08 грудня 2006 р. Справа № 7/396-2006
за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгорода», м. Ужгород
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді, м. Ужгород
про визнання недійсним (скасування) податкового повідомлення рішення ДПІ у м. Ужгороді від 20.04.2006р. №0003431640/0/1655/15-0/03344326/10057 та податкових повідомлень від 23.06.2006р. №0003431640/1/2879/15-0/03344326/16803 та від 10.08.2006р. №0003431640/2/3294/15-0/03344326/21995 про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 430630,12 грн.,
Суддя С.Швед
від позивача -Пекар В.І., представник за дорученням від 14.06.2006р. №334;
Турецька Н.М., представник по довіреності від 16.01.2006р. №7;
від відповідача -Фатула М.М., головний державний податковий інспектор, представник по довіреності від 10.01.2006р. №40/9/10;
прокурор -Костак В.В.
Представники сторін у судовому засіданні 20.11.2006р. дали письмову згоду на початок розгляду справи по суті згідно з п. 3 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України (протокол судового засідання від 20.11.2006р.).
26 жовтня 2006 року Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгорода» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень -рішень ДПІ м. Ужгороді від 20.04.2006р. №0003431640/0/1655/15-0/03344326/10057 та податкових повідомлень від 23.06.2006р. №0003431640/1/2879/15-0/03344326/16803 та від 10.08.2006р. №0003431640/2/3294/15-0/03344326/21995 про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 433630,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що зазначені у розрахунку органу державної податкової служби суми штрафних санкцій застосовані всупереч вимогам ст. 250 Господарського кодексу України після сплину спеціального строку давності для їх застосування. Також позивач посилається на те, що відповідно до п.6.1.7. Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій застосування штрафних санкцій пов'язується з необхідністю дослідження стану розрахунків платника податків з бюджетами, однак дане питання не досліджувалось відповідачем. Крім того, позивач посилається на неврахування податковим органом обставини щодо погашення податкового боргу підприємств житлово -комунального господарства та паливно -енергетичного комплексу за рахунок послуг по водопостачанню та водовідведенню, які надаються громадянам, що мали грошові заощадження в установах Ощадного банку колишнього СРСР.
Відповідач позов не визнав, оскільки порушення термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість підтверджені актом перевірки та розрахунком штрафних санкцій, даними самостійно поданих позивачем податкових декларацій з ПДВ та витягом із облікової картки платника податків.
Дослідивши подані по справі доказові матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, суд констатує наступне:
Актом перевірки Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 12.04.2006р. встановлені факти порушення Комунальним підприємством «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгорода» граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період 2004-2005р.р. та застосовано згідно з оспорюваним податковим повідомленням -рішенням від 20.04.2006р. №0003431640/0/1655/15-0/03344326/10057 штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.7. п.17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-III (далі -Закон №2181-III) у сумі 430630,12 грн.
За наслідками апеляційного розгляду поданих платником податків скарг на зазначений вище акт ненормативного характеру розмір застосованих штрафних санкцій за первинним податковим повідомленням -рішенням був залишений без змін, про що ДПІ у м. Ужгороді було повторно прийнято податкові повідомлення 23.06.2006р. №0003431640/1/2879/15-0/03344326/16803 та від 10.08.2006р. №0003431640/2/3294/15-0/03344326/21995.
Висновок органу державної податкової служби базується на тому, що платник податків, самостійно визначивши належні до сплати спірні суми податкових платежів по ПДВ за визначені в розрахунку до акту перевірки податкові періоди, сплатив їх із затримкою.
При вирішенні спірного питання суд виходить з того, що усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів відповідно до чинного законодавства. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).
Статтею 4 розділу ІІ Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006, передбачено, що судові рішення мають відповідати критерію юридичної визначеності незалежно від якості законодавства, яке може бути нечітким, суперечливим або таким, що містить прогалини. Суд, застосовуючи положення закону, повинен ураховувати цілі та намір законодавця, інтерпретувати його, виходячи з принципу верховенства права.
Пунктами 2 та 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Обставини та матеріали справи не дають суду підстав вважати законним і справедливим застосування до позивача штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з огляду на наступне.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення.
Підпунктом 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 Закону №2181-III передбачена відповідальність платника податків за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, визначених цим Законом, у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Разом з тим, статтею 16 цього ж Закону за порушення встановлених строків погашення узгодженої суми податкового зобов'язання також передбачена відповідальність платника податків у вигляді нарахування на суму узгодженого податкового зобов'язання (податкового боргу) пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення у його сплаті до повного погашення податкового боргу.
Нарахування пені розпочинається:
а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом;
б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону (п.п.16.1.2. п. 16.1. ст. 16 Закону №2181-III).
Аналіз вищенаведених правових норм Закону №2181-III дає підстави для висновку про наявність у ньому фактично тотожних по своєму змісту та суті заходів впливу на платника податків.
Передбачена статтею 16 та п.п. 17.1.7. п. 17.1. статті 17 Закону №2181-III відповідальність застосовується до платників податків за одне і те ж саме правопорушення -несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання, справляється у відсотковому співвідношенні до такої суми заборгованості та по своєму смисловому та превентивному змісту є тотожною.
Наявні у матеріалах справи витяги із облікової картки платника податків (за 2004р. - а.с. 99-117, за 2005-2006р.р. - електронна копія) з податку на додану вартість за спірний період свідчать про одночасне нарахування контролюючим органом як пені так і штрафних санкцій за порушення позивачем граничних строків сплати одних і тих же узгоджених сум податкових зобов'язань.
Одночасне застосування до платника податків відповідальності шляхом нарахування пені як плати у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання, та штрафних санкцій як плати у вигляді відсотків від суми несвоєчасно погашеного податкового зобов'язання, прямо суперечить вищенаведеному імперативному припису статті 61 Конституції України.
Застосування до платників податків подвійної відповідальності за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов'язань призводить до вкрай негативних наслідків як для суб'єктів господарювання, так і для економіки України в цілому.
Одночасне нарахування штрафних санкцій та пені призводить до кризового фінансового становища підприємств, активи суб'єктів господарювання постійно перебувають у податковій заставі чи під арештом рахунків, із-за дефіциту обігових коштів знижуються темпи та обсяги виробництва (робіт, послуг), унеможливлюється своєчасність проведення розрахунків за енергоносії, виплат заробітної плати працівникам, інших соціальних виплат, прямим наслідком чого є доведення підприємств до банкрутства та розпродаж основних фондів за мінімальною вартістю, звільнення працівників і, відповідно, фактичне зменшення надходжень податкових та інших платежів до державного бюджету, що у сукупності становить реальну загрозу енергетичній, економічній та соціальній безпеці України як Держави , а у ситуаціі по справі приведе до припинення централізованого водопостачання та водовідведення міського господарства міста Ужгорода та його населення у зимовий період, наслідком чого буде реальна загроза екологічній, санітарно-епізоотичній безпеці міста та навколишнього природного середовища, а також і здоров»ю населення, що є недопустимим.
Виходячи з наведеного суд застосовує у спірній ситуації статтю 61 Конституції України як норму прямої дії, не застосовуючи положення п.п. 17.1.7. п.17.1. ст. 17 Закону №2181-ІІІ, та скасовує оспорювані податкове - повідомлення рішення про застосування штрафних санкцій та повторно прийняті податкові повідомлення (стаття 8 Конституції України, пункти 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», частина четверта статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, податковим органом не враховано приписів ст. 116 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2006р. №705 «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення» (далі -Постанова №705), з урахуванням яких відповідач включений у перелік підприємств, заборгованість яких перед держбюджетом станом на 01.07.2005р. погашається за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення з метою забезпечення сталого функціонування підприємств паливно -енергетичного комплексу.
Заборгованість з різниці в тарифах, що підлягає відшкодуванню позивачу складає 11331769 грн., що підтверджено Територіальною комісією з погашення заборгованості підприємств паливно -енергетичного комплексу Закарпатської області (протокол від 23.06.2006р. №3).
Отже, податковим органом повинен був бути врахований встановлений Кабінетом Міністрів України окремий порядок погашення податкової заборгованості підприємств паливно - енергетичного комплексу з метою забезпечення їх сталого функціонування.
Заслуговують на увагу також і доводи позивача про неврахування органом державної податкової служби при прийнятті рішення про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість порядку погашення податкової заборгованості підприємств, які надають житлово -комунальні послуги за рахунок субвенцій з державного бюджету України для погашення зарахованих такими підприємствами сум заборгованості громадян, які мають знецінені заощадження в установах Ощадного банку колишнього СРСР за надані послуги з водопостачання, водовідведення, передбаченого ст. 39 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004р. №2285-IV, ст.ст. 11, 36, 43, 64 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005р. № 3235-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2005 р. №664 «Про заходи щодо проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов'язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 9 лютого 2006 р. N 124 «Про реалізацію статті 36 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2006 р. №556.
З огляду на наведене позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 8, 19, 61, 124, 129 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», статтями 7, 9, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позов задоволити повністю.
2. Скасувати у повному обсязі податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 20.04.2006р. №0003431640/0/1655/15-0/03344326/10057 та податкові повідомлення від 23.06.2006р. №0003431640/1/2879/15-0/03344326/16803 та від 10.08.2006р. №0003431640/2/3294/15-0/03344326/21995 про застосування до Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгорода» (м. Ужгород, вул. Митна, 1, код 03344326) штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 430630,12 грн. та визначення цієї суми податковим зобов'язанням платника податків.
3. Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня її оформлення, однак може бути оскаржена до сплину цього строку до Львівського апеляційного господарського суду через Господарський суд Закарпатської області.
Суддя С.Швед