79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
13.11.06 Справа № 4/1663-3/51
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Дубник О.П.
суддів Орищин Г.В.
Якімець Г.Г.
При секретарі судового засідання Ніколайчук С.В.
розглянув апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) «Львівський домобудівний комбінат №2»від 21.09.06р.
на рішення господарського суду Львівської області від 13.09.2006р.
у справі №4/1663-3/51
за позовом ВАТ «Львівський домобудівний комбінат №2», м.Львів
до відповідача Львівського міського комунального підприємства (далі ЛМКП) «Львівтеплоенерго», м.Львів
про визнання недійсним договору
за участю представників
від позивача - не з'явився;
від відповідача -Оприск Л.Є. -представник (дов. у справі).
Розпорядженням голови суду, яке знаходиться в матеріалах справи, проведено зміни в складі колегії суду.
Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 02.11.06р.
Права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало.
Позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, докази цього містяться в матеріалах справи.
Вдруге заявлене клопотання про відкладення розгляду справи відхилене на підставі ч.4 ст.196 КАС України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13.09.2006р. у справі №4/1663-3/51 (суддя Н.Є.Березяк) в задоволені позову ВАТ «Львівський домобудівний комбінат №2»до ЛМКП «Львівтеплоенерго»про визнання недійсним договору відмовлено.
Рішення судом мотивоване ст.ст.71, 75, 76, 80 ЦК УРСР (1963р.), ст.ст. 203, 215, п.п.4, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок, що спірний договір підписано зі сторони відповідача уповноваженою особою, а не погодження всіх істотних умов згідно із ст.203 ЦК України не є підставою для визнання договору недійсним, також суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №3130/Ш недійсним.
З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, позивач оскаржив рішення суду, стверджуючи, що всупереч вимогам ч.ч.3, 4 ст.80 ГК України в п.1 спірного договору чітко не визначено стандарти, за якими предмет договору повинен відповідати за якістю, тому, враховуючи те, що предмет договору є його істотною умовою, такий підлягає визнанню недійсним, вважаючи, що він зі сторони відповідача укладений не уповноваженою особою, та в ньому чітко не визначено предмет.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, судом встановлено наступне:
відповідно до позовної заяви ВАТ «Львівський домобудівний комбінат №2»просить на підставі ч.1 ст.203, ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України та ч.ч.3,4 ст.180 ГК України визнати договір №3130/Ш недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.02р. між ВАТ «Львівський домобудівний комбінат №2" та ЛМКП «Львівтеплоенерго»укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №3130/Ш, згідно умов якого відповідач зобов'язувався поставляти позивачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а позивач зобов'язувався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Термін дії договору встановлений до 01.10.2003 року, а відповідно до п.10.4 цього договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги щодо змісту правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.2 ст.203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст..2ОЗ цього Кодексу (ст.215 ЦК України).
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що твердження позивача щодо не визначення предмету спірного договору, в даному випадку, не є підставою визнання його недійсним, оскільки, як вбачається із ст.203 ЦК України, непогодження сторонами всіх істотних умов не є підставою для визнання договору недійсним.
Крім того, доводи позивача про те, що зі сторони відповідача договір підписаний неповноважною особою спростовуються поданими місцевому господарському суду відповідачем доказами, а саме довіреністю №17 від 04.07.01р., якою підтверджуються повноваження начальника збуту Бабія В.І. на укладення від імені ЛМКП «Львівтеплоенерго" договорів.
Також, позивачем згідно вимог ст.71 ЦК УРСР, якою передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки, пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою визнання недійсним договору №3130/Ш від 20.10.02р., який сплив 20.10.05р., чого останнім не заперечується в апеляційній скарзі.
Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Що стосується застосування строків позовної давності, то відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).
Згідно ст.33 ГПК України апелянт повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, судова колегія відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану постанову суду залишає без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Львівської області від 13.09.06р. у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку ст.ст.107, 109 ГПК України.
3. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуюча-суддя О.П. Дубник
суддя Г.В. Орищин
суддя Г.Г.Якімець