено включення до складу валових витрат витрати на оплату послуг зв'язку в сумі 44 393,24 грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. А в порушення пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Мартекс» безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг по охороні громадського порядку, наданих УМВС в Рівненській області, не пов'язаних з господарською діяльністю підприємства в сумі 3000 грн..
Також ТОВ «Мартекс» було включено витрати не підтверджені відповідними документами на суму 545 149,24 грн., чим порушено пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме:
віднесено до складу валових витрат витрати на придбання автотранспортних послуг, отриманих від ПП Марчук Л.М., яка виступала посередником між ТОВ «Мартекс» та безпосереднім виконавцем перевезень, на суму 215 727,50 грн., які не відображені товарно-транспортними накладними;
в порушення пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості послуг, що не відносяться до складу валових витрат на суму 107 332 грн.;
включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, які заповнені з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в податкових накладних відсутні обов'язкові реквізити, як от: місце знаходження підприємства, номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера, інші порушення, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту) за рахунок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 21 502 грн.
Посилаючись на п. 5.1-5.3, п. 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судами встановлено, що позивачем були надані суду всі необхідні первинні документи, належним чином завірені копії яких знаходяться у матеріалах справи, а саме: накази ТОВ «Мартекс» від 02.01.1999 2/т «Про забезпечення телефонного зв'язку» та від 01.07.1999 № 2/М «Про впровадження мобільного зв'язку»; договори про надання послуг мобільного зв'язку та договори по наданню бізнес-послуг зв'язку найвищої якості № 54/6-05-026/99 від 25.03.1999 з ЗАТ «Утел»; рахунки за послуги мобільного зв'язку UМС та послуги зв'язку, надані ЗАТ «Утел»; банківські виписки щодо оплати послуг телефонного, мобільного зв'язку, якими підтверджується зв'язок здійснених витрат по телефонному, мобільного зв'язку з господарською діяльністю ТОВ «Мартекс» та відповідно правомірність включення позивачем до валових витрат вартості послу телефонного, мобільного зв'язку. При цьому, судами досліджено надані позивачем роздруківки розмов, із яких вбачається, що розмови здійснювались по номерах телефонів, які вказані в наказі товариства та договорах на послуги мобільного зв'язку UМС, які використовувались для цілей, пов'язаних з господарською діяльністю. Таким чином, суди дійшли встановили, що висновок відповідача щодо завищення валових витрат, внаслідок безпідставного віднесення до їх складу вартості телефонних розмов, використання яких не підтверджено господарською діяльністю позивача, є безпідставним.
Щодо надання транспортних послуг вантажними автомобілями по перевезенню вантажів по території України, відповідно до договору № 30/09,укладеного між позивачем та ТОВ «Вибір» м. Донецьк - виконання транспортних послуг зафіксовано наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями актів виконаних робіт та товарно-транспортними накладними, що свідчать про виконання транспортних послу.
Щодо надання транспортних послуг вантажними автомобілями по доставці продовольчих товарів клієнта по території України за договором № 24/06 від 24.06.2002, укладеним між ТОВ «Мартекс» та ПП Марчук Л.М. суди, враховуючи ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, послались на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.10.2004 у справі № 2/274 за позовом ПП Марчук Л.М. до Рівненської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення рішення, де було встановлено, що по факту виконання перевезень ПП Марчук Л.М. складає як із замовником, так і з транспортними організаціями, акти виконаних робіт, які посвідчують факт здійснення перевезення, маршрут та термін перевезення. Таким чином судами постановлено правомірність віднесення витрат по наданню транспортних послуг до складу валових витрат позивача.
Щодо віднесення до складу валових витрат вартість послуг по охороні громадського порядку, наданих УМВС в Рівненській області в сумі 3 000 грн. судом встановлено, що угода про надання послуг по охороні території підприємства впливає на результат діяльності позивача, витрати по оплаті послуг охорони правомірно віднесено до складу валових витрат, так як укладена позивачем для виконання основних завдань своєї статутної діяльності в орендованому адміністративному приміщенні та складських приміщеннях, які знаходяться в м. Рівне по вул. Старицького, 3.
Свою позицію суди обґрунтували п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку з підприємства», зазначивши, що отримані послуги зв'язку, транспортні послуги, послуги по охороні відносяться до валових витрат та правомірно були віднесені позивачем до таких, і відповідно на підставі пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визнали, що суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням цих послуг, також правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту.
Щодо віднесення до складу податкового кредиту ПДВ на суму 21502 грн., що підтверджені податковими накладними, які заповнені з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» свою позицію суди обґрунтували пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і визнали, що надані податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених в накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.
Не погодившись із постановою Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 по справі № 12/259 відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп. 5.3.9 п.. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в порушення якої позивачем неправомірно було включено до складу валових витрат виграти не підтверджені відповідними документами. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанції не враховано, ст. 47 Постанови Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969 «Про статут автомобільного транспорту УРСР» (із наступними змінами та доповнення), якою передбачено, що товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Таким чином, Позивачем неправомірно було віднесено до складу валових витрат витрати не підтверджені товарно-транспортними накладними та віднесено до складу валових витрат витрати підтверджені не належним чином оформленими товарно-транспортними накладними.
Також скаржник зазначив, що судами першої та апеляційної інстанції не застосовано норму права, яка підлягає застосуванню, а саме пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», так як позивачем безпідставно було віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості послуг, що не відносяться до складу валових витрат. Та не враховано пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», так як позивачем неправомірно було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, які заповнені з порушенням.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як визначено п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334 (в редакції від 22.05.1997 № 283 зі змінами) «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) , які придбаваються (виготовляються) таким платником додатку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. А відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією - продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3 - 5.8 цієї ж статті.
Щодо віднесення до валових витрат витрати на послуги мобільного зв'язку, правомірність якого доведена судами на підставі первинних документів (належним чином завірені копії яких знаходяться у матеріалах справи), суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість телефонних розмов, використання яких підтверджено господарською діяльністю позивача і його дії відповідають пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Щодо надання транспортних послуг вантажними автомобілями по перевезенню вантажів по території України, та по доставці продовольчих товарів клієнта по території України відповідно, також необхідно погодитись із висновком судів про те, що виконання транспортних послуг підтверджено наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями актів виконаних робіт та товарно-транспортними накладними. Тобто, як вірно визначено судами, і дане твердження не спростовано скаржником у касаційній скарзі, віднесення витрат по наданню транспортних послуг до складу валових витрат позивача є правомірним.
Щодо віднесення до складу валових витрат вартість послуг по охороні громадського порядку, наданих УМВС в Рівненській області в сумі 3 000 грн., суд касаційної інстанції також погоджується із висновком судів про те, що угода про надання послуг по охороні території підприємства укладена позивачем для виконання основних завдань своєї статутної діяльності в орендованому адміністративному приміщенні та складських приміщеннях, оскільки п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку з підприємства» передбачено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній о або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно на підставі пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» судами законно визнано, що суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням цих послуг, також правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту.
Щодо віднесення до складу податкового кредиту ПДВ на суму 21 502 грн. за податковими накладними, які на думку ДПІ заповнені з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», суд касаційної інстанції погоджується із позицією судів в цій частині, так як згідно абз. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом. Тобто надані податкові накладні є таким документом, які містять відомості про продавця товару, а тому є такими, що не порушують порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість».
З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що посилання відповідача на неправомірне формування позивачем суми податкового кредиту є незаконним. А отримані послуги зв'язку, транспортні послуги, послуги по охороні відносяться до валових витрат та правомірно були віднесені позивачем до таких, і відповідно на підставі пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням цих послуг, також правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту. Доводи касаційної скарги, висновків судів не спростовують. Відповідно постанова Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 по справі № 12/259 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 по справі № 12/259 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
М.І. Костенко
М.О. Федоров