79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
20.11.06 Справа № 4/1966-26/315(4/1862-9/225)
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Краєвської М.В.
суддів: Духа Я.В.
Якімець Г.Г.
розглянувши апеляційну скаргу Латвійського ТзОВ SIA “Porzelack Ltd» (Латвія) № 45 від 25.09.2006 р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2006 р.
у справі № 4/1966-26/315 (4/1862-9/225)
за позовом Латвійського ТзОВ SIA “Porzelack Ltd» (Латвія)
до відповідача-1 ВАТ “Прикарпатпромарматура», м.Львів
до відповідача-2 ТзОВ “АСТ-машстрой», м.Москва
про стягнення 53 630, 4 грн. за договором поставки
За участю представників сторін:
від позивача -Корнєв В.М. (представник, довіреність № 18 від 18.05.2006 р. в матеріалах справи, а.с.4, Том 2/Всього - 2);
від відповідача-1 -Кобко Т.В. (представник, довіреність без номера від 21.06.2006 р. в матеріалах справи),
від відповідача-2 -не з»явився
Представникам сторін роз»яснено їх права й обов»язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.
Оскільки жодна з сторін не заявляла клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розпорядженням голови суду від 20.11.2006 р. проведено зміни в складі колегії суддів (знаходиться в матеріалах справи).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.09.2006 р. у справі № 4/1966-26/315 (4/1862-9/225) (суддя Запотічняк О.Д.) в задоволенні позову про стягнення 50 655, 13 грн. заборгованості, 2 975, 27 грн. -3 % річних відмовлено повністю у зв»язку з відсутністю правових підстав повернення цих коштів, перерахованих у якості фінансового забезпечення поставки товару.
Позивач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю, з підстав неповного з»ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що кошти перераховані в якості фінансового забезпечення поставки товару, а відповідач-1 їх не повернув; позивач виконав свої зобов»язання на користь відповідача-2, останній мав провести розрахунок з відповідачем-1, що виконано не було і тим самим скаржнику нанесено збитки; господарським судом не прийнято до уваги всіх обставин справи, тим самим суд першої інстанції суб»єктивно віднісся до позивача і ін.
У судовому засіданні позивач настоює на задоволенні вимог апеляціної скарги, при цьому наголошує на тому, що проплата здійснена лише в якості фінансового забезпечення, а кінцевий розрахунок відповідачі 1 і 2 повинні були провести між собою.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні відповідач-1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення з наступних підстав: згідно з п.3.5 договору купівлі-продажу № 1 від 03.01.2001 р. та додаткової угоди від 20.07.2001 р. сторони передбачили оплату фінансовим партнером (скаржником) у російських рублях, які в разі виконання зобов»язань покупцем - ТзОВ “АСТ-машстрой» (м.Москва) використовуються відповідачем-1 для повернення оплати фінансового забезпечення апелянту.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2006 р. у справі № 4/1966-26/315 (4/1862-9/225) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Латвійського ТзОВ SIA “Porzelack Ltd» (Латвія) - без задоволення.
При цьому колегія виходила з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2001 р. між ВАТ “Прикарпатпромарматура» (продавець за договором, відповідач-1 у справі) і ТзОВ “АСТ-машстрой» (покупець за договором, відповідач-2 у справі) укладено договір № 1, за яким продавець зобов»язується поставити, а покупець прийняти й оплатити продукцію на загальну суму 4 000 000 рос. руб. (а.с.88-90, Том 1/Всього 2).
Пунктом 3.2 договору сторони передбачили можливість сплати продукції третьою особою в рахунок платежів покупця (а.с.88, Том 1/Всього 2).
Крім цього, 20.07.2001 р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода до договору № 1 від 03.01.2001 р. (а.с.91-93, Том 1/Всього -2), якою сторони внесли зміни в основний договір, а саме: в преамбулу договору, зазначивши позивача як третю сторону договору, та в п.п.3.4 і 3.5, де встановили, що оплата товару за даним договором може бути проведена фінансовим партнером в рос. руб. на рахунок продавця в якості фінансового забезпечення поставки товару на суму 276 804 рос. руб., а у разі виконання покупцем (відповідач-2 у справі) умов договору щодо оплати кошти, які надійшли на рахунок продавця (відповідач-1 у справі) в рос. руб., використовуються останнім для повернення оплати фінансовому партнеру (позивач у справі).
Додаткову угоду підписали три сторони, на даний час вона є чинною, так як ніким з них у судовому порядку не оскаржувалась.
Таким чином, повернення грошових коштів, отриманих відповідачем-1 від позивача, залежали від виконання відповідачем-2 взятих на себе зобов»язань щодо оплати за отриманий товар.
Оскільки заперечення апелянта стосовно того, що він не є стороною за договором, а лише фінансовим партнером за додатковою угодою, спростовано вищенаведеним, то колегією суддів до уваги не приймаються.
Факт поставки продукції (стальні засувки) підтверджують наявні в справі товарно-транспортні, залізничні накладні та рахунки-фактури (а.с.94-109, Том 1/Всього - 2), що і не заперечено сторонами в судовому засіданні. Факт перетину через митний кордон України підтверджують відмітки (штампи) Західної регіональної митниці.
Докази виконання угоди відповідачем-2 щодо оплати отриманого товару в матеріалах справи відсутні, отже, у відповідача-1 не було жодних правових підстав повертати позивачу отримані від нього кошти, оскільки умовами договору (п.3.4) передбачена можливість оплати продукції третьою стороною, тобто апелянтом.
В силу ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, що в даному випадку позивачем зроблено не було.
Твердження апелянта про упереджене ставлення суду першої інстанції до позивача, оскільки в резолютивній частині рішення господарського суду зазначено про видачу наказу згідно з ст.116 ГПК України, не заслуговують на увагу, оскільки таке формулювання не тягне за собою (не породжує) жодних правових наслідків, так як у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.09.2006 р. у справі № 4/1966-26/315 (4/1862-9/225) залишити без змін, а апеляційну скаргу Латвійського ТзОВ SIA “Porzelack Ltd» (Латвія) - без задоволення.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя М.В.Краєвська
Суддя Я.В.Дух
Суддя Г.Г.Якімець