01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.11.2007 № 18/217
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Гарник Л.Л.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Гордієнко В.І. (довіреність № 220 /449/д від 25.12.2006року);
від відповідача - Пахарь О.Е. (довіреність № 153 від 27.07.2007 року);
від третьої особи - не з'явились;
від прокуратури - Хуруленко О.В. старший прокурор відділу (посвідчення № 658 від 23.07.2007 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рось-1"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.07.2007
у справі № 18/217
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону Українив інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Акціонерного банку "Київська Русь"
третя особа відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рось-1"
про стягнення 273445,18 грн.
Суть рішення і скарги:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03 липня 2007 року, яке прийняте у справі № 18/217 (суддя - Мандриченко О.В.), позов Заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - Позивач, Міністерство) до акціонерного банку “Київська Русь» (надалі - Відповідач, Банк) за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю “Рось-1» (надалі - Третя особа, Товариство) про стягнення 273 445,18 грн. задоволено повністю, стягнуто з Банку на користь Міністерства 273 445,18 грн. заборгованості, стягнуто з Банку в дохід Державного бюджету України 2 734,45 грн. витрат по сплаті державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 59-62).
Товариство з обмеженою відповідальністю “Рось-1», не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти постанову про скасування зазначеного рішення та направлення справи на новий розгляд до господарського суду м. Києва (а.с. 65-68).
У судовому засіданні 15.10.2007 р. була оголошена перерва до 09 г. 40 хв. 12.11.2007 р. (а.с. 105-106).
Представники Прокуратури та Позивача у судовому засіданні 12.11.2007 року не погоджуються з вимогами, що викладені Товариством в апеляційній скарзі, а тому просять залишити рішення господарського суду м. Києва від 03 липня 2007 року у даній справі без змін, а апеляційну скаргу Товариства - без задоволення з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 103-104) та наданих поясненнях (а.с. 114-115).
Представник Відповідача у судовому засіданні 12.11.2007 року погоджується з вимогами, що викладені в апеляційній скарзі Товариства, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 108-109) та наданих поясненнях (а.с. 114-115).
Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Третьої особи про день і час судового засідання з розгляду її апеляційної скарги, що підтверджується протоколом судового засідання від 15.10.2007 року та розпискою від 15.10.2007 року (а.с. 105-106, 107), апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Товариства без участі його представника.
Заслухавши усні пояснення представників Прокуратури, Позивача та Відповідача у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд
Заступник військового прокурора центрального регіону України звернувся до господарського суду м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовною заявою № 5/1586 від 23.03.2007 року, в якій просив стягнути з Банку на користь Міністерства грошові кошти у розмірі 273 445,18 грн.. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що, оскільки Товариство виконало свої зобов'язання щодо поставки продукції за договором № 251/4/1/06/19 від 19.09.2006 року про поставку для державних потреб пально-мастильних матеріалів, укладеного між ним та Міністерством, частково, а виконання своїх зобов'язань за договором забезпечило банківською гарантією, виданою Відповідачем, то Банк безпідставно ухиляється виплатити Міністерству гарантовану суму. Заступник військового прокурора центрального регіону України вважає, що з Банку має бути стягнута сума у розмірі 273 445,18 грн. відповідно до умов банківської гарантії та згідно ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру», ст.ст. 509, 526, 532 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 2-3).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.06.2007 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці Позивача залучено товариство з обмеженою відповідальністю “Рось-1» (а.с. 32).
Рішенням господарського суду м. Києва від 03 липня 2007 року позов задоволено повністю, стягнуто з Банку на користь Міністерства 273 445,18 грн. заборгованості, стягнуто з Банку в дохід Державного бюджету України 2 734,45 грн. витрат по сплаті державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 59-62).
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що матеріали справи свідчать про вчасне звернення Позивача до Відповідача з вимогою про оплату визначеної в гарантії суми, у зв'язку з невиконанням Третьою особою своїх зобов'язань за договором поставки. Стосовно посилань Банку на недодання Міністерством до вимоги документів, подання яких передбачено умовами гарантії, суд першої інстанції зазначив, що у своїй вимозі Міністерство повідомило Відповідача про ухилення Третьої особи від укладання акту про порушення умов договору, а умовами укладеного між Міністерством та Товариством договору не передбачена попередня оплата продукції, відтак вимога Відповідача щодо надання оригіналів документів, що підтверджують оплату Позивачем вартості товару, зазначеної в рахунку - фактурі, є безпідставною. При цьому, місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 560, 563 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (а.с. 59-62).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Прокуратури, Позивача та Відповідача у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 03 липня 2007 року, яке прийнято у даній справі, є законним і обґрунтованим, у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства без задоволення.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що скаржник, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, при апеляційному провадженні.
Так, скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення у даній справі неправильно застосовано норми процесуального права, не вжито заходів для виклику Третьої особи до суду, а справу розглянуто за відсутністю сторони, не повідомленої належним чином про місце та час судового засідання, оскільки Товариством не були отримані від Позивача копія позовної заяви та доданих до неї документів, а від господарського суду м. Києва процесуальні документи по справі, що позбавило Третю особу можливості бути присутньою у судовому засіданні та скористатися своїми правами, передбаченими чинним законодавством. При цьому, на думку скаржника, ст. 75 ГПК України, відповідно до якої господарський суд розглянув та вирішив спір по суті за наявними у справі матеріалами, не дає право суду розглядати спір по суті без участі сторони, явка якої визнана ним обов'язковою. За таких обставин, згідно ст. 77 ГПК України місцевий господарський суд мав відкласти розгляд справи.
З приводу наведених посилань Товариства апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що копії позовної заяви та доданих до неї документів надсилались Товариству на адресу: м. Київ, пр-т. Маяковського, 74/9, кв. 71. Так, до позовної заяви були додані докази її направлення Товариству на зазначену адресу, а саме опис вкладення у цінний лист (а.с. 44). Ухвала господарського суду м. Києва від 06.06.2007 року, якою Товариство було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, визнано обов'язковою його явку та зобов'язано надати письмові пояснення по суті позову, а також відкладено розгляд справи на 03.07.2007 року, направлялась Товариству, що підтверджується відміткою на її звороті, засвідченою посадовою особою місцевого господарського суду та печаткою останнього. Посилання Товариства на те, що воно фактично знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 126/2, а тому не було повідомлено належним чином про місце та час судового засідання 03.07.2007 року, апеляційна інстанція вважає неналежними, оскільки у договорі № 251/4/1/06/19 від 19.09.2006 року, у зв'язку з неналежним виконанням Третьою особою зобов'язань за яким пред'явлено позов у даній справі про стягнення коштів за банківською гарантією, зазначена адреса Товариства саме м. Київ, пр-т. Маяковського, 74/9, кв. 71 (а.с. 8).
У зв'язку з вищевикладеним, апеляційний господарський суд зазначає, що посилання скаржника на те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи спростовуються її матеріалами, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази знаходження Товариства за іншою адресою, ніж та яка зазначена у договорі № 251/4/1/06/19 від 19.09.2006 року.
Відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Згідно положень частини 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема, такою обставиною, згідно пункту 1 частини 1 даної статті, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Таким чином, ст. 77 ГПК України не зобов'язує, а дає право господарському суду відкладати розгляд справи за наявності вказаних у даній статті підстав за умови неможливості вирішення спору у даному засіданні.
Враховуючи належне повідомлення Третьої особи про час та місце розгляду справи, не надання нею письмових пояснень по суті позову суду та не з'явлення її уповноваженого представника в судове засідання 03.07.2007 року, апеляційна інстанція дійшла висновку, що суд першої інстанції мав усі підстави розглянути справу за наявними у ній матеріалами у відповідності до положень ст. 75 ГПК України та не був зобов'язаний відкладати розгляд справи.
У зв'язку із вищевикладеним та з урахуванням положень чинного господарського процесуального законодавства, апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було неправильно застосовано норми процесуального права, а посилання скаржника в цій частині є такими, що суперечать обставинам справи та наявним у її матеріалах доказам.
Товариство вважає, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Зокрема, на думку скаржника, судом не було встановлено, що оплата за нафтопродукти здійснювалась Позивачем з систематичним порушенням положень договору № 251/4/1/06/19 від 19.09.2006 року, при цьому Міністерство визнало 157 941,14 грн. заборгованості перед Третьою особою. Товариство зазначає, що призупинення ним поставки продукції до оплати Позивачем вже за отриману продукції відповідає чинному законодавству, а саме ч. 5 ст. 692 ЦК України. Крім того, враховуючи положення ч. 4 ст. 694 та ч. 2 ст. 695 ЦК України, Третя особа вважає, що має право не проводити передачу товару до виконання Позивачем своїх зобов'язань з оплати вже переданого товару.
Апеляційний господарський суд не погоджується з наведеними доводами апеляційної скарги, оскільки вони суперечать умовам укладеного між Міністерством та Товариством договору та положенням чинного цивільного законодавства. До такого висновку апеляційна інстанція дійшла, враховуючи наступне.
Між Міністерством (як Замовником) та Товариством (як Постачальником) укладено договір № 251/4/1/06/19 від 19.09.2006 року (надалі - Договір) (а.с. 4-8), відповідно до пп. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити для потреб Міністерства пально-мастильні матеріали (надалі - продукція) згідно Специфікації, а Замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з Специфікацією. Відповідно до Специфікації загальна вартість продукції становить 1 823 034,54 грн.. Строк дії Договору згідно пп. 10.1. встановлений до 30.12.2006 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Відповідно до пп. 4.4. Договору розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 10 банківських днів з дати надання Постачальником до Департаменту постачання матеріальних ресурсів Міністерства належним чином оформлених документів, передбачених Договором (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків).
З наведених положень укладеного між Міністерством та Товариством Договору випливає, що зобов'язання Міністерства оплатити продукцію у десятиденний строк виникає за умови фактичної поставки такої продукції, надання Товариством передбачених умовами Договору документів на підтвердження такої поставки та надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків.
У матеріалах справи міститься копія відповіді Міністерства оборони України на претензію № 241/9/36П від 22.01.2007 року (а.с. 84), у якій Позивач зазначає, що затримка в оплаті за Договором відбулась у зв'язку з тим, що Міністерством фінансів України не в повному обсязі проведено фінансування Міністерства оборони України у 2006 році від запланованого за даним кодом видатків. З огляду на факт недофінансування Міністерства з державного бюджету, враховуючи положення пп. 4.4. Договору, апеляційний господарський суд вважає, що Міністерством не було порушено умови Договору в частині оплати поставленої Товариством продукції, а посилання скаржника в цій частині є неналежними.
Відповідно до ч. 5 ст. 692 ЦК України, якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Згідно ч. 4 ст. 694 та якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Частиною 2 ст. 695 ЦК України встановлено, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.
Враховуючи зроблений вище висновок про відсутність порушень умов Договору Міністерством в частині виконання його зобов'язань оплатити вже поставлений товар, а також те, що виникнення обов'язку здійснити таку оплату умовами Договору поставлено у залежність від бюджетного фінансування Міністерства за відповідним кодом видатків, апеляційна інстанція вважає, що відсутні підстави для застосування до правовідносин між Міністерством та Товариством вищенаведених норм цивільного права, а відтак, зупинення Третьою особою поставки продукції до оплати Позивачем вартості вже поставленої продукції не відповідає чинному законодавству та порушує умови укладеного Договору. Таким чином, посилання скаржника на те, що ним належно виконувалися його зобов'язання за Договором апеляційною інстанцією не приймаються як такі, що суперечать обставинам справи на наявним у її матеріалах доказам. Так, з матеріалів справи вбачається, що Третя особа виконала свої зобов'язання за Договором частково, поставивши на користь Позивача продукцію на суму 800 986,22 грн., що підтверджується актами приймання продукції (а.с. 13-14, 17-19, 22, 24-26, 31, 33, 34).
При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що твердження скаржника в частині встановлення Договором обов'язку Міністерства внести зміни до договору або відмовитись від його виконання в залежності від реального фінансування видатків, а відповідно посилання на те, що Міністерство порушило вимоги чинного законодавства та Договору, не запропонувавши жодні зміни до його умов у зв'язку з недофінансуванням Міністерства з державного бюджету, суперечать положенням згаданого Договору. Підпунктом 2.5. Договору визначено, що Замовник має право зменшити обсяг закупівлі за Договором, у тому числі у разі зменшення реального фінансування видатків, які можуть призвести до зміни ситуації за якою закупівля перестає відповідати потребам. Замовник може внести зміни до будь-якої частини цього Договору чи відмовитись від його виконання протягом 30 діб з дня виникнення таких обставин у порядку, передбаченому чинним законодавством України. З наведеного, можна зробити висновок, що внесення змін до Договору або відмова від його виконання у зв'язку зі зменшенням реального фінансування видатків є правом Міністерства, а не його обов'язком, відповідно, не скориставшись наданим йому Договором правом, Позивач не порушував вимоги законодавства та умови Договору.
Третя особа згідно пп. 8.1. Договору забезпечила виконання своїх зобов'язань за останнім гарантією, виданою Банком, на суму 273 445,18 грн. (15 % від суми Договору). Відповідно до умов гарантії оплати № 22984-20/6-4д від 19.09.2006 року (надалі - Гарантія) Відповідач зобов'язується сплатити суму у розмірі 273 445,18 грн. у випадку невиконання Товариством (Принципалом) своїх зобов'язань за Договором щодо поставки Міністерству (Бенефіціару) товару (а.с. 35). Банк зобов'язується сплатити Бенефіціару зазначену суму у разі виникнення обставин неплатоспроможності Принципала чи внаслідок порушення провадження у справі про визнання його банкрутом, протягом п'яти календарних днів після отримання від Бенефіціара визначених у Гарантії документів. При цьому, письмові вимоги Міністерство відповідно до умов Гарантії повинно було надати Банку не пізніше 15.01.2007 року.
Статтею 560 ЦК України встановлено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Правовим наслідком порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, згідно ч. 1 ст. 563 ЦК України, є виникнення у гаранта обов'язку сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Як вбачається з вимоги Міністерства до Банку № 252/8 від 03.01.2007 року (а.с. 36-37), у зв'язку з невиконанням Товариством зобов'язань за Договором у повному обсязі Позивач звернувся до Відповідача з проханням перерахувати 273 445,18 грн., тобто у межах строку, встановленого Гарантією.
Враховуючи дату звернення Міністерства з вимогою до Банку, а також положення ч. 4 ст. ст. 563 ЦК України, відповідно до яких кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано, апеляційна інстанція не приймає до уваги посилання скаржника на те, що вимога Міністерства про оплату суми гарантії не повинна бути задоволена у зв'язку з поданням її після закінчення строку дії Договору.
Крім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що хоча Позивачем і не було додано до його вимоги оригіналу підписаного Міністерством та Товариством акту про порушення останнім умов Договору, у своїй вимозі Позивач зазначає, що Третя особа відмовляється укладати такий акт та підписувати його. При цьому, умовами Договору не встановлено обов'язку Міністерства здійснювати попередню оплату продукції, а, за таких обставин, Відповідач не може вимагати від Позивача оригінали документів, що підтверджують оплату останнім вартості товару не отриманого від Третьої особи. Таким чином, у Відповідача відсутні правові підстави відмовитися від задоволення вимоги Міністерства з мотивів не відповідності вимоги та доданих до неї документів умовам Гарантії.
За таких обставин, враховуючи зроблений вище висновок про порушення Третьою особою своїх зобов'язань за Договором та положення ст.ст. 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, апеляційна інстанція дійшла висновку про обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача визначеної у гарантії суми.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд констатує, що прийняте судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, а Товариством не доведена неправомірність його прийняття та задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 560, 563, 565, 692, 694, 695 Цивільного кодексу України та ст.ст. 33, 34, 43, 75, 77, 91, 94, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, ---
1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Рось-1» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 03 липня 2007 року у справі № 18/217 без змін.
2.Справу № 18/217 повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді Гарник Л.Л.
19.11.07 (відправлено)