83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
05.12.06 р. Справа № 6/303
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Подколзіной Л.Д.___
При секретарі Шабановой Н.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Димитроввантажтранс» м.Димитров
до відповідача Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк
третьої особи___________________________________________________________________
про стягнення 6 620грн.72коп.
за участю
прокурора
представників сторін:
від позивача - Ніколенко В.В. - представник по довіреності №1306 від 06.11.2006р.
Товкач В.М. - представник по довіреності №1306 від 06.11.2006р.
від відповідача - Ігнатова Н.О. - представник по довіреності №Н-01/3453 від 07.11.2005р.
від третьої особи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Димитроввантажтранс» м.Димитров, звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк про повернення безпідставно набутої майнової вигоди без достатніх правових підстав у сумі 6 620грн.72коп., відповідно договору №76 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 24.02.2006р.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 06.11.2006р. заперечив проти позовних вимог та пояснив, що плата за користування вагонами є саме оплатою за надані послуги, а не відповідальністю за неналежне виконання зобов'язань. Також, окремого погодження покупця на оплату податку на додану вартість(окрім узгодження вартості наданих залізницею послуг) ані законодавство України, ані укладений між сторонами договір не передбачають. Крім того, наполягає на тому, що оскільки спірна сума є податком на додану вартість утриманим залізницею, як платником податку, з позивача, як покупця її послуг, який був відповідно до вимог ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість» перерахований до Державного бюджету України, вона не може вважатися отриманим залізницею збагаченням. Також наполягає на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності, у зв'язку з чим просить застосувати ст.267 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд,
встановив:
24 лютого 2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Димитроввантажтранс» м.Димитров та Державним підприємством “Донецька залізниця» м.Донецьк був укладений договір №76 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, згідно умов якого відповідач взяв на себе зобов»язання надавати позивачу послуги, пов»язані з перевезенням вантажів та проводити розрахунки за ці послуги.
Порядок проведення розрахунків за надані послуги сторони обумовили у п.3.1 договору попередня оплата.
Додатковим узгодженням №1 до договору №76 від 24.02.2006р. позивачем та відповідачем був узгоджений конкретний вид (об»єм) послуг та сума зборів за ці послуги. На усі ставки договірних тарифів було передбачено нарахування 20% ПДВ. Як зазначив ТОВ “Димитроввантажтранс», у період з 01.02.2006р. по 28.02.2006р. відповідачем від позивача була отримана плата за користування вагонами у сумі 33 103грн. 60коп., на яку відповідачем був нарахований податок на добавлену вартість у сумі 6 620грн. 72коп. На думку позивача, податок на добавлену вартість ДП “Донецька залізниця» нарахувала безпідставно.
Позивач також вказує на те, що відповідачем у виставлених у адресу ТОВ “Димитроввантажтранс» відомостях плати за користування вагонами вказується сума до оплати без ПДВ. Однак у переліках ТехПД-1, оформлених відповідачем, вже нараховується та потім, без узгодження з позивачем, списується з коду платника сума, але вже з ПДВ.
Таким чином, позивач стверджує, що відповідачем незаконно був нарахований для ТОВ “Димитроввантажтранс» у лютому 2006р. податок на добавлену вартість у сумі 6 620грн. 72коп. Сума в розмірі 6 620грн. 72коп., яка була придбана відповідачем в результаті незаконного нарахування ТОВ “Димитроввантажтранс» ПДВ на плату за користування вагонами підлягає витребуванню від ДП “Донецька залізниця» у порядку ст.41 Конституції України, ст.48 Закону України “Про власність», ст.1212 Цивільного кодексу України (у редакції 16.01.2003р.).
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що відповідачем був незаконно нарахований податок на добавлену вартість на плату за користування вагонами для позивача, тому передача ТОВ “Димитроввантажтранс» ДП “Донецька залізниця» майнової вигоди, повинна бути компенсована останнім, в зв»язку з чим просить суд стягнути з ДП “Донецька залізниця» безпідставно набуту майнову вигоду без достатніх правових підстав у сумі 6 620грн. 72коп.
Суд вважає правомірним нарахування Донецькою залізницею податку на додану вартість на плату за користування вагонами з наступних обставин.
Статтею 119 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98р. № 457, встановлено, “за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під»їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб»єктами підприємницької діяльності вноситься плата».
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) об»єктом оподаткування є “поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України».
Відповідно до п.1.4 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість» “поставка послуг-будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об»єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг».
Термін “товар» визначено у п.1.6 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР (із змінами та доповненнями) - “матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
На підставі вищевказаного, операції з надання у користування вагонами є об»єктом оподаткування податком на додану вартість.
Згідно п.7.1 статті 7 Закону України “Про ПДВ» “поставка товарів (робіт, послуг) здійнюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість».
Згідно з підпунктом 7.3.1 п.7.3 статті 7 Закону України “Про ПДВ» “датою виникнення податкових зобов»язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.
Таким чином, ДП “Донецька залізниця» сформувала податкове зобов»язання з ПДВ по першій із подій-даті зарахування коштів від ТОВ “Димитроввантажтранс» та перерахувала податок до бюджету.
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про ПДВ» “податкова накладна видається платнику податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для формування податкового кредиту».
“У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітній період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту».
ТОВ “Димитроввантажтранс» були отримані від ДП “Донецька залізниця» за надані послуги по користуванню вагонами податкові накладні та сформований податковий кредит. Скарга щодо порушення постачальником послуг порядку заповнення даних податкових накладних ТОВ “Димитроввантажтранс».
За положеннями ст.1212 ЦК України, на яку посилається позивач в обгрунтування своїх вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. За положеннями ст.1212 ЦК України для виникнення зобов»язання із безпідставного набуття майна необхідне наступний фактичний склад:
1) збільшення чи збереження майна у однієї особи (набувача) з одночасним
зменшенням або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);
2) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового становища.
З урахуванням того факту, що спірна сума є податком на додану вартість утриманим залізницею, як платником податку, з позивача, як покупця її послуг, який був відповідно до вимог ст.7 ЗУ “Про податок на додану вартість» перерахований до Державного бюджету України, вона не може вважатися отриманим залізницею збагаченням.
Відповідачем в порядку частини 4 статті 267 ЦК України подано суду клопотання про застосування спеціального шестимісячного строку позовної давності для вимог позивача.
Відповідно до ст.136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст.134 цього Статуту, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.
Норми статті 315 ГК України, яка є спеціальною правовою нормою для спірних правовідносин, зазначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Користування вагонами є процесом, який нерозривно пов'язаний з здійсненням Залізницею перевезень. Зокрема, зміст Статуту залізниць України та Правил вказує на те, що користування суб'єктами господарювання вагонами є наслідком переміщення Залізницею вантажів у просторі по залізничних шляхах.
Суд в порядку статті 35 ГПК України вважає загальновідомою та такою, що не потребує доказування ту обставину, що залізничні вагони використовуються виключно для здійснення договірних залізничних перевезень, а зміна подібного цільового призначення залізничного вагону призведе до зміни юридичного статусу залізничного вагону, як спеціальної рухомої ємності для перевезення вантажів або пасажирів.
Крім того, за правилами статті 26 спеціального Закону України «Про залізничний транспорт», предметом правового регулювання якого є основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу -порядок пред'явлення позовів до вантажовідправників та залізниць визначаються Статутом залізниць України.
Право на пред"явлення позову виникло у позивача з березня 2006р., тобто з дня, наступного за датою останнього списання коштів з особистого рахунку позивача. До господарського суду позовна заява була надіслана лише 21.09.2006р., тобто поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність може застосовуватися судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
За таких обставин, на підставі п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно зі ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тому на підставі вищевикладеного, суд вважає дії ДП “Донецька залізниця» правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Димитроввантажтранс» м.Димитров до Державного підприємства “Донецька залізниця» м.Донецьк про стягнення безпідставно набутої майнової вигоди без достатніх правових підстав у сумі 6 620грн. 72коп. відмовити.
Суддя Подколзіна Л.Д.