01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.10.2007 № 12/585
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Гарник Л.Л.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Коваль В.Б. (довіреність № 293д від 14.02.2007 року);від відповідача - Насадюк І.В. (довіреність № 02-14/51 від 05.07.2007 року);
від третьої особи-1 - не з'явились;
від третьої особи-2 - не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії "Хліб України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.08.2007
у справі № 12/585
за позовом Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"
до Державної акціонерної компанії "Хліб України"
третя особа відповідача ВАТ "Миронівське"
Відділ Державної виконавчої служби Миронівського районного управлінняюстиції у Київській області
про стягнення 7167,97 грн.
Суть рішення і скарги:
Рішенням господарського суду м. Києва від 07 серпня 2007 року, яке прийняте у справі № 12/585 (суддя - Прокопенко Л.В.), позов Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу» (надалі - Позивач, Підприємство) до Державної акціонерної компанії “Хліб України» (надалі - Відповідач, Компанія) за участю третіх осіб відкритого акціонерного товариства “Миронівське» (надалі - Третя особа-1, Товариство) та Відділу Державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області (надалі - Третя особа-2) про стягнення 7 167,97 грн. задоволено частково, стягнуто з Компанії на користь Підприємства 6 838,99 грн. заборгованості, 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 79-82).
Державна акціонерна компанія “Хліб України», не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти постанову, якою відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 86-89).
Представник Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу» у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Компанією в апеляційній скарзі, а тому просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 07 серпня 2007 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 1207 від 15.10.2007 року (а.с. 107) та наданих поясненнях (а.с. 108-109).
Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Третьої особи-1 та Третьої особи-2 про день і час судового засідання з розгляду апеляційної скарги Компанії, що підтверджується ухвалою від 17.09.2007 року з відміткою (на зворотному боці) про направлення копій даної ухвали сторонам та третім особам у справі (а.с. 85), а також повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 103, 104), апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Відповідача без участі представників Третьої особи-1 та Третьої особи-2.
Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд
Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу» звернулось до господарського суду м. Києва із позовною заявою № 1032 від 22.06.2006 року, в якій просило стягнути з Компанії суму боргу 7 167,97 грн., яка передана Підприємству за розподільчим балансом, покласти на Відповідача оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. та держмита у сумі 102 грн., накласти арешт на майно та грошові кошти Відповідача, зобов'язати Відповідача надати до суду довідку про відкриті рахунки в установах банків, притягти в якості третьої особи без самостійних вимог державну виконавчу службу Миронівського району Київської області, яку зобов'язати надати в судове засідання докази проведення стягнення на користь Відповідача, оригінал платіжного доручення № 266 від 03.11.2003 року, притягти в якості третьої особи без самостійних вимог відкрите акціонерне товариство “Миронівське», яке зобов'язати надати в судове засідання банківську виписку про списання коштів на користь Відповідача, оригінали рішення господарського суду Київської області від 19.08.2002 року та ухвали від 18.06.2003 року.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідно до розподільчого балансу станом на 31.07.2003 року та акту передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003 року, підписаних між Підприємством та Компанією, що були погоджені протоколом від 02.09.2003 року № 5 Урядової комісії з реструктуризації Державної акціонерної компанії “Хліб України», до Підприємства перейшло право вимоги до Товариства щодо заборгованості у сумі 7 167,97 грн., яка виникла внаслідок не проведення розрахунків за отримані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 977 від 03.09.1997 року мінеральні добрива. На виконання рішення господарського суду Київської області від 19.08.2002 року у справі 3 192/7-02 та ухвали господарського суду Київської області від 18.06.2003 року було видано дублікат наказу від 18.06.2003 року про стягнення з Товариства на користь Компанії 6 838,99 грн. боргу; даний наказ було пред'явлено до виконання Відділу Державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області, якою вищезазначена сума перерахована на розрахунковий рахунок Відповідача платіжним дорученням № 266 від 03.11.2003 року. Враховуючи, що актом передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003 року передбачено у разі проведення розрахунку дебіторів з Компанією після підписання розподільчого балансу перерахування протягом трьох банківських днів грошових коштів Компанією на рахунок Підприємства у сумі, еквівалентній зменшенню дебіторської заборгованості, а згідно положень цивільного законодавства Компанія несе відповідальність за передачу недійсного зобов'язання, яке становить різницю між переданою за розподільчим балансом заборгованістю та стягнутою за рішенням господарського суду з Товариства на користь Компанії сумою, Позивач вважає, що з Відповідача має бути стягнута сума у розмірі 7 167,97 грн. відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 690 від 15.05.2003 року, ст.ст. 107, 109, 512, 519, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 59 Господарського кодексу України та ст.ст. 27, 54, 55, 56, 61 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 2-3).
Рішенням господарського суду м. Києва від 07 серпня 2007 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Компанії на користь Підприємства 6 838,99 грн. заборгованості, 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 79-82).
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що в акті передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 року сторони погодили наслідки проведення розрахунку дебіторів з Компанією після підписання розподільчого балансу, суду надані докази виконання Товариством своїх зобов'язань перед Відповідачем у розмірі 6 838,99 грн. після підписання розподільчого балансу в процесі виконавчого провадження на виконання наказу господарського суду Київської області від 18.06.2003 року № 192/7-02, а відтак, Позивачем доведено невиконання Відповідачем своїх зобов'язань щодо перерахування коштів у розмірі 6 838,99 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення різниці між сумою 7 167,97 грн., зазначеною у розподільчому балансі, та фактично погашеною сумою 6 838,99 грн., що становить 328,98 грн., суд першої інстанції відмовив з посиланням на те, що матеріалами справи доведено перерахування на користь Компанії лише 6 838,99 грн. При цьому, місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 512, 519 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ст.ст. 33, 35, 82-89, 93 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (а.с. 79-82).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 07 серпня 2007 року, яке прийнято у даній справі, є законним і обґрунтованим, у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Компанії без задоволення.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Відповідач, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, як в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.
Так, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права.
На думку Компанії, при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було невірно застосовано ст.ст. 519, 623 ЦК України та 224, 225 Господарського кодексу України, а також зроблено хибний висновок, що між сторонами існують договірні правовідносини, у той час як відносини між Позивачем та Відповідачем виникли на підставі адміністративного акту, у відносинах між сторонами не мала місце ініціативна вольова поведінка останніх, дані відносини виникли за ініціативою державної влади, відповідної угоди між Позивачем та Відповідачем не укладалось, отже Відповідач не може нести відповідальність, передбачену за порушення договірних зобов'язань.
Апеляційна інстанція вважає, що дані посилання апеляційної скарги є неналежними та суперечать викладеному в мотивувальній частині оскаржуваного рішення обґрунтуванню задоволення позовних вимог Підприємства.
По-перше, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно встановлено, що, незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо передачі дебіторської заборгованості за розподільчим балансом виникли на підставі адміністративного акту - Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 року №690 вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах.
Апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, враховуючи положення ЦК УРСР (яким регулювалися відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості), відповідно до яких адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 4), а відтак, факт проведення реорганізації на підставі адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає Відповідачу ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з передачею дебіторської заборгованості Позивачу.
Відповідно до законодавства, яке діяло станом на дату прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 року №690 та підписання розподільчого балансу від 31.07.2003 року (ЦК УРСР), так і чинного законодавства (ЦК України, ГК України) при виділі права та обов'язки переходять до новоутворюваної юридичної особи згідно розподільчого балансу.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 року № 690 Позивачу як новоутворюваному підприємству передано непогашені зобов'язання Компанії, відображені у балансі, тобто, фактично мала місце зміна кредитора у зобов'язанні внаслідок правонаступництва (ст. 512 ЦК України), що відбулася на виконання зазначеної Постанови КМУ.
Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.
По-друге, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до правовідносин між сторонами норм ЦК України через їх тривалість(у зв'язку з неповним виконанням Постанови КМУ від 15.05.2003 року № 690).
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків), якими відповідно є: 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Зважаючи на те, що юридичними фактами є конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин, Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 року № 690 у розумінні зазначеної статті, апеляційною інстанцією розцінюється як юридичний факт, а відтак, судом першої інстанції вірно застосовано норми ст.519 ЦК України.
При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на те. що місцевий суд у мотивувальній частині оскаржуваного рішення не посилається на існування між сторонами договірних правовідносин, зокрема укладення договору уступки вимоги, як стверджує Компанія в апеляційній скарзі. Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції правомірно посилається на акт передачі-приймання заборгованості від 31.07.2003 року (а.с. 12), у якому сторони погодили наслідки проведення розрахунків дебіторів з Компанією після підписання розподільчого балансу. Так, відповідно до положень даного акту передачі-приймання заборгованості у разі проведення розрахунку дебіторів з Компанією після підписання розподільчого балансу, що зменшує суму дебіторської заборгованості Підприємства, Компанія зобов'язана протягом трьох банківських днів перерахувати грошові кошти на рахунок Підприємства в сумі, еквівалентній зменшенню дебіторської заборгованості. Саме на підставі акту передачі-приймання заборгованості від 31.07.2003 року у Відповідача виникло зобов'язання щодо перерахування на користь Позивача суми дебіторської заборгованості, яка була погашена Товариством після підписання розподільчого балансу.
Крім того, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що без встановлення факту погашення заборгованості Товариством саме за постановою Кабінету Міністрів України № 977 від 03.09.1997 року та такої, що передана за реєстром дебіторської заборгованості, неможливо стверджувати про виконання Товариством своїх зобов'язань з погашення дебіторської заборгованості, переданої саме за реєстром дебіторської заборгованості до акту передачі-приймання заборгованості від 31.07.2003 року. При цьому, судом не було прийнято до уваги неналежне доведення факту перерахування саме заборгованості, переданої за вищеназваним актом, та відсутність вказівки у рішенні господарського суду Київської області у справі 192/7-02 посилання на постанову Кабінету Міністрів України № 977 від 03.09.1997 року. Таким чином, Компанія вважає, що Позивачем не було надано суду належні докази того, що дебіторська заборгованість була перерахована Товариством на користь Відповідача.
Апеляційний господарський суд вважає, що посилання апеляційної скарги в цій частині також є неналежними та не відповідають наявним у матеріалах справи на момент прийняття оскаржуваного рішення доказам.
Факт проведення розрахунку Товариством з Компанією підтверджується платіжним дорученням № 266 від 03.11.2003 року, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 17), відповідно до якого призначенням платежу є повернення боргу по наказу господарського суду Київської області № 192/7-02. У матеріалах справи наявна також копія дублікату наказу № 192/7-02 від 18.06.2003 року (а.с. 16) про стягнення з Товариства на користь Компанії 6 838,99 грн. на виконання рішення господарського суду Київської області від 19.08.2002 року (а.с. 55-56), відповідно до якого з Товариства стягнуто на користь Компанії 6 838,99 грн. боргу, який виник внаслідок не проведення Товариством розрахунків за отримані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 977 від 03.09.1997 року мінеральні добрива.
У наявному в матеріалах справи (а.с. 13-15) Реєстрі дебіторської заборгованості права вимоги за яким передається Підприємству по розподільчому балансу (Постанова Кабінету Міністрів України № 977 від 03.09.1997 року) (Додаток № 2 до акту передачі-приймання заборгованості від 31.07.2003 року) зазначена дебіторська заборгованість Товариства перед Компанією.
Таким чином, апеляційна інстанція доходить висновку, що у матеріалах справи мають місце докази того, що дебіторська заборгованість Товариства у сумі 6 838,99 грн. була перерахована Товариством на користь Компанії, а також того, що дана заборгованість є саме тією, яка була передана Відповідачем Позивачу за актом передачі-приймання заборгованості від 31.07.2003 року. За таких обставин, враховуючи передбачені актом передачі-приймання заборгованості від 31.07.2003 року наслідки розрахунку дебіторів з Відповідачем після підписання розподільчого балансу, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо невиконання Відповідачем свої зобов'язань в частині перерахування на користь Позивача суми у розмірі 6 838,99 грн. та наявності підстав для стягнення з Компанії зазначеної суми.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний інстанція констатує, що прийняте судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, а Компанією не доведено неправомірність його прийняття та задоволення позовних вимог Підприємства в частині стягнення з Компанії 6 838,99 грн..
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 11, 509, 512, 519 Цивільного кодексу України та ст.ст. 32, 33, 34, 36, 43, 91, 94, 99, 101 -105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1.Рішення господарського суду м. Києва від 07 серпня 2007 року у справі № 12/585 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії “Хліб України» без задоволення.
2. Справу № 12/585 повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді Гарник Л.Л.
23.10.07 (відправлено)