"14" березня 2013 р. Справа № 915/91/2013
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»
54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1
Поштова адреса: 54030, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б
До відповідача: Державного підприємства «Вознесенський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України
56525, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Мартинівське
про стягнення заборгованості в сумі 266 265,27 грн.
Суддя Смородінова О.Г.
Від позивача: Голубенко Д.К., за довіреністю;
Від відповідача: не з'явився.
Позивач звернувся до суду з позовом стягнути з відповідача витрати від інфляції в сумі 225 731,84 грн. та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 40 533,43 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 20.05.2003р. по справі № 11/113, умов договору про надання послуг від 07.11.2002р. №97, наказу по справі № 11/113, норм ст.ст. 11, 625 Цивільного кодексу України, ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України та мотивовані наступним:
розмір боргу ДП «Вознесенський КХП» перед ТОВ СП «НІБУЛОН», який виник в результаті втрати насіння соняшника переданого на зберігання згідно з Договором про надання послуг від 07.11.2002 року № 97 підтверджено рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.05.2003 року по справі №11/113, яким встановлено зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу вартість втраченого насіння у розмірі 140 380,50грн. За таких обставин, заборгованість ДП «Вознесенський комбінат хлібопродуктів» перед ТОВ СП «НІБУЛОН» у розмірі 140 380,50 грн., є встановленим юридичним фактом та доказуванню не підлягає. Однак, відповідачем не виконано ані в добровільному порядку, ані в примусовому порядку обов'язок зі сплати грошової суми у розмірі 140 380,50грн. покладений на нього судовим рішенням. На сьогоднішній день заборгованість ДП «Вознесенський КХП» перед ТОВ СП «НІБУЛОН» за основним зобов'язанням становить 140 380,50 грн. У зв'язку з непогашенням суми основного зобов'язання для відповідача настають наслідки передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за період з 30.05.2003 року по 10.01.2013 року.
19.02.2013 року позивач скерував до суду заяву №1712/27 від 18.02.2013 про зменшення розміру позовних вимог в якій просить суд стягнути з відповідача втрати від інфляції в сумі 19 372,51грн. та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 12 657,32 грн. за період з 10.01.2010р. по 10.01.2013р.
Враховуючи положення абзацу 4 ст.22 Господарсько-процесуального кодексу України, судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог.
Відповідач у відзиві (вх. №2588/13 від 04.02.13р.) просить суд повністю відмовити позивачу в задоволенні позову про стягнення заборгованості в сумі 266 265,27грн. Відповідач вважає, що відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми, тощо. Також, позивач не надав жодних доказів, що сума боргу в розмірі 140 380,50грн. на яку він посилається, стосується заявлених і внесених до реєстру вимог кредиторів (справа про банкрутство ДП «Вознесенський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України № 5/230/06).
По-третє, дія мораторію починається з 02.06.2006р.(з дати винесення ухвали про порушення справи про банкрутство № 5/230/06) і діє до цього часу, що підтверджується ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2012р. по справі № 5/230/06, якою продовжено строк процедури розпорядження майном у справі про банкрутство на шість місяців до 21.05.2013 року.
Крім цього, 18.02.2013р. відповідач скерував до суду заяву в якій просить застосувати строки позовної давності спірних правовідносин. Відповідач вважає, що вимоги щодо сплати інфляційних витрат та трьох процентів річних позивач міг застосувати лише в період прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме за період з 31.05.2003р. по 02.06.2006р. протягом трьох років, де кінцевою датою є 02.06.2009р.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін суд -
20 травня 2003 року господарським судом Миколаївської області було прийнято рішення по справі № 11/113 за позовом ТОВ СП «НІБУЛОН» до ДП «Вознесенський КХП», яким повністю задоволені вимоги позивача та стягнуто з ДП «Вознесенський КХП» на користь ТОВ СП «НІБУЛОН» 140 380,50грн. боргу, 701,90грн. штрафу, 1 410,82грн. державного мита, 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
02.06.2003 року судом на виконання рішення від 20.05.2003р. стягувачу було видано відповідний наказ
Згідно з приписом ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Враховуючи склад сторін у даній справі та вищевказаній, який є тотожним, факти встановлені судовим актом у справі № 11/113, є преюдиційними для даної справи.
За таких обставин, заборгованість ДП «Вознесенський КХП» перед ТОВ СП «НІБУЛОН» у розмірі 140 380,50грн. є встановленим юридичним фактом та доказуванню не підлягає.
Згідно тверджень позивача та доказів, які містяться у справі № 915/91/2013, боржник борг в розмірі 140 380,50грн., перед кредитором який виник в результаті втрати насіння соняшника переданого на зберігання згідно з договором про надання послуг від 07.11.2002 року № 97 та наявність якого підтверджено рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.05.2013 року по справі № 11/113, а ні в добровільному порядку, а ні в примусовому порядку не виконав.
Під час розгляду спору у даній справі відповідачем не спростовані твердження позивача, щодо непогашення основної заборгованості відповідно до рішення суду по справі № 11/113, яке набрало законної сили.
За приписом ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Предметом спору по даній справі є застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання грошових зобов'язань, у вигляді стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши відповідно до ст. 43 ГПК України надані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до судового рішення від 20.05.2003р. по справі №11/113 стягнення з відповідача суми боргу в розмірі140 380,50грн., відбулось як компенсація господарству (позивачу) вартості відсутньої кількості товару (переданого на схов соняшника).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон). Статтею 1 Закону передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Згідно з приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Та, оскільки на сьогоднішній день заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням суду не погашена та становить в розмірі 140 380,50грн. то для відповідача дійсно настали наслідки передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Водночас, як вбачається з наданих суду сторонами доказів:
02.06.2006 року господарським судом Миколаївської області було порушено справу № 5/230/06 про банкрутство відповідача та згідно з п.7 ухвали від 02.06.2006р. з метою забезпечення заяви , керуючись ст.ст. 65-67 ГПК України, ст.ст. 11, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судом було введено мораторій на виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію та на здійснення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.
19.11.2007 року ухвалою по справі № 5/230/06 господарський суд Миколаївської області визнав та включив до реєстру вимог кредиторів ДП «Вознесенський КХП» Державного комітету України з Державного матеріального резерву грошові вимоги четвертої черги - ТОВ СП «НІБУЛОН» в розмірі 141 695,82грн.
Копія заяви про визнання пред'явлених вимог (№ 4818/1-8 від 11.09.2006 р.) по справі № 5/230/06, яка надана позивачем, підтверджує факт заявлених вимог в процедурі банкрутства по виконанню наказу № 11/113.
19.12.2012 року господарський суд Миколаївської області ухвалою по справі № 5/230/06 продовжив строк процедури розпорядження майном у справі про банкрутство ДП «Вознесенський КХП» Державного комітету України з Державного матеріального резерву на шість місяців до 21.05.2013 року.
Станом на час розгляду справи № 915/91/2013 судова процедура по справі № 5/230/06 щодо банкрутства відповідача ще триває.
Відповідно до приписів ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 02.10.2012 року № 5405-VI/5405-17) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідач же в підтвердження своїх заперечень посилається на п.3 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та вважає, що в ній міститься заборона на застосування індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання за трьох процентів річних від простроченої суми.
Однак, відповідачем не враховано той факт, що зазначена норма у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011р №4212-VI набрала законної сили та почала діяти з 19.01.2013 року. В той час, як позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області із позовною заявою про стягнення з ДП «Вознесенський КХП» витрат від інфляції та трьох процентів річних 10.01.2013 року.
Отже, зазначена заборона не розповсюджується на нараховані ТОВ СП «НІБУЛОН» витрати від інфляції та три процента річних, оскільки вони були нараховані на суму боргу до 19.01.2013 року.
Разом з тим, відповідно до змісту ст.ст. 257, 261(п.1) Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За правилами ст.267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Миколаївської області від 20 травня 2003 року по справі № 11/113 за позовом ТОВ СП «НІБУЛОН» до ДП «Вознесенський КХП», повністю задоволені вимоги позивача та стягнуто з ДП «Вознесенський КХП» на користь ТОВ СП «НІБУЛОН» 140 380,50грн. боргу, 701,90грн. штрафу, 1 410,82грн. державного мита, 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Вказане рішення набуло законної сили, проте підприємство ні в добровільному, ні в примусовому порядку обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, не виконало.
Фактично, з дати набрання судового рішення законної сили - 02.06.2003 року - дата видачі наказу, у відповідача перед позивачем почалось прострочення виконання грошового зобов'язання за рішенням суду.
Позовна заява про стягнення з відповідача інфляційних збитків та трьох процентів річних за період з 10.01.2010 р. по 10.01.2013 р., подана до суду 10.01.2013 р., тобто заявлена в межах трирічного строку позовної заяви.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, твердження позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованими.
Таким чином, в спірних правовідносинах відповідачем порушені права та законні інтереси позивача, в зв'язку з чим позовні вимоги заявлені обґрунтовано, а отже - підлягають задоволенню в повному обсязі.
В зв'язку зі зменшенням позивачем позовних вимог, надмірно сплачений судовий збір в сумі 3604,81 грн. підлягає поверненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 35, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Державного підприємства «Вознесенський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (56525, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Мартинівське, код ЄДРПОУ 00955064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1, поштова адреса: 54030, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б, код ЄДРПОУ 14291113) втрати від інфляції в сумі 19 372,51грн., три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 12 657,32 грн. та 1720,50 грн. судового збору.
3. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. судовий збір в сумі 3604,81 грн., перерахований за платіжним дорученням № 992 від 09.01.2013 р., підлягає поверненню.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено 19 березня 2013 року.
Суддя О.Г.Смородінова