ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-18/16306-2012 12.03.13
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»;
до Житлово-будівельного кооперативу «Нафтохімік»;
про стягнення 107 525,83 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники:
Від позивача: Іваненко І. П., представник, довіреність №93/2012/12/18-1 від 18.02.2012 р.;
Від відповідача: Пінчук М. М., представник, довіреність №б/н від 04.12.2012 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 р. порушено провадження у справі №5011-18/16306-2012, розгляд справи призначено на 06.12.2012 р.
В судовому засіданні 06.12.2012 року було оголошено перерву до 15.01.2013 року.
В судовому засіданні 15.01.2013 року було оголошено перерву до 24.01.2013 року.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року справу №5011-18/16306-2012 передано для розгляду судді Борисенко І. І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року призначено розгляд справи на 12.02.2013 року.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 28.01.2013 року справу №5011-18/16306-2012 передано для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2013 року призначено розгляд справи на 12.02.2013 року.
В судовому засіданні 12.02.2013 року було оголошено перерву до 21.02.2013 року.
В судовому засіданні 21.02.2013 року було оголошено перерву до 05.03.2013 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року продовжено термін вирішення спору на 15 днів.
Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 91 966,11 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 2 460,92 грн. пені, 7 074,10 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, а також 2 150,52 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.
У заяві про зміну предмету позову позивач просить стягнути з відповідача 91 966,11 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 2 460,92 грн. пені, 6 024,70 грн. інфляційних втрат, 7 074,10 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, а також 2 150,52 грн. витрат по сплаті судового збору.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з наступним:
- позивачем не надано доказів того, що він повідомляв відповідача у п'ятиденний термін з моменту отримання відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації про зміну тарифів;
- сторони повинні керуватися тарифами, які були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації на час укладення договору;
- відповідач з отриманих від населення коштів за теплову енергію, залишає у своєму розпорядженні кошти в розмірі 5,5% як сплату за надані послуги по збору, обліку і розщепленню платежів населення та кошти в розмірі 1% як відшкодування витрат по обслуговуванню внутрішньобудинкових та зовнішніх теплових мереж;
- Київська міська державна адміністрація не наділена повноваженнями щодо встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій, яким є позивач;
- відповідач вважає незаконним застосування позивачем на протязі періоду з 01.11.2009 року по 31.12.2010 року тарифів, що були затверджені розпорядженнями КМДА №№1192, 1333, 392, так як ці розпорядження не зареєстровані в Київському міському управлінні юстиції;
- відповідач вважає, що так як позивачем не надано доказів того, що ним на протязі періоду з 01.11.2009 року по 31.12.2010 року були застосовані тарифи, які були затверджені відповідною постановою НКРЕ, то на протязі даного періоду розрахунки за теплову енергію між відповідачем та позивачем повинні здійснюватися по тарифах, які були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 року №2249 «Про внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року №1245»;
- із контр розрахунку відповідача вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за надані останнім послуги.
У своєму поясненні на відзив позивач зазначив наступне:
- позивач не заперечує той факт, що згідно з додатком №10 позивач повинен був відшкодувати відповідачеві 6,5%, однак лише тому, що ці відсотки були закладені у тарифі на теплову енергію;
- у спірному періоді з 01.11.2009 року по 01.12.2010 року при розрахунку суми основного боргу застосовувалися тарифи, встановлені розпорядженням КМДА №1192, №1333, №392 та постановою НКРЕ №1729 і в жодному з цих розпоряджень не було закладено відшкодування затрат житлово-експлуатаційним організаціям;
- позивач листами повідомив усіх споживачів теплової енергії у м. Києві, у тому числі і відповідача, про те, що у зв'язку з введенням в дію розпорядження КМДА №643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію», додатки 10 (10А) до договорів на постачання теплової енергії вважаються такими, що втратили свою чинність з 01.12.2006 року;
- для застосування тих чи інших тарифів повинно бути затверджене відповідне розпорядження КМДА. Лише розпорядження КМДА чи постанова НКРРКП, згідно умов договору та чинного законодавства, можуть зобов'язати ПАТ «Київенерго» ввести в дію новий тариф чи здійснити перерахунок за певний період дії тарифу, визнаного судом незаконним тощо;
- у постанові ВГСУ від 10.10.2012 року у справі №53/620 колегія суддів зазначила, що наявність або відсутність державної реєстрації нормативних актів щодо затвердження тарифів не є визначальними при вирішенні спору в аналогічній справі;
- з липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач; з липня 2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію;
- позивач правомірно до 01.01.2011 року застосовував тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА, а з 01.01.2011 року - затверджені постановами НКРЕ.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд
01.05.2001 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Нафтохімік» (абонент) було укладено договір №3010079 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з п. 2.2.1. договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.2.3. договору, енергопостачальна організація зобов'язується при зміні тарифів повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення.
Відповідно до п. 2.3.1. договору, абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору (п. 2.3.2. договору).
Згідно з п. 2.3.6. договору, абонент зобов'язується за споживання теплової енергії без дозволу енергопостачальної організації понад встановлених договором максимальних теплових навантажень по кожному параметру теплоносія та джерелу теплопостачання, сплачувати енергопостачальній організації 5-кратну вартість, включаючи тарифну, за кількість теплової енергії, спожитої понад дозволеного договором максимального годинного навантаження.
У пункті 3.1. договору зазначено права енергопостачальної організації:
3.1.2. частково або повністю відключати тепловикористовуюче обладнання абонента в разі невиконання термінів оплати коштів за відпущену теплову енергію, інших дій абонента, порушуючи умови цього договору.
3.1.7. в разі зменшення обсягів палива на теплових джерелах, чи несвоєчасної сплати в терміни передбачені додатком №4, енергопостачальна організація залишає за собою право в односторонньому порядку введення обмеження абоненту встановленої кількості теплової енергії шляхом зниження температури в подавальному трубопроводі, або зниження об'єму теплопостачання аж до повного його припинення.
Відповідно до п. 5.1. договору, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.
Згідно з п. 5.3. договору, абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку №1 до договору.
Згідно з п. 5.5. договору, при відсутності приладів обліку, або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року.
У п. 8.3. договору зазначено, що припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4. договору).
Відповідно до п. 2 додатку №1 до договору, орієнтовна вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 269 940,76 грн., ПДВ - 53 988,15 грн. Всього 323 928,92 грн.
Відповідно до п. 1. додатку №3 до договору, розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженнями КМДА від 03.11.2000 року №1956, за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ.
Пунктом 3 додатку №3 до договору передбачено можливе змінення тарифів в період дії договору.
Згідно з п. 2 додатку №4 до договору, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул. Борщагівська, 171/18, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду
У п. 3. додатку №4 до договору №3010079 зазначено, що сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
В разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 3 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками (п. 3.1. додатку №4 до договору №3010079).
У п. 3.5. додатку №4 зазначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Пунктом 1.1. додатку №7 до договору №3010079 передбачено, що енергопостачальна організація припиняє подачу теплової енергії абоненту в разі відсутності оплати теплової енергії та ПДВ у встановлені в додатку №4 до договору терміни.
Опалювальна площа за договором №3010079 становить 6221,0 кв. м. (додаток №8 до договору).
Матеріали справи містять лист вих. №048/44/5601 від 07.05.2012 року позивача до відповідача, у якому зазначено, що позивач надав згоду на продовження терміну дії тимчасового договору від 01.05.2001 року №3010079 з 15.04.2012 року до 01.10.2012 року.
Між сторонами виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
До даного договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Пунктом 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, а у разі прострочення оплати товару продавець, відповідно до пункту 3 цієї ж статті, має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 2.2.1. договору, постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1.
Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві зазначив, що нарахування відповідачеві за теплову енергію здійснюються відповідно до звернення-доручення про укладення договору по приладам обліку (опалення) та розрахунковим способом (гаряче водопостачання), згідно договірних навантажень (до встановлення приладів обліку) за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 року - затверджені постановою Національної комісії регулювання енергетики.
На підтвердження факту надання послуг позивачем до позовної заяви додано відомості обліку споживання теплової енергії за період з 01.11.2009 року по 26.09.2012 року включно, а також облікові картки споживання теплової енергії відповідачем за період з листопада 2009 року по жовтень 2012 року включно.
У своїй позовній заяві позивач зазначив, що за період з 01.11.2009 року по 01.11.2012 року заборгованість відповідача за використану теплову енергію становить 91 966,11 грн. станом на 01.11.2012 року.
Відповідач зазначив, що станом на 01.11.2012 року основний борг відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію складає 11 819,69 грн.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що сторони повинні керуватися тарифами, які були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації на час укладення договору; Київська міська державна адміністрація не наділена повноваженнями щодо встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій, яким є позивач; відповідач вважає незаконним застосування позивачем на протязі періоду з 01.11.2009 року по 31.12.2010 року тарифів, що були затверджені розпорядженнями КМДА №№1192, 1333, 392, так як ці розпорядження не зареєстровані в Київському міському управлінні юстиції; із контррозрахунку відповідача вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за надані останнім послуги.
