01010 м. Київ, вул. Московська, 8
27.05.2008№ К-24645/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
представники сторін в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оборонресурс» на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05.06.2005 по справі № 24/210
за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оборонресурс»
Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгруп-Запоріжжя»
про визнання недійсною угоди
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.09.2003 № 12/09/03, у зв'язку із відсутністю ліцензії на ведення певного виду господарської діяльності згідно ст. 49 ЦК УРСР.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.04.2005 у справі № 24/210 в позові відмовлено. Рішення суду мотивовано з урахуванням того факту, що лише 15.04.2004 Міністерство промислової політики України прийняло рішення № 172, яким у зв'язку із не переоформленням ліцензії у визначений чинним законодавством термін відповідно до ст. 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визнано недійсною ліцензію ТОВ «Оборонресурс» серії № 215012 на заготівлю, переробку металобрухту чорних металів. Суд першої інстанції зазначив, що саме з цієї дати ТОВ «Оборонресурс» не мало права здійснювати той вид діяльності, який зазначений у ліцензії. А тому господарські операції, які здійснювались відповідачем-1 у межах договору купівлі-продажу від 12.09.2003 № 12/09/03 до 15.04.2004 є законним, і підстави визнавати їх недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР відсутні.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 05.06.2005 по справі № 24/210 рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2005 скасовано та задоволено позов. Визнано недійсним договір купівлі-продажу товару від 29.09.2003 №29/09/03, укладений між ТОВ «Оборонресурс» та ТОВ «Промгруп-Запоріжжя». Стягнуто з ТОВ «Промгруп-Запоріжжя» на користь ТОВ «Оборонресурс» 636 255 грн. вартості чорних металів, отриманого за договором купівлі-продажу від 29.09.2003 №29/09/03. Стягнуто з ТОВ «Оборонресурс» на користь з ТОВ «Промгруп-Запоріжжя» 668 834,85 грн.
Стягнуто з ТОВ «Промгруп-Запоріжжя» на користь держави 85 грн. держмита та на користь ДП «Судовий інформаційний центр» 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ТОВ «Оборонресурс» на користь держави 42,50 грн. держмита за перегляд рішення в апеляційній інстанції.
Апеляційний господарський суд не погодився із позицією суду першої інстанції, зазначивши про те, що законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та «Про металобрухт» встановлено, що операції з металобрухтом є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Відповідно враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що господарське зобов'язання укладене за відсутності ліцензії на певний вид діяльності, який підлягає ліцензуванню тобто за відсутністю такого виду діяльності, може бути визнано недійсним як таке, що укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції.
Щодо фактичних обставин справи, судом апеляційної інстанції зазначено, що за результатами перевірки встановлено, що 12.09.2003 ТОВ «Оборонресурс» уклало з ТОВ «Промгруп-Запоріжжя» договір купівлі-продажу товару № 12/09/03 із специфікаціями. Суд апеляційної інстанції також підтвердив встановлене судом першої інстанції про те, що факт виконання договору підтверджується матеріалами справи, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні доручення. Таким чином, суди дійшли висновку, що сторони вчинили певні дії, направлені на виконання умов оспорюваного договору.
Однак суд апеляційної інстанції визнав вимоги такими, що підлягають задоволенню згідно п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України та ст. 48 ЦК УРСР, із врахуванням ст. 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». І тому враховуючи відсутність в натурі отриманого за недійсним договором товару, на підставі ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР з відповідача-1 (Покупця) на користь відповідача-2 (Продавця) судом було стягнуто його вартість в розмірі 636 255 грн.
Не погодившись із постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 05.06.2005 по справі № 24/210, відповідач-1 (далі - ТОВ) подав касаційну скаргу (з доповненням), в якій просить скасувати судове рішення та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2005 у справі № 24/210. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини, скаржник звернув увагу на те, що договір № 12/09/03 між відповідачами було укладено 12.09.2003, а рішення про визнання не дійсної ліцензії було прийняте 15.04.2004, таким чином скаржник наголошує на тому, що у відповідача-1 не могло бути умислу, спрямованого на укладання протиправної угоди.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 05.06.2005 по справі № 24/210 мотивована положеннями ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, із висновком про те, що первісні документи, в тому числі видаткові та податкові накладні, свідчать, що проданий товар підпадає під господарські операції, які підлягають ліцензуванню.
Таким шляхом суд апеляційної інстанції визнав, що відсутність у відповідача-1 ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом свідчить , що укладений договір від 29.09.2003 № 29/09/03 суперечить діючому законодавству про ліцензування певних видів господарської діяльності і його слід визнати недійсним за ст. 48 ЦК УРСР
Однак необхідно врахувати, що Цивільний кодекс України, який вступив в силу із 01.01.2004, конфіскаційних санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства санкцій, які були встановлені Цивільним кодексом УРСР (ст. 49), - не передбачає. А за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, починаючи із 01.01.2004 застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету. Крім того необхідно зазначити, що встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. А органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність і висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Тобто, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не врахував того, що із 01.01.2004 вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову ні на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, ні на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, що дає підстави для висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував норми матеріального права та не з'ясував повно і всебічно обставини справи.
При цьому необхідно врахувати, що Господарський суд Запорізької області у своєму рішенні зазначив про те, що із 15.04.2004 ТОВ «Оборонресурс» не мало права здійснювати той вид діяльності, який зазначений у ліцензії. А тому господарські операції, які здійснювались відповідачем-1 у межах договору купівлі-продажу від 12.09.2003 № 12/09/03 до 15.04.2004 є законним, і підстави визнавати їх недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР відсутні.
Таким чином необхідно погодитись із вірним по своїй суті рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.04.2005, де підставою для відмови в позові є посилання на ст. ст. 173, 207, 208 Господарського кодексу України, та ст. 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
З огляду на наведене та враховуючи норми цивільного, господарського законодавства, суд касаційної інстанції не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, як таким, що винесений за помилкових юридичних висновків при неправильному застосуванні норми матеріального права. Відповідно постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05.06.2005 по справі № 24/210 необхідно скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2005 залишити в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оборонресурс» задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05.06.2005 по справі № 24/210 скасувати. Залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2005 у справі № 24/210.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров