01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"05" березня 2013 р. Справа № 6/140-12
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Криворізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі: 1. Міністерства інфраструктури України та 2. 1936 окремого загону механізації 26 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0400) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу,
за участю представників:
прокуратури: Пантюхов О.В. (посв. НОМЕР_1 від 28.10.2012),
позивача 1: Аскарова А.В. (дов. № 861/15/14-13 від 20.02.2013),
позивача 2: не з'явився.
відповідача: не з'явився.
У грудні 2012 року Криворізький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі: 1. Міністерства інфраструктури України (далі - позивач 1.) та 2. 1936 окремого загону механізації 26 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0400) (далі - позивач 2.) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення боргу.
Прокурор свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач порушуючи умови договору надання послуг особовим складом від 01.10.2012 за № 1/10 не здