01010 м. Київ, вул. Московська, 8
27.05.2008№ К-24881/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників позивача: Матяша С.Ф., Кириченка С.В.;
відповідача: Джемілєвої Е.Ю., Юрченка С.В., Палей Н.В.
та представника Генеральної прокуратури України Комаси О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Армянську АР Крим (правонаступника Красноперекопської ОДПІ) на постанову Господарського суду АР Крим від 14.03-03.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 по справі № 2-25/113-2006
за позовом Державної акціонерної компанії «Титан»
до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим
до Виконавчого комітету Армянської міської ради АР Крим
за участі Прокуратури АР Крим
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень:
від 17.12.2004 № 0000652301/0 та від 25.02.2005 № 0000652301/1;
від 17.12.2004 № 0000672301/0 та від 25.02.2005 № 0000672301/1;
від 17.12.2004 № 0000692301/0 та від 25.02.2005 № 0000692301/1;
від 17.12.2004 № 0000662301/0 та від 25.02.2005 № 0000662301/;
від 17.12.2004 № 0000702301/0 та від 25.02.2005 № 0000702301/1.
Постановою Господарського суду Донецької області від 10.04.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2006 по справі № 34/387 а позов задоволено частково. Визнані нечинними податкові повідомлення-рішення:
від 17.12.2004 № 0000652301/0 та від 25.02.2005 № 0000652301/1;
від 17.12.2004 № 0000672301/0 та від 25.02.2005 № 0000672301/1;
від 17.12.2004 № 0000692301/0 та від 25.02.2005 № 0000692301/1;
від 17.12.2004 № 0000662301/0 та від 25.02.2005 № 0000662301/;
від 17.12.2004 № 0000702301/0 та від 25.02.2005 № 0000702301/1 в частині застосування пені по ЗЕД.
Визнані нечинними податкові повідомлення-рішення від 17.12.2004 № 0000702301/0 та від 25.02.2005 № 0000702301/1 в частині визначення пені за порушення ЗЕД податковим зобов'язанням.
В інший частині позову відмовлено.
При цьому судами встановлено, що Красноперекопською ОДПІ була проведена планова документальна перевірка ДАК «Титан» з питань правильності нарахування і своєчасності перерахування податкових і неподаткових платежів за період з 01.01.2003 по 31.12.2003, за результатами якої складено Акт від 10.12.2004 № 274/0576329/23-1, де зазначено про:
заниження податку на прибуток за 2003 рік на суму 324 460 грн. внаслідок того, що позивач збільшив валовий дохід за 2003 рік на суму 67 179 281,25 грн. та збільшив валові витрати на суму 67 198 539 грн. від конвертації кредитних коштів;
завищення сум ПДВ, заявлених до відшкодування за 2003 рік за січень у сумі 9985 грн., за лютий у сумі 29 850 грн., за березень у сумі 974 грн., за квітень у сумі 78 065 грн., за травень у сумі 25 823 грн., за червень у сумі 67 655 грн., за липень у сумі 108 910 грн., за серпень у сумі 14056 грн., за вересень у сумі 8 010 грн., за жовтень у сумі 9 736 грн., за грудень у сумі 10 198 грн., внаслідок того, що при імпорті сировини до складу податкового кредиту віднесена вся сума ПДВ, нарахована митним органом на митну вартість імпортованих товарів, тобто до складу податкового кредиту необґрунтовано віднесена сума ПДВ на різницю між митною і фактурною вартістю імпортних товарів, що привело до завищення податкового кредиту на 13 793,49 грн., а також до складу податкового кредиту необґрунтовано віднесений ПДВ у розмірі 351 456 грн. по витратах, пов'язаних з будівництвом споруд, які в бухгалтерському обліку обліковуються на балансовому рахунку 15 "капітальні інвестиції", та не включені до складу валових витрат і не підлягають амортизації;
заниження податкового зобов'язання з податку на землю за 2003 рік в сумі 2 283 365,04 грн.;
порушення законодавче встановленого терміну надходження виручки в іноземній валюті за експортований товар, та несвоєчасне надходження імпортного товару і застосовані штрафні санкції за порушення порядку декларування валютних цінностей за межами України.
На підставі Акту перевірки від 10.12.2004 відповідачем прийняти спірні податкові повідомлення-рішення (після адміністративного оскарження) від 25.02.2005:
№ 0000652301/1 на суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 634 338 грн., у тому числі основний платіж - 324 460 грн., штрафні (фінансові) санкції - 309 878 грн.;
№ 0000672301/1 про виявлення завищення сум бюджетного відшкодування з ПДВ за січень у сумі 9985 грн., за лютий у сумі 29 850 грн., за березень у сумі 974 грн., за квітень у сумі 78 065 грн., за травень у сумі 25 823 грн., за червень у сумі 67 655 грн., за липень у сумі 108 910 грн., за серпень у сумі 14 056 грн., за вересень у сумі 8 010 грн., за жовтень у сумі 9 736 грн., за грудень у сумі 10 198 грн., а також про обов'язок сплатити штрафні (фінансові) санкції в розмірі 181 631 грн.;
№ 0000692301/1 на суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 3 425 047,56 грн., у тому числі основний платіж -2 283 365,04 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 141 682,52 грн.;
№ 0000662301/1 на суму податкового зобов'язання по штрафних санкціях за порушення валютного законодавства у розмірі 680 грн.;
№ 0000702301/1 на суму податкового зобов'язання по пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 130 186,85 грн.
При цьому судами досліджено підстави нарахування зазначених вище податкових зобов'язань.
Щодо заниження податку на прибуток за 2003 рік на суму 324 460 грн. внаслідок того, що позивач збільшив валовий дохід за 2003 рік на суму 67 179 281,25 грн. та збільшив валові витрати на суму 67 198 539 грн. від конвертації кредитних коштів, судами встановлено, що позивач по кредитним угодам отримував кредитні кошти в іноземній валюті, яка потім продавалась на валютному ринку України для проведення подальших розрахунків з резидентами в національній валюті.
Суди визнали, що позивачем правомірно були віднесені до складу валового доходу грошові кошти від продажу іноземної валюти, а собівартість проданої іноземної валюти віднесена на валові витрати у відповідних податкових періодах згідно пп. 7.3.5, п. 7.3.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно посилання відповідача на Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визнано необґрунтованим, тому що цей Закон не регулює питання відображення в податковому обліку підприємства операцій з продажу іноземній валюті.
Щодо завищення сум ПДВ, заявлених до відшкодування за 2003 рік (січень - жовтень, грудень), оскільки до складу податкового кредиту необґрунтовано віднесена сума ПДВ на різницю між митною і фактурною вартістю імпортних товарів, що привело до завищення податкового кредиту на 13 793,49 грн. суди визнали дії ДПІ неправомірним.
Також суди встановили, що відповідач не врахував позивачу у складі валових витрат балансову вартість ліквідованих основних фондів І групи в сумі 5 869 900 грн., у зв'язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 189 530 грн.
При цьому судами було визнано, що у матеріалах справи відсутні документи про балансову вартість ліквідованих основних фондів І групи в сумі 5 869 900 грн., але як свідчить податкова декларація про прибуток підприємства за І квартал 2003 року від'ємне значення об'єкта оподаткування, що переноситься на наступні податкові квартали складає 20 259 400 грн. Відповідно суди встановили, що відповідач при проведені перевірки не прийняв до уваги, що ДАК «Титан» при перенесені балансових збитків за І квартал 2003 року на суму 14 863 900 грн. безпідставно зменшив збитки на 5 395 500 грн., що спричинило завищення оподатковуваного прибутку на таку ж суму. За таких обставинах суди визнали, що відповідач необґрунтовано донарахував позивачу податок на прибуток у розмірі 324 460 грн.
Щодо віднесення до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 351 456 грн. по витратах, пов'язаних з будівництвом споруд, які в бухгалтерському обліку обліковуються на балансовому рахунку 15 "капітальні інвестиції", та не включені до складу валових витрат і не підлягають амортизації, як такі, що не віднесені до складу валових витрат і також не підлягають амортизації (не обліковуються на балансі як основні фонди), суди встановили, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по витратам, пов'язаним з будівництвом споруд у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Щодо заниження податкового зобов'язання з податку на землю за 2003 рік в сумі 2 283 365,04 грн. та відповідно нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 141 682,52 грн. вимоги відповідача визнано неправомірними на підставі ст. ст. 11, 13 Закону України «Про плату за землю», ст. ст. 58, 66, 193 Земельного кодексу України, ст. 3 Водного кодексу України, та технічної документації (акт на право постійного користування з планом зовнішніх меж землекористування, рішення сесії Армянської міської Ради, кадастровий план, експлікація земель та технічні паспорти гідротехнічних споруд, дозвіл на спеціальне водокористування від 04.05.1999 Укр.-Кри № 1227, виданим республіканським комітетом з охорони оточуючої середи та природоохоронних ресурсів АР Крим), із яких судами зроблено висновок про те, що спірні земельні ділянки, які розташовані під водосховищем, кислотонакопичувачем та огарконакопичувачем знаходяться під замкнутими водоймами.
Щодо порушення законодавче встановленого терміну надходження виручки в іноземній валюті за експортований товар та несвоєчасне надходження імпортного товар, про що застосовані штрафні санкції за порушення порядку декларування валютних цінностей за межами України, суди визнали необґрунтованим нарахування відповідачем посилаючись на норми ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» позивачу пені в сумі 120 078,64 грн., а також визначення пені за порушення термінів розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності як податкового зобов'язання з наступних підстав.
На спростування нарахування позивачу пені у сумі 10 876,26 грн. за контрактом від 12.09.2002 № 1105 за простроченою дебіторською заборгованістю у сумі 20 000 дол. США. судами в порядку ст. 72 КАС України зазначено постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.01.2005 по справі № 2-7/10678.1-2004, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2005 і ухвалою Верховного Суду України від 21.11.2005, якими встановлено відсутність такої заборгованості.
На спростування нарахування позивачу пені у сумі у розмірі 122 31,38 грн. за порушення строків надходження валютної виручки по контракту від 09.09.2002 № 1084, судами зазначено рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 21.06.2004 по справі АС № Ши/2003, яким провадження в частині стягнення з нерезидента суми основного боргу було припинено у зв'язку з тим, що нерезидент добровільно сплатив суми основного боргу. У частині позовних вимог про стягнення пені позов задоволено в повному обсязі. Таким чином суди визнали, що на момент пред'явлення позову вимоги позивача про стягнення суми основного боргу були обґрунтовані. А тому обґрунтованість позовних вимог резидента (позивача) про стягнення заборгованості по зовнішньоекономічних контрактах судами визнано такою, що є підставою для звільнення його від відповідальності у вигляді пені, передбаченою ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
На спростування нарахування позивачу пені в сумі 96 971 грн. за порушення термінів надходження імпортованих товарів за контрактом від 21.03.2003 № 885 по якому відповідач визнав дебіторською заборгованістю в сумі 54 131,93 дол. США, що відповідає 683,053 т. ільменітового концентрату, суди вивчивши документи по цьому питанню встановили, що товар по цьому контракту постачався на умовах СFR(Інкотремс - 2000) до одного з українських портів та відвантаження товару повинно здійснюватись згідно Зводу звичаїв та Правил, встановлених для українських портів Чорного моря.Відповідно пославшись на п. 1 ст. 664 та п. 1 ст. 668 Цивільного кодексу України, та дослідивши генеральний акт від 11.06.2003, підписаним капітаном судна, представником порту, завідуючим складом № 21 ПРР-2 та інспектором митниці, та Експертний висновок від 25.06.2003 № 120-1187 Регіональної торгівельно-промислової палати Миколаївської області з питання визначення природного збитку ільменітового концентрату, судами встановлено, що при проведенні навантажувальне-розвантажувальних робіт по перевалюванню ільменітового концентрату з теплохода на річкові судна з подальшим вивантаженням з суден на склад, а потім на залізничні вагони сталась недостача товару в кількості 685,053 тонн.
За таких обставинах суди визнали, що нерезидент виконав свої обов'язки з поставки товару в повному обсязі і порушення термінів встановлених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» відсутні.
Також судами визначено, що податковим органом безпідставно сума пені по ЗЕД визнана податковим зобов'язанням позивача. Свою позицію суди обґрунтували п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зазначивши при цьому, що податкове зобов'язання позивачеві на підставі п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не визначалось. А оскільки відповідач нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції в сумі 680 грн. за не проведення декларування зовнішньоекономічної заборгованості в сумі 54 131,93 дол. США по контракту від 21.03.2003 № 885, і враховуючи, що судами встановлено про відсутність заборгованості по вищеназваному зовнішньоекономічному контракту, таким чином суди визнали, що вимоги відповідача щодо декларування валютних цінностей безпідставні. Крім того судами було зазначено, що відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - санкції за не проведення декларування зовнішньоекономічної заборгованості застосовуються Національним банком України.
Окремо судами зазначено, що в порядку ст. 86 КАС України суд досліджував висновок судово-бухгалтерської експертизи від 28.10.2005 № 22, призначеної по справі і дійшов висновку про його обґрунтованість.
Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від 10.04.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2006 по справі № 34/387 а відповідач - Державної податкової інспекції у м. Армянську АР Крим (правонаступника Красноперекопської ОДПІ) (далі - ДПІ) подав касаційну скаргу зі змінами, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в задоволенні позову. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини справи скаржник в частині нарахування податку на прибуток за 2003 рік посилається на п. 7.3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначаючи, що вказаний пункт регулює правовідносини, пов'язані тільки з розрахунками в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг), і не відноситься до операцій кредитування. Таким чином, враховуючи це, немає підстав для віднесення даної конвертації валюти до складу валових витрат підприємства.
Виходячи з цього ДПІ вважає що судами не застосовано при винесенні ухвали та постанови ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», яка підлягала застосуванню, та необґрунтовано застосовано пп. 7.3.6. п. 7.3. ст.7 цього Закону.
Щодо балансової вартості ліквідованих основних фондів в сумі 5 913 800 грн. скаржник наголосив на тому, що відповідних документ про знищення, розбирання або ліквідацію іншими способами основних засобів до перевірки не надано. А тому вважає, що суди необґрунтовано послались на пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ця норма застосовується лише до основних фондів, що підлягають амортизації, а об'єкт незавершеного будівництва не має статусу нематеріальних активів. На підставі зазначеного скаржник робить висновок, що позивач не має права на віднесення сум ПДВ, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), які використовуються при спорудженні основних фондів, проводиться залежно від того, чи має такий об'єкт статус основного фонду, або він ще є об'єктом незавершеного будівництва.
Щодо нарахування земельного податку, скаржник посилається на визначення земель, які надані позивачу у користування, а саме землі промисловості, із чого робить висновок про помилкове застосування судами процентної ставки грошової оцінки при розрахунку земельного податку. Свою позицію скаржник підтримав ст. ст. 18-19, ч.3 ст. 20, ст. 66 Земельного кодексу України.
Щодо нарахування штрафних санкцій при здійсненні зовнішньоекономічній діяльності, скаржник посилається на преамбулу Закону України «Пропорядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Відповідно враховуючи, що штрафні санкції в цій частині нараховано на підставі ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за порушення термінів перерахунку валюти, свої дії відповідач вважає правомірним.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.
В судовому засіданні 22.04.2008 розгляд касаційної скарги відкладено на 27.05.2008 з повідомленням сторін.
В судове засідання від відповідача також надійшло клопотання про зміну назви Державної податкової інспекції у м. Армянську на підставі наказу ДПА України в АР Крим від 01.06.2007 № 389, яким ДПІ у м. Армянську було реорганізовано шляхом приєднання її до складу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції, яка є правонаступником прав та обов'язків ДПІ у м. Армянську та створення Армянського відділення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 7.3.5, п. 7.3.6 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 № 3342 «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від 22.05.1997 № 283 зі змінами на час спірних правовідносин) - у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти. 7.3.6. Платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.
Тобто щодо заниження податку на прибуток за 2003 рік на суму 324 460 грн. судами вірно визначено, що позивачем правомірно були віднесені до складу валового доходу грошові кошти від продажу іноземної валюти, а собівартість проданої іноземної валюти віднесена на валові витрати у відповідних податкових періодах згідно пп. 7.3.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Щодо складу валових витрат по балансовій вартості ліквідованих основних фондів І групи в сумі 5 869 900 грн., у зв'язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 189 530 грн. необхідно врахувати, що п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Тобто необхідно враховувати, що від'ємне значення об'єкта оподаткування переноситься на наступні податкові квартали і тому за таких обставинах суди законно визнали, що відповідач необґрунтовано донарахував позивачу податок на прибуток у розмірі 324 460 грн.
Щодо віднесення до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 351 456 грн. по витратах, пов'язаних з будівництвом споруд, які в бухгалтерському обліку обліковуються на балансовому рахунку 15 "капітальні інвестиції", також необхідно погодитись із висновком судів про те, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по витратам, пов'язаним з будівництвом споруд у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки зазначено нормою чітко передбачено, що 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Щодо порушення законодавче встановленого терміну надходження виручки в іноземній валюті за експортований товар та несвоєчасне надходження імпортного товар, про що застосовані штрафні санкції за порушення порядку декларування валютних цінностей за межами України, а також нарахування пені у сумі 10 876,26 грн. за контрактом від 12.09.2002 № 1105 за простроченою дебіторською заборгованістю у сумі 20 000 дол. США.; нарахування пені у сумі у розмірі 122 31,38 грн. за порушення строків надходження валютної виручки по контракту від 09.09.2002 № 1084; нарахування пені в сумі 96 971 грн. за порушення термінів надходження імпортованих товарів за контрактом від 21.03.2003 № 885 по якому відповідач визнав дебіторською заборгованістю в сумі 54 131,93 дол. США, що відповідає 683,053 т. ільменітового концентрату, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що нарахування відповідачем згідно ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» позивачу пені, а також визначення пені за порушення термінів розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності як податкового зобов'язання є необґрунтованим, що також є підставою для звільнення його від відповідальності у вигляді пені, передбаченою ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Відповідно судами правомірно визнано, що нерезидент виконав свої обов'язки з поставки товару в повному обсязі і порушення термінів встановлених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» відсутні.
Щодо визначення суми пені по ЗЕД податковим зобов'язанням суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуванням судів своєї позиції нормою п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», враховуючи при цьому, що податкове зобов'язання позивачеві на підставі п. 4.2 ст. 4 цього Закону не визначалось. І оскільки судами встановлено, що відповідач нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції в сумі 680 грн. за не проведення декларування зовнішньоекономічної заборгованості в сумі 54 131,93 дол. США по контракту від 21.03.2003 № 885, де встановлено що заборгованість по вищеназваному зовнішньоекономічному контракту відсутня, таким чином суди законно визнали, що вимоги відповідача щодо декларування валютних цінностей безпідставні. Крім того, посилання судів на те, що відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - санкції за не проведення декларування зовнішньоекономічної заборгованості застосовуються Національним банком України є спроможним.
Щодо заниження податкового зобов'язання з податку на землю за 2003 рік в сумі 2 283 365,04 грн. та відповідно нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 141 682,52 грн. суд касаційної інстанції не може погодитись із висновком судів про те, що дозвіл на спеціальне водокористування від 04.05.1999 Укр.-Кри № 1227, виданим республіканським комітетом з охорони оточуючої середи та природоохоронних ресурсів АР Крим є визначальним при визначенні призначення земель.
Необхідно зазначити, що суди не дослідили об'єктивно акт на право постійного користування з планом зовнішніх меж землекористування, рішення сесії Армянської міської Ради, кадастровий план, експлікацію земель та технічні паспорти гідротехнічних споруд, а тому зробили необґрунтований висновок про те, що спірні земельні ділянки, які розташовані під водосховищем, кислотонакопичувачем та огарконакопичувачем знаходяться під замкнутими водоймами і розраховуються за 3% процентною ставкою грошової оцінки при розрахунку земельного податку.
Вимоги Земельного кодексу України, а саме ст. 19, яка визначає цільове призначення земель за категоріями дає підстави вважати висновок судів помилковим, так як судами не враховано визначення земель, які надані позивачу у користування, а саме землі промисловості.
Таким чином необхідно врахувати, що згідно ст. 8 Закону України «Про плату за землю» податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки площі ріллі по області. Тобто з аналізу наведених норм законодавства, що регулює земельні відносини очевидно, що цільове призначення землі є критерієм визначення її категорії. Отже посилання судів на ст. 3 Водного кодексу України є неспроможним.
З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції не погоджується із висновком судів про правомірність нарахування земельного податку і визнає, що постанова Господарського суду АР Крим від 14.03-03.04.2006 та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 по справі № 2-25/113-2006 підлягають частковому скасуванню в цій частині, як такі, що винесені при помилковому застосуванні норми матеріального права в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким нараховано податкові зобов'язання по земельному податку.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Армянську АР Крим задовольнити частково.
Постанову Господарського суду АР Крим від 14.03-03.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 по справі № 2-25/113-2006 скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.12.2004 № 0000692301/0 та від 25.02.2005 № 0000692301/1 якими визначено податкове зобов'язання по земельному податку.
Направити справу № 2-25/113-2006 на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції в цій частині. В решті постанову Господарського суду АР Крим від 14.03-03.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 по справі № 2-25/113-2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров