"20" листопада 2006 р.
Справа № 30/366-06-11187
Позивач : Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл - Україна»
Відповідач: Одеська міська рада
Про визнання недійсним пункту договору
Суддя Рога Н.В.
Представники:
Від позивача: Трясун О.С.- довіреність №61 від 14.03.2006р.
Від відповідача: Горголюк - Місюра О.С. -довіреність №219\исх-гс від 05.05.2006р.
Суть спору: Позивач - Підприємство з іноземними інвестиціями (далі - ПІІ) «Лукойл -Україна» звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання недійсним п.9.4.9. договору оренди землі, укладеного між сторонами по справі 25 січня 2006р.
Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
У розгляді справи оголошувалась перерва відповідно до ст.77 ГПК України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
25 січня 2006р. між Одеською міською радою (Орендодавець) та ПІІ «Лукойл -Україна» (Орендар) був укладений Договір оренди землі , згідно якого Орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради №4927-ІУ від 09.11.2005р. надає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння , користування земельну ділянку площею 1565 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 23, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п.2.2. Договору на земельній ділянці розташована автозаправна станція, яка належить ПІІ «Лукойл - Україна» на підставі Свідоцтва про право власності на АЗС, виданого виконкомом Одеської міської ради 01.03.2004р.
За умовами п.3.1. Договору він укладений терміном до 01.07.2008р., для експлуатації та обслуговування АЗС на 250 заправок на добу.
Відповідно до п.9.4.9. Договору Орендар зобов'язався на підставі рішення Одеської міської ради від 26.09.2003р. №1814-ХХІУ та з мотивів суспільної необхідності знести будівлю , яка знаходиться на земельній ділянці за рахунок власних коштів (без компенсації вартості будівлі та робіт по її знесенню).
Позивач по справі вважає, що п.9.4.9. Договору має бути визнаний судом недійсним за таких підстав: предметом договору оренди земельної ділянки є право володіння та користування земельною ділянкою , а оскаржуваний пункт Договору стосується об'єкту нерухомого майна, яке належить на праві власності Орендарю за Договором. Отже, на думку позивача, цей пункт договору стосується питання, яке не відноситься до предмету договору , та фактично є посяганням на право власності ПІІ «Лукойл - Україна», що суперечить ст.321 Цивільного кодексу України, згідно якої право власності є непорушним і ніхто не може бути позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі та в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків встановлених ч.2 ст.353 Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач вважає, що договір оренди землі має містити істотні умови, передбачені ст.15 Закону України «Про оренду землі». За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкту оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.
Позивач по справі вважає, що п.9.4.9. взагалі суперечить суті договору оренди, оскільки надання в оренду земельної ділянки здійснювалось саме для експлуатації та обслуговування АЗС.
Позивач зазначив, що ст.346 Цивільного кодексу України наведений винятковий перелік підстав припинення права власності, серед яких не передбачено припинення права власності на об'єкт нерухомого майна без компенсації його вартості на підставі будь-якого рішення міської ради або суспільної необхідності.
За таких обставин, позивач вважає, що п.9.4.9. Договору оренди земельної ділянки від 25.01.2006р. є таким , що суперечить Цивільному кодексу України, Законам України «Про власність» та «Про оренду землі», тому має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що саме до повноважень міської ради, згідно земельного законодавства, відносяться повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад міст. Земельна ділянка, що надана у користування ПІІ «Лукойл - Україна», розташована в межах міста та належить до земель житлової та громадської забудови, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об'єктів загального користування. Згідно Генерального плану розвитку м. Одеси, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 31.01.1989р. №37, територія по вул. Середньофонтанська, 19 буде забудована жилими та громадськими будівлями.
10.09.2003р. виконком Одеської міської ради прийняв рішення №502 «Про надання дозволу ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3» на будівництво групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об'єктами на території заводу залізобетонних виробів -3 по вул..Середньофонтанська,19», відповідно до якого почергово, до кінця 2010р. здійснюється будівництво житлового комплексу. Пунктом 2.2. зазначеного рішення передбачено винесення тимчасової АЗС підприємства «Контролінг», правонаступником якого є позивач.
Відповідач зазначив, що відповідно до п.7.55,7.59 ДБН 360-92**, затверджених державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, автозаправні комплекси повинні знаходитися окремо від кварталів житлової та громадської забудови на ділянках, передбачених для їх будівництва відповідною містобудівною документацією.
Відповідач також звернув увагу суду на те, що згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними у виборі контрагента, укладенні договору та визначенні його умов, а згідно ст.628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Укладаючи Договір оренди землі від 25.01.2006р. позивач засвідчив свою згоду з його умовами в повному обсязі, оскільки будь-які заперечення або протоколи розбіжностей до даного Договору відсутні. Укладання договору свідчить про волевиявлення сторони, яка відповідно до ст.4 Закону України «По власність» на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним їй майном.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за таких підстав:
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ст.627 цього ж Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Укладаючи Договір оренди землі від 25.01.2006р. сторони за цим Договором - Одеська міська рада та ПІІ «Лукойл - Україна» погодилися з його умовами, про що свідчить відсутність протоколу розбіжностей до даного Договору.
Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити нормам законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У якості обґрунтування визнання недійсним п.9.4.9. Договору позивач посилається на суперечність цього пункту ст.321 Цивільного кодексу України та Закону України «Про власність» відповідно до яких ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Але, у даному випадку, при укладанні Договору, погоджуючись з його умовами, Орендар - ПІІ «Лукойл - Україна», як власник АЗС, на свій розсуд розпорядився своїм майном -погодився з умовою Договору щодо знесення будівлі яка знаходиться на земельній ділянці за рахунок власних коштів (без компенсації вартості будівництва та робіт по її знесенню) з мотивів суспільної необхідності.
Крім того, позивач посилається на суперечення оскаржуваного пункту Закону України «Про оренду землі», але згідно ст.15 зазначеного Закону за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкту оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди , проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Отже, чинним законодавством не заборонено внесення у договір оренди землі будь-яких інших умов, ніж ті, що передбачені як істотні умови договору і наявність яких у договорі є обов'язковою.
Слід також зауважити, що згідно Генерального плану розвитку м. Одеси, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 31.01.1989р. №37, територія по вул. Середньофонтанська, 19 буде забудована жилими та громадськими будівлями. 10.09.2003р. виконком Одеської міської ради прийняв рішення №502 «Про надання дозволу ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3» на будівництво групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об'єктами на території заводу залізобетонних виробів -3 по вул..Середньофонтанська,19», відповідно до якого почергово , до кінця 2010р. здійснюється будівництво житлового комплексу. Пунктом 2.2. зазначеного рішення передбачено винесення тимчасової АЗС підприємства «Контролінг», правонаступником якого є позивач. Рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003р. №1814-ХХІУ «Про затвердження проекту відведення та надання ТОВ «Завод ЗБВ-3» (товариство з обмеженою відповідальністю) в оренду земельної ділянки площею 3,9074 га, за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 19 для проектування та будівництва групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об'єктами на території заводу залізобетонних виробів», на яке йде посилання у оскаржуваному позивачем пункті Договору, вирішено надати ТОВ «Завод ЗБВ-3» за рахунок земель міста (землі житлової та громадської забудови) земельну ділянку площею 3,9074 га , яка знаходиться у фактичному користуванні ТОВ «Завод ЗБВ-3», за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 19 , у довгострокову оренду терміном на 7 років, для проектування та будівництва групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об'єктами. Відповідно до п.7.55,7.59 ДБН 360-92**, затверджених державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, автозаправні комплекси повинні знаходитися окремо від кварталів житлової та громадської забудови на ділянках, передбачених для їх будівництва відповідною містобудівною документацією. Саме за цих підстав Одеською міською радою було внесено до Договору оренди землі від 25.01.2006р. оскаржуваний позивачем п.9.4.9.
За таких обставин, з матеріалів справи не вбачається підстав для визнання недійсним п.9.4.9. Договору оренди землі від 25.01.2006р., укладеного між Одеською міською радою та ПІІ «Лукойл - Україна».
Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
1.У задоволенні позову Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл - Україна» -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Рішення підписане 24 листопада 2006р.
Суддя Рога Н. В.