01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.07.2007 № 23/447
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Вербицької О.В.
Гарник Л.Л.
при секретарі: Котелянець О.О.
За участю представників:
від військової частини А 3641 - Ільчик О.В. (дов. № 350/157/2/37 від 22.01.2007 року);
від боржника - Ковеза А.І. - голова правління, розпорядник майна (паспорт МЕ 713061, виданий Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві 18.04.2006 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Військового прокурора Вінницького гарнізону
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 24.01.2007
у справі № 23/447 (Демидова А.М.)
за заявою Акціонерного товариства "Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт"
до Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд"
про визнання банкрутом
Суть ухвали і скарги:
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24 січня 2007 року, яка прийнята у справі № 23/447 (суддя - А.М. Демидова), за заявою акціонерного товариства “Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» (надалі - Ініціюючий кредитор) до відкритого акціонерного товариства “Київенергобуд» (надалі - Боржник, Товариство) про визнання останнього банкрутом, відмовлено державному структурному підрозділу “Чорнобильська атомна електростанція» Національної енергогенеруючої компанії “Енергоатом» у визнанні кредитором Товариства на суму 3 727 945,90 грн. та військовій частині А 3641 у визнанні кредитором Товариства на суму 1 903 287,88 грн. (т. 9 а.с. 68-74).
Військовий прокурор Вінницького гарнізону (надалі - Прокурор), не погоджуючись з прийнятою ухвалою судом першої інстанції, звернувся до Київського апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі військової частини А3641 (надалі - Військова частина) з апеляційним поданням, в якому просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва у даній справі в частині відмови військовій частині А 3641 (правонаступника військової частини А1206) у визнанні кредитором Боржника на суму 1 903 287,88 грн. та прийняти нове рішення, яким включити військову частину А3641, як правонаступника військової частини А1206, до реєстру кредиторів Боржника з розміром кредиторських вимог на зазначену суму (т. 10 а.с. 2-8).
Представник військової частини А3641 у судовому засіданні погоджується з вимогами, що викладені Прокурором в апеляційному поданні, а тому просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 24 січня 2007 року в оскаржуваній частині, а апеляційне подання - задовольнити (т. 10 а.с. 46-47).
Розпорядник майна та голова правління Боржника - арбітражний керуючий Ковеза А.І. у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Прокурором в апеляційному поданні, а тому просить залишити ухвалу господарського суду м. Києва від 24 січня 2007 року без змін, а апеляційне подання - без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційне подання № 244 від 21.02.2007 року (т. 10 а.с. 19-25) та наданих поясненнях (т. 10 а.с. 46-47).
Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Прокуратури, Ініціюючого кредитора та інших кредиторів Боржника про день і час судового засідання по розгляду апеляційного подання Прокурора, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення (т. 10 а.с. 29, 31-34), апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційне подання Прокурора без участі представників Прокуратури, Ініціюючого кредитора та інших кредиторів Боржника.
Київський апеляційний господарський суд частково задовольняє заявлене у судовому засіданні 02.07.2007 року представником Військової частини усне клопотання про залучення до матеріалів письмових пояснень від 02.07.2007 року та доданих до нього документів (т. 10 а.с. 40-42, 43-45). Між тим, при розгляді апеляційної скарги у даній справі апеляційний суд не враховує, не досліджує та не оцінює додані до вказаного пояснення документи в якості доказів у справі відповідно до ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України у зв'язку з наступним. Частинами 1, 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що нормами зазначеної статті та будь-якими іншими положеннями ГПК України не передбачено здійснення перегляду в апеляційному провадженні на підставі нових доказів, які не існували на момент прийняття судом першої інстанції відповідного процесуального документу та на прийняття якого такі документи (докази) не могли вплинути ніяким чином, оскільки вони не існували взагалі. З огляду на дати оформлення доданих до згаданого пояснення представника Військової частини документів слід наголосити, що всі вони датовані після прийняття оскаржуваної у даній справі ухвали, у зв'язку з чим ніяким чином не спростовують або не підтверджують викладені в цій ухвалі обставини та не впливають на її прийняття.
Заслухавши усні пояснення представника Військової частини та розпорядника майна Боржника в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд
Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 01 вересня 2000 року порушено провадження у справі № 23/447 про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Київенергобуд» за заявою акціонерного товариства “Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (т. 1 а.с. 1).
Ухвалою підготовчого засідання арбітражного суду м. Києва від 24 листопада 2000 року призначено арбітражним керуючим по справі Ковезу А.І. (т. 1 а.с. 44-45).
Військова частина А1206 звернулася до суду з заявою № 181/9/2-287 від 28 грудня 2000 року про визнання кредитором до Боржника з грошовими вимогами на суму 2 181 620,37 грн. (т. 2 а.с. 134-135).
Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 18 червня 2001 року провадження у справі № 23/447 зупинено у зв'язку з порушенням кримінальної справи за фактами розкрадання державного майна в особливо великих розмірах посадовими особами Товариства (т. 3 а.с. 155).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 21 липня 2005 року провадження у справі № 23/447 поновлено (т. 4 а.с. 142-143).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27 липня 2005 року припинено повноваження керівника Боржника та покладено обов'язки керівника Товариства на розпорядника майна - арбітражного керуючого Ковезу А.І. (т. 4 а.с. 152-153).
Військовою частиною А3641, як правонаступником військової частини А1206, 28 березня 2006 року уточнено суму кредиторських вимог до Товариства до суми у розмірі 1 903 287,88 грн..
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13 квітня 2006 року відмовлено у заяві Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна» про визнання кредитором на суму 1 422 485,68 грн. та у заяві військової частини А1206 про визнання кредитором на суму 1 903 287,88 грн. (т. 7 а.с. 46-51).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 18 квітня 2006 року затверджено реєстр вимог кредиторів (т. 7 а.с. 95-100).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2006 року апеляційне подання Військової прокуратури Вінницького гарнізону і інтересах Міністерства оборони України в особі військової частини А3641 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 13 квітня 2006 року у даній справі залишено без змін (т. 8 а.с. 81-84).
Постановою Вищого господарського суду України від 04 жовтня 2006 року постанову Київського апеляційного господарського суду 14 червня 2006 року та ухвалу господарського суду м. Києва від 13 квітня 2006 року скасовано в частині розгляду грошових вимог кредитора військова частина А3641, а справу направлено для розгляду грошових вимог Військової частини до господарського суду м. Києва (т. 8 а.с. 248-252).
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24 січня 2007 року відмовлено державному структурному підрозділу “Чорнобильська атомна електростанція» Національної енергогенеруючої компанії “Енергоатом» у визнанні кредитором Товариства на суму 3 727 945,90 грн. та військовій частині А 3641 у визнанні кредитором Товариства на суму 1 903 287,88 грн. (т. 9 а.с. 68-74).
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що під час нового розгляду справи судом було оглянуто реєстр вимог кредиторів, відповідно до якого вимоги військової частини А1206 розпорядником майна не визнані, заяву про визнання кредитором у даній справі від імені військової частини А1206 було подано у проміжок часу між розформуванням військової частини А1206 та визначенням її правонаступником військової частини А3641, тобто на дату подання від імені військової частини А1206 заяви про визнання кредитором у даній справі, вказаної військової частини як структурного підрозділу Головного командування військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України не існувало, а військова частина А3641 набула статусу правонаступника вже після подання вказаної заяви. При цьому, стороною за договором № 9/1-7-5и від 10.04.1997 року, на якому ґрунтуються кредиторські вимоги військової частини А1206, було саме Головне командування військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України, а відтак, відсутні законні підстави задовольняти заяву військової частини А1206. Крім того, оглянувши у судовому засіданні оригінали векселів, які Військова частина вважає доказом невиконання Боржником зобов'язань за договором № 9/1-7-5и від 10.04.1997 року та підставою для заявлення кредиторських вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до останнього індосаменту, враховуючи положення чинного законодавства у сфері вексельного обігу, зобов'язання за даними векселями припинено, окрім векселя № 3229600690, який був оплачений Товариством.
При цьому, місцевий суд керувався ст.ст. 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (т. 9 а.с. 68-74).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Військової частини та розпорядника майна Боржника у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду м. Києва від 24 січня 2007 року, яка прийнята у даній справі, є законною і обґрунтованою у зв'язку з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційне подання Прокурора - без задоволення.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Прокурор, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини на які він посилається як на підставу своїх заперечень при апеляційному провадженні.
Так, в апеляційному поданні Прокурор посилається як на підставу неправомірності прийняття місцевим судом оскаржуваної ухвали на неврахування судом першої інстанції того, що стороною за договором № 9/1-7-5и від 10 квітня 1997 року була саме військова частина А1206, оскільки Управління експлуатації фондів, розквартирування військ та капітального будівництва Військ Протиповітряної оборони Збройних сил України це і є військова частина А1206, дані про розформування військової частини А1206 12.12.1996 року не відповідають дійсності.
Крім того, на думку скаржника, судом першої інстанції не прийнято до уваги висновки Вищого господарського суду України про те, що кредиторські вимоги військової частини А1206 були безспірно визнані розпорядником майна та включені до реєстру вимог кредиторів, а тому до реєстру грошових вимог боржника мають бути внесені зміни та замінено військову частину А1206 її правонаступником - військовою частиною А3641.
Прокурор в апеляційному поданні зазначає також, що в матеріалах справи відсутні докази передачі векселів від військової частини А1206 до Товариства, а саме акти прийому-передачі векселів, що передбачено умовами додаткової угоди № 3 від 22.05.1998 року до договору № 9/1-7-5и від 10 квітня 1997 року, а відтак, посилання місцевого господарського суду на припинення зобов'язань Боржника за векселями внаслідок їх передачі останньому є безпідставним.
Вказані посилання є неналежними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та викладені із невірним застосуванням положень чинного законодавства у зв'язку з наступним.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Згідно цієї ж статті Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
З аналізу положень ст. 1 Закону вбачається, що майже всі кредиторські вимоги та зобов'язання за ними виникають з цивільно-правових відносин та підтверджуються відповідними документами, тобто наявність та підтвердженість кредиторських вимог залежить від того, чи обґрунтовані такі вимоги нормами матеріального права (цивільного, господарського).
Із заяви військової частини А1206 № 181/9/2-287 від 28 грудня 2000 року про визнання кредитором Товариства вбачається, що вимоги до Боржника ґрунтуються та виникають на підставі договору № 9/1-7-5и від 10.04.1997 року, який укладений між військовою частиною А1206 (Замовник), виробничим об'єднанням “Чорнобильська АЕС» (Інвестор) та Товариством (Генпідрядник) (т. 2 а.с. 136-140). Відповідно до вищеназваного договору та додаткової угоди до нього № 3 від 22.05.1998 року (т. 2 а.с. 146-147) Інвестор в якості інвестицій передає Товариству матеріальні активи, необхідні для будівництва та придбання житла, а Товариство в обмін на отримані матеріальні активи виписує на Інвестора прості векселі, які Інвестор передає Замовнику.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що на 28.12.2000 року, тобто на дату подання від імені військової частини А1206 заяви про визнання кредитором до Боржника у даній справі, військової частини А1206 як структурного підрозділу Головного командування військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України не існувало. Дана обставина підтверджується листом Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 179/1/167 від 02.09.2005 року, відповідно до якого військова частина А1206 була розформована 12.12.1996 року на підставі Директиви Міністра оборони України № 115/1/0159 від 07.07.1996 року (т. 9 а.с. 58).
При цьому, апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи Прокурора щодо розформування військової частини А1206 лише 31.03.2005 року з посиланням на довідку № 350/106/1/163 від 09.02.2007 року, що додана до апеляційного подання (т. 10 а.с. 13), оскільки, з огляду на її оформлення після прийняття оскаржуваної у даній справі ухвали, відповідно чинного процесуального законодавства вона не може спростовувати або підтверджувати викладені в цій ухвалі обставини та впливати на її прийняття.
Слід також зауважити, що, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, на момент прийняття оскаржуваної у даній справі ухвали правонаступником військової частини А1206 дійсно є військова частина А3641. Дана обставина підтверджується, зокрема, листом штабу командування Повітряних Сил Збройних Сил України № 350/106/1/1226 від 04.11.2005 року (т.7 а.с. 13), згідно якого Наказом Головнокомандувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 29.04.2005 року № 137 (т. 7 а.с. 9) правонаступником військової частини А1206 визначено військову частину А3641.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що на момент подання заяви про визнання кредиторських вимог до боржника військовою частиною А1206 у даній справі, як юридична особа дана військова частина не існувала, відтак, відповідно до принципів цивільного законодавства не могла укладати будь-які угоди та набувати прав та обов'язків за ними, а з огляду на це та враховуючи положення ст. 1 Закону, не могла бути визнана кредитором по відношенню до Товариства. При цьому, відповідно до положень ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора (у разі заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок правонаступництва) переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, військова частина А3641, як правонаступник військової частини А1206 лише з 29.04.2005 року, не має жодних правових підстав заявляти вимоги про визнання кредитором до Боржника у даній справі.
Щодо посилання Прокурора на безспірне визнання розпорядником майна Боржника заборгованості Товариства на визначену військовою частиною А1206 у своїй заяві суму, апеляційна інстанція зазначає, що з реєстру грошових вимог конкурсних кредиторів Товариства (т.7 а.с. 33-35) не вбачається, що визначені вимоги є визнаними, оскільки у відповідній графі “визнані вимоги кредиторів» навпроти граф “найменування кредитора» та “сума заявлених ним вимог», де внесена військова частина А1206 та сума заявлених нею вимог, значиться знак пробілу. За таких обставин, вимога внести зміни до реєстру грошових вимог до Боржника та замінити військову частину А1206 її правонаступником - військовою частиною А3641, є неналежною та такою, що суперечить наявним у матеріалах справи доказам.
До вищевикладеного, апеляційна інстанція вважає також за необхідне додати, що посилання Прокурора на відсутність доказів передачі векселів від військової частини А1206 до Товариства, а саме актів прийому-передачі векселів, що передбачено умовами додаткової угоди № 3 від 22.05.1998 року до договору № 9/1-7-5и від 10 квітня 1997 року та відсутність підстав вважати з огляду на це, що зобов'язання Товариства за даними векселями припинилися, суперечать положенням чинного законодавства у сфері вексельного обігу.
Пунктом 1 листа Національного банку України № 25-118/920-4084 від 02.07.2002 року “Про окремі операції з векселями» роз'яснено, що ст. 11 Уніфікованого закону про перевідні векселі та прості векселі встановлено, що якщо в результаті послідовних індосаментів вексель передається боржнику, то зобов'язання за векселем припиняються у відповідності до ст. 606 Цивільного кодексу України поєднанням боржника та кредитора в одній особі.
Згідно вимог “Положення про переказний і простий вексель», затвердженого Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 07.08.1937 року, особа, в якої знаходиться вексель, вважається законним векселедержателем, якщо її право базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. З огляду на це, посилання Прокурора на відсутність доказів передачі векселів від військової частини А1206 до Товариства, а саме актів прийому-передачі векселів, що передбачено умовами додаткової угоди № 3 від 22.05.1998 року до договору № 9/1-7-5и від 10 квітня 1997 року не може бути прийнято апеляційною інстанцією в якості належного, оскільки законним векселедержателем векселя є особа відповідно до останнього індосаменту.
Копії векселів, які Військова частина вважає підставою для заявлення кредиторських вимог, містяться в матеріалах справи (т. 6 а.с. 121-125, 127, 128), а з їх дослідження вбачається, що останній індосамент на всіх векселях, крім векселя № 3229600690 (т. 6 а.с. 126), який був оплачений Товариством, докази чого теж містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 34), є “платити наказу ВАТ “Київенергобуд». Таким чином, апеляційна інстанція дійшла висновку, що зобов'язання за даними векселями припинилися, а відповідно вони не можуть бути підставою для виникнення кредиторських вимог до Товариства.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд констатує, що Прокурором не доведена неправомірність відмови Військовій частині у визнанні кредитором Боржника на суму 1 903 287,88 грн. та прийняття оскаржуваної ухвали.
Враховуючи викладене, керуючись нормами ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 606, 512, 514 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4-1, 32, 33, 34, 36, 43, 91, 94, 99, 101 -105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1.Ухвалу господарського суду м. Києва від 24 січня 2007 року у справі№ 23/447 залишити без змін, а апеляційне подання Військового прокурора Вінницького гарнізону без задоволення.
2. Справу № 23/447 повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Коваленко В.М.
Судді Вербицька О.В.
Гарник Л.Л.
09.07.07 (відправлено)