У своєму поясненні на відзив позивач зазначив наступне:
- для застосування тих чи інших тарифів повинно бути затверджене відповідне розпорядження КМДА. Лише розпорядження КМДА чи постанова НКРРКП, згідно умов договору та чинного законодавства, можуть зобов'язати ПАТ «Київенерго» ввести в дію новий тариф чи здійснити перерахунок за певний період дії тарифу, визнаного судом незаконним тощо;
- у постанові ВГСУ від 10.10.2012 року у справі №53/620 колегія суддів зазначила, що наявність або відсутність державної реєстрації нормативних актів щодо затвердження тарифів не є визначальними при вирішенні спору в аналогічній справі;
- з липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач; з липня 2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію;
- позивач правомірно до 01.01.2011 року застосовував тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА, а з 01.01.2011 року - затверджені постановами НКРЕ.
Згідно інформації, що міститься в матеріалах справи, позивачем застосовувалися наступні тарифи на протязі спірного періоду: з 01.11.2009 року по 31.12.2009 року тарифи, що затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.10.2009 року №1192 «Про затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року тарифи, що затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 року №1333 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року тарифи, що затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.05.2010 року №392 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; з 01.01.2011 року по 01.11.2012 року тарифи, затверджені постановою Національної комісії регулювання енергетики України від 14 грудня 2010 року №1729 «Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК «Київенерго».
Відповідач вважає, що тарифи щодо надання позивачем послуг з постачання теплової енергії затверджуються: до 07.10.2010 року - Національною комісією регулювання енергетики, а після 07.10.2010 року - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України і так як позивачем не надано доказів того, що ним на протязі періоду з 01.11.2009 року по 31.12.2010 року були застосовані тарифи, які були затверджені відповідною постановою НКРЕ, то на протязі даного періоду розрахунки за теплову енергію між відповідачем та позивачем повинні здійснюватися по тарифах, які були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 року №2249 «Про внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року №1245».
Однак, відповідно до п. 2.1. договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1 і 2 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.
Зокрема, у підпункті 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.
Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.
У постанові судової плати у господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2012 року у справі №22/313 зазначено, що із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.
Тобто, можна зробити висновок, що до 22.07.2010 року органи місцевого самоврядування мали право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій.
Відповідно до п. 2 статті 19 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання енергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
Отже, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.10.2009 року №1192 «Про затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 року №1333 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.05.2010 року №392 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення та постанова Національної комісії регулювання енергетики України від 14 грудня 2010 року №1729 «Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК «Київенерго» були чинними протягом спірного періоду і правомірно застосовувалися позивачем.
Вказані розпорядження і постанова ніким не скасовані, а тому розрахунки позивача складені відповідно до вимог закону.
Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постановах від 18.09.2012 року у справі №27/357, від 25.04.2012 року у справі №1/346 та від 27.06.2012 року у справі №64/378.
Згідно з п. 2 додатку №4 до договору, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул. Борщагівська, 171/18, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду
У п. 3. додатку №4 до договору №3010079 зазначено, що сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
В разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 3 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками (п. 3.1. додатку №4 до договору №3010079).
Тобто, договором не передбачено обов'язку надсилати відповідачеві табуляграм, цей обов'язок лежить на відповідачеві.
Відповідно до п. 1. додатку №3 до договору, розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженнями КМДА від 03.11.2000 року №1956, за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ.
Пунктом 3 додатку №3 до договору передбачено можливе змінення тарифів в період дії договору.
Однак, відповідно до п. 2.2.3. договору, енергопостачальна організація зобов'язується при зміні тарифів повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення.
Відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів того, що він повідомляв відповідача у п'ятиденний термін з моменту отримання відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації про зміну тарифів.
Матеріали справи не містять листів чи інших документів, які б підтверджували повідомлення відповідача про зміну тарифів у п'ятиденний термін з моменту отримання відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації.
Виходячи з вищевикладеного, господарський суд погоджується з відповідачем щодо розміру заборгованості, виходячи з тарифів, затвердженими розпорядженнями КМДА від 03.11.2000 року №1956, про які йшлося в договорі та з врахуванням того, що відповідач погоджується на застосування інших, більш високих тарифів, ніж вищевказані, а саме тарифів, які були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 року №2249 «Про внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року №1245».
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відзиві також зазначалося, що відповідач з отриманих від населення коштів за теплову енергію, залишає у своєму розпорядженні кошти в розмірі 5,5% як сплату за надані послуги по збору, обліку і розщепленню платежів населення та кошти в розмірі 1% як відшкодування витрат по обслуговуванню внутрішньобудинкових та зовнішніх теплових мереж;
Позивач не заперечує той факт, що згідно з додатком №10 позивач повинен був відшкодувати відповідачеві 6,5%, однак лише тому, що ці відсотки були закладені у тарифі на теплову енергію.
Відповідно до п. 5 додатку №10 до договору №3010079, даний порядок проведення відшкодування житловим організаціям, які зареєстровані як платники податку на додану вартість, діє з 01 листопада 2000 року відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03 листопада 2000 року №1956 «Про внесення змін до розпорядження КМДА від 20 жовтня 2000 року №1887».
Також позивач зазначив, що у спірному періоді з 01.11.2009 року по 01.12.2010 року при розрахунку суми основного боргу застосовувалися тарифи, встановлені розпорядженням КМДА №1192, №1333, №392 та постановою НКРЕ №1729 і в жодному з цих розпоряджень не було закладено відшкодування затрат житлово-експлуатаційним організаціям.
Згідно з п. 6 додатку №10, у разі зміни порядку проведення відшкодування або його розміру, енергопостачальна організація письмового сповіщає про це абонента.
Позивач зазначив, що листами повідомив усіх споживачів теплової енергії у м. Києві, у тому числі і відповідача, про те, що у зв'язку з введенням в дію розпорядження КМДА №643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію», додатки 10 (10А) до договорів на постачання теплової енергії вважаються такими, що втратили свою чинність з 01.12.2006 року.
Однак матеріали справи не містять вказаного листа.
Отже, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 11 819,69 грн.
Вказану заборгованість відповідач сплатив на користь позивача 01.03.2013 року, що підтверджується платіжним дорученням №26 на загальну суму 14 500,00 грн.
Згідно з статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (частина 1 статті 612 ЦК України).
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У п. 3.5. додатку №4 зазначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Позивач просить стягнути з відповідача 2 460,92 грн. пені.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з пунктом 6 частини 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року №01-06/908/2012 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарський судів», за змістом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 253 Цивільного кодексу України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
У п. 3.5. додатку №4 зазначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Оскільки умовами укладеного між сторонами договору встановлена можливість стягнення пені за кожний день прострочення по день фактичної сплати, то господарський суд приходить до висновку, що розмір пені за прострочення виконання зобов'язання більший, ніж просить стягнути позивач. Розмір пені не підлягає зменшенню у зв'язку зі сплатою відповідачем суми боргу, адже станом на день звернення до господарського суду він становив 11 819,69 грн.
Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 31.01.2011 року у справі №41/103.
Однак, господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог, тому стягненню з відповідача підлягає 2 460,92 грн. в якості пені за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Позивач просить стягнути з відповідача 6 024,70 грн. інфляційних втрат і 7 074,10 грн. трьох процентів річних.
Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 2 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Господарським судом встановлено, що протягом періоду прострочення сукупний індекс інфляції становив 1,147.
Господарський суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат з врахуванням зменшення суми основного боргу станом на 01.11.2012 року і встановив, що розмір трьох відсотків річних становить 1 041,43 грн., а розмір інфляційних втрат становить 1 743,39 грн.
Відповідач надав суду копію платіжного доручення №26 від 01.03.2013 року, відповідно до якого відповідачем було здійснено оплату заборгованості за теплову енергію за період з 01.11.2009 року по 01.11.2012 року згідно з договором №3010079 від 01.05.2011 року. Відповідач зазначив, що ним сплачено основний борг, три відсотки річних та інфляційні втрати.
Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
В даному випадку предмет спору в розмірі 14 500,00 припинив своє існування після порушення провадження у справі, тому господарський суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача 11 819,69 грн. основного боргу, 1 041,43 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми та 1 638,88 грн. інфляційних втрат.
Відповідно задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 460,92 грн. пені і 104,52 грн. інфляційних втрат.
У зв'язку з тим, що позивач не надав суду доказів того, що він своєчасно повідомляв відповідача про зміну тарифів, решта позовних вимог не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У п. 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 зазначено, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.
Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 11 819,69 грн. основного боргу, 1 041,43 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми та 1 638,88 грн. інфляційних втрат
3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Нафтохімік» (інд. 03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 2, код ЄДРПОУ 23493301) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (інд. 01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 2 460 (дві тисячі чотириста шістдесят) грн. 92 коп. пені, 104 (сто чотири) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 51 (п'ятдесят одна) грн. 31 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
4. В задоволенні іншої частини позову відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Мандриченко
Дата складання рішення 13.03.2013 р.