01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.11.2007 № 30/137
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Гарник Л.Л.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явились;
від відповідача-1 - Радіоненко Л.В. (довіреність б/н від 04.04.2007 року);
від відповідача-2 - не з'явились;
від відповідача-3 - Курило В.Г. директор (протокол № 1 загальних зборів учасників від 27.01.2005 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Медпромпроект"
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.06.2007
у справі № 30/137
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Медпромпроект"
до Дочірнього підприємства "Здоров"я" ВАТ "Більшовик"
ЗАТ СКПТБ "Медобладнання"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Еркер-2005"
про визнання договору недійсним
Суть рішення і скарги:
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року, яке прийняте у справі № 30/137 (суддя - Ващенко Т.М.), у позові відкритому акціонерному товариству “Медпромпроект» (надалі - Позивач, Товариство №1) до дочірнього підприємства “Здоров'я» відкритого акціонерного товариства “Більшовик» (надалі - Відповідач-1, Підприємство), закритого акціонерного товариства спеціального конструкторського проектно - технологічного бюро “Медобладнання» (надалі - Відповідач-2, Товариство №2) та товариства з обмеженою відповідальністю “Еркер-2005» (надалі - Відповідач-3, Товариство №3) про визнання договору недійсним відмовлено повністю (а.с. 104-107).
Відкрите акціонерне товариство “Медпромпроект», не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 112-113).
Представники дочірнього підприємства “Здоров'я» відкритого акціонерного товариства “Більшовик» та товариства з обмеженою відповідальністю “Еркер-2005» у судовому засіданні 19.11.2007 року не погоджуються з вимогами, що викладені Позивачем в апеляційній скарзі, а тому просять залишити рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 01.10.2007 року (а.с. 136-137), відзиві на апеляційну скаргу № 16 від 18.10.2007 року (а.с. 139-142) та наданих поясненнях (а.с. 190-191).
Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Позивача та Відповідача-2 про дату і час судового засідання по розгляду апеляційної скарги Позивача, що підтверджується ухвалою про відкладення розгляду справи від 22.10.2007 року з відміткою (на зворотному боці) про направлення копій даної ухвали сторонам у справі (а.с. 187-188), а причини неявки уповноважених представників Товариства №1 та Товариства №2 суду невідомі, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Позивача без участі його представників та представників Відповідача-2.
Заслухавши усні пояснення представників Відповідача-1 та Відповідача-3 у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд
Відкрите акціонерне товариство “Медпромпроект» звернулось до господарського суду м. Києва із позовною заявою № 42 від 21.02.2007 року, в якій просило визнати недійсним договір про сумісну господарську діяльність на базі відпочинку “Либідь» в смт. Затока № 16 від 05.02.2002 року (надалі - Договір), витребувати у Відповідача-3 правовстановлюючі документи, які підтверджують перетворення закритого акціонерного товариства “Еркер-2005» в товариство з обмеженою відповідальністю “Еркер-2005», а судові витрати пропорційно розподілити між відповідачами. Товариство №1 обґрунтовувало свої вимоги тим, що укладений між Позивачем, Відповідачем-1, Відповідачем-2 та закритим акціонерним товариством “Еркер-2005» (перетвореним в подальшому в товариство з обмеженою відповідальністю “Еркер-2005») Договір не містить істотних умов і не спрямований на реальне настання правових наслідків. Позивач зазначає, що в учасників спірного Договору відсутні правові підстави спільно розміщувати своє майно на базі відпочинку без належно оформлених договорів оренди чи суборенди з власником земельної ділянки - Затоківською селищною радою. Крім того, на думку Товариства №1, спірний Договір укладений не уповноваженою на те однією зі сторін, а саме Відповідачем-3, оскільки останній не був співвласником бази відпочинку “Либідь» і тим самим ввів інших учасників Договору в оману. Позивач вважає, що договір про сумісну господарську діяльність на базі відпочинку “Либідь» в смт. Затока № 16 від 05.02.2002 року повинен бути визнаний недійсним відповідно до ст. 93, 124, 125 Земельного кодексу України, ст. 25 Закону України “Про оренду землі», ст.ст. 16, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 202, 208 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 12, 13, 15, 22, 49, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 2-4).
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року у позові відкритому акціонерному товариству “Медпромпроект» про визнання договору недійсним відмовлено повністю (а.с. 104-107).
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що Позивачем не доведено суду наявності правових підстав для визнання недійсним договору про сумісну діяльність. Так, цивільним законодавством, чинним на момент укладення спірного договору, не визначено обов'язкових істотних умов договору про сумісну діяльність, у зв'язку з чим сторони є вільними у визначенні змісту такого договору. Щодо посилань Позивача на те, що він уклав даний Договір під впливом обману з боку Відповідача-3, місцевий суд зазначив, що Позивачем не доведено надання чи приховування закритим акціонерним товариством “Еркер-2005» відомостей, за відсутності чи наявності яких не відбулося б укладення Договору. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору, Позивачем пропущено строк позовної давності. При цьому, місцевий господарський суд керувався нормами ст.ст. 71, 75, 80, 130 Цивільного кодексу УРСР (надалі - ЦК УРСР), п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (а.с. 104-107).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Відповідача-1 та Відповідача-3 у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року, яке прийнято у даній справі, є законним і обґрунтованим, у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства №1 без задоволення.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Позивач, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, як в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.
Так, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права.
Порушення норм процесуального права, а саме ст. 38 ГПК України, на думку Позивача, полягає у тому, що судом були проігноровані неодноразові клопотання Товариства №1 про витребування від відповідачів необхідних доказів у справі, без яких даний спір було неможливо вирішити по суті.
Апеляційний господарський суд з приводу наведених посилань вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Згідно ч. 3 даної статті, сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази. Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону (ч. 4 ст. 38 ГПК України).
З огляду на положення ст.ст. 4-3, 33 ГПК України, Товариство №1, посилаючись в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання недійсним договору № 16 від 05.02.2002 року на ту обставину, що закрите акціонерне товариство “Еркер-2005» не було співвласником бази відпочинку “Либідь», оскільки її співвласником не було державне підприємство БМУ “Більшовик», у якого закрите акціонерне товариство “Еркер-2005» придбало дерев'яні збірні будиночки, що були складовою частиною бази відпочинку “Либідь», повинно було дану обставину довести шляхом подання доказів на її підтвердження.
Як вбачається з матеріалів справи, докази на підтвердження згаданої обставини не були додані Товариством №1 до позовної заяви. У зв'язку з цим, ухвалою від 30.05.2007 року у даній справі господарським судом м. Києва розгляд справи було відкладено та зобов'язано Позивача, зокрема, надати суду належні докази того, що державне підприємство БМУ “Більшовик» не було та не є співвласником бази відпочинку “Либідь», і не мало права продавати майно зазначеної бази відпочинку (а.с. 72-74).
Позивач вимоги ухвали суду від 30.05.2007 року у даній справі не виконав, натомість 19.06.2007 року (в день коли було призначене судове засідання по розгляду справи), звернувся до суду із заявою про витребування доказів № 121 від 19.06.2007 року, у якій просив витребувати від Відповідача-3 та державного підприємства БМУ “Більшовик» документи на підтвердження обставин, на які Товариство №1 посилається у своїй позовній заяві, у зв'язку з відсутністю у нього самого повноважень витребувати від Відповідача-3 вказані докази та наявністю труднощів у нього з наданням таких доказів суду (а.с. 93-94).
Згідно частини 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, заявляти клопотання. У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України переліченим правам сторін кореспондує їх обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Апеляційна інстанція вважає, що Товариство №1, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 ГПК України, знехтувало своїм обов'язком добросовісно користуватися наданими йому процесуальним законом правами, оскільки витребувані судом документи ним не були надані, а у заяві про витребування доказів Позивач навіть не обґрунтував неможливість надання суду таких доказів на підтвердження його власних позовних вимог. За таких обставин, суд першої інстанції мав усі підстави розглянути справу за наявними у ній матеріалами у відповідності до положень ст. 75 ГПК України.
У зв'язку із вищевикладеним та з урахуванням положень чинного господарського процесуального законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було порушено норми процесуального права, а посилання скаржника в цій частині є неналежними та такими, що суперечать її матеріалам.
У відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Предметом позову уданій справі є визнання недійсним договору про сумісну господарську діяльність на базі відпочинку “Либідь» в смт. Затока № 16 від 05.02.2002 року. За таких обставин, оскільки при визнанні правочину недійсним, він є недійсним з моменту його вчинення, підстави для визнання такого правочину недійсним мають бути закріплені у чинному на момент його укладення законодавстві. Враховуючи зазначене вище, при вирішенні спору у даній справі повинні застосовуватися норми чинного на момент укладення Договору ЦК ЦРСР.
Відповідно до ст. 153 ЦК ЦРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 430 ЦК ЦРСР передбачено, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.
Враховуючи, що ані наведеною нормою, ані положеннями інших норм глави 38 ЦК ЦРСР, не визнано істотними певні конкретні умови, досягнення згоди по яким є обов'язковою умовою укладення договору про сумісну діяльність, сторони є вільними у визначенні змісту такого договору.
Проаналізувавши положення договору про сумісну господарську діяльність на базі відпочинку “Либідь» в смт. Затока № 16 від 05.02.2002 року (а.с. 28), апеляційний господарський суд дійшов висновку, що при його укладенні сторонами було досягнуто згоди по всіх умовах, що необхідні для договору даного виду, а саме по умовах, що стосуються сумісної експлуатації бази відпочинку “Либідь».
При цьому, Позивачем не доведено ту обставину, що закрите акціонерне товариство “Еркер», як сторона Договору, при його укладенні ввів інших учасників договору в оману, оскільки в дійсності не являвся співвласником бази відпочинку “Либідь». Як вже було зазначено вище, доказів на підтвердження даної обставини, на яку Товариство № 1 посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, останнім надано не було.
Таким чином, враховуючи вищевикладений аналіз наявних у матеріалах справи доказів та умов спірного Договору, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не доведення Позивачем тих обставин, з якими норми цивільного права, зокрема ст. 57 ЦК ЦРСР (укладення угоди внаслідок обману) та ст. 58 ЦК ЦРСР (укладення угоди без наміру створити юридичні наслідки), пов'язують можливість визнання договору недійсним у судовому порядку.
Апеляційна інстанція також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови Позивачу у задоволенні його вимог з мотивів пропуску останнім строку позовної давності та застосування в цій частині положень ЦК УРСР.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд констатує, що прийняте судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, а Товариством №1 не доведена неправомірність його прийняття та відхилення його позовних вимог про визнання недійсним договору.
Враховуючи викладене, керуючись нормами п. 4, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст. 57, 58, 71, 75, 80, 153, 430 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 38, 43, 75, 91, 94, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, ---
1.Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Медпромпроект» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 19 червня 2007 року у справі № 30/137 без змін.
2.Справу № 30/137 повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді Гарник Л.Л.