01010 м. Київ, вул. Московська, 8
27.05.2008№ К-25811/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників відповідача: Яремчук С.А., Волохової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 14.04.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 по справі № 11/68-А
за позовом Спільного підприємства фірми «Київ-Донбас»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ) від 28.12.2005 № 53/22-4/0 та від 27.01.2006 № 53/22-4/0/1, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 229 925,40 грн. за штрафними санкціями, винесених за наслідками комплексної планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства СПФ «Київ-Донбас» за період з 01.01.2004 по 01.07.2005, про що складено Акт перевірки від 16.12.2005 № 37/22-/19025988, в якому зазначено порушення позивачем пп. 7.4.4 п. 7.4 та п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, підприємство до податкового кредиту в жовтні 2004 року віднесло придбання товарів згідно податкової накладної від 07.12.2004 № 1/07 по ПП «Л.В.В.» на суму 13 795 524,78 грн., (в т.ч. ПДВ -299 254,13 грн.), придбання якого не пов'язане з веденням фінансово-господарської діяльності підприємства, товари не відносяться до валових витрат і не підлягають амортизації, скільки не використані в господарській діяльності підприємства. А кошти з розрахункового рахунку в оплату вищевказаного товару ПП «Л.В.В.» не списувались, вказаний товар не було оприбутковано.
Постановою Господарського суду м. Києва від 14.04.2006 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 по справі № 11/68-А позов задоволено повністю.
При цьому судами встановлені фактичні обставини справи про те що між позивачем та ПП «Л.В.В.» укладено, договір купівлі-продажу товару від 07.10.2004 № 07/10/04, згідно з яким ПП «Л.В.В.» передало у власність позивача товар, а саме: корпусні головки, осі, розпилювач, вал направляючий, клапан (специфікація №1 до договору). Передача товару підтверджується накладною від 07.10.2004 № 1/07 та податковою накладною від 07.10.2004 № 1/07 на суму 13 795 524,78 грн., в т.ч. ПДВ -2 299 254,13 грн. Кошти за вказаний товар позивачем не сплачувались.
В листопаді 2004 року позивачем було прийнято рішення про повернення вказаного товару постачальнику, в в'язку з тим, що товар не міг бути використаним в господарській діяльності, а факт повернення товару підтверджується видатковою накладною (повернення) № ВП-001 від 04.11.2004, а суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням у ПП «Л.В.В.» вищезгаданого товару, були включені позивачем до податкового кредиту в жовтні 2004 року відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Судами також зазначено, що підставою, що стала причиною для зменшення відповідачем позивачу податкового кредиту по вказаним господарським операціям, є те, що види товарів, придбані позивачем не пов'язані з веденням саме його господарської діяльності.
Відповідно пославшись на п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також зазначивши норми пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди визнали, що позивачем у жовтні 2004 року був сформований податковий кредит саме на підставі вказаних Законом документів, у т.ч. податкової накладної, за фактом отримання від підприємства-постачальника даної податкової накладної. Крім того зазначено, що позивачем було проведено коригування податкового кредиту в сторону зменшення, в зв'язку з поверненням товару контрагенту. Цей факт був відображений позивачем і в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2004 року, розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації за листопад 2004 року, а також в Книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Щодо зобов'язання позивача сплатити штрафні санкції при коригуванні податкового кредиту, судами зазначено норми п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і встановлено, що позивач шляхом зменшення суми податкового кредиту збільшив суму своїх податкових зобов'язань з ПДВ.
Таким шляхом суди дійшли висновку про відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість, та зазначено про те, що сума недоплати ПДВ (за основним платежем), яка є базою для визначення розміру штрафних санкцій, не визначено, тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визнано необґрунтованим.
Не погодившись із постановою Господарського суду м. Києва від 14.04.2006 та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 по справі № 11/68-А відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу зі змінами, в якій просить скасувати судові рішення. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини справи скаржник зазначив про порушення судом норм матеріального права, а саме пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 7.2. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так як підприємством завищено податковий кредит за жовтень 2004 року в сумі 2 299 254,13 грн.
Також зазначивши про коригування в листопаді 2004 року податкового кредиту в сторону зменшення скаржник визнав зазначене коригування таким, що здійснено без дотримання вимог п.17.2. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», наголосивши на тому, що внаслідок проведення документальної перевірки встановлено факт несплати податкового зобов'язання, що призвів до заниження суми податкового зобов'язання, і що у вигляді штрафу у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати, податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків і збільшити суму податкового зобов'язання платника податків на суму заниження податкового зобов'язань (заниження суми штрафу). Таким чином твердження суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач штрафи санкції сплачувати не повинен, скаржник визнає помилковим.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 «Про податок на додану вартість» - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже оскільки судами встановлено що за договором купівлі-продажу товару від 07.10.2004 № 07/10/04, в листопаді 2004 року позивачем було прийнято рішення про повернення товару постачальнику, в зв'язку з тим, що товар не міг бути використаним в господарській діяльності, а факт повернення товару підтверджується видатковою накладною (повернення) № ВП-001 від 04.11.2004, і суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням у ПП «Л.В.В.» вищезгаданого товару, були включені позивачем до податкового кредиту в жовтні 2004 року відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Тому необхідно визнати правомірним висновок судів про те, що позивачем був сформований податковий кредит саме на підставі вказаних Законом документів, у т.ч. податкової накладної, за фактом отримання від підприємства-постачальника даної податкової накладної. Тобто позивачем не порушувались вимоги Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно посилання судів на п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також норми пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є законним і обґрунтованим.
Розглядаючи підстави зобов'язання позивача сплатити штрафні санкції при коригуванні податкового кредиту необхідно врахувати норму п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.
Тобто щодо зобов'язання позивача сплатити штрафні санкції при коригуванні податкового кредиту, судами зазначено норми п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» необхідно врахувати, що позивач шляхом зменшення суми податкового кредиту збільшив суму своїх податкових зобов'язань з ПДВ. Отже суд касаційної інстанції визнає, що суди дійшли правомірного висновку про відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість, так як сума недоплати ПДВ (за основним платежем), яка є базою для визначення розміру штрафних санкцій, не визначено, і тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» правомірно визнано необґрунтованим.
З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів повністю, тому постанова Господарського суду м. Києва від 14.04.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 по справі № 11/68-А скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 14.04.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 по справі № 11/68-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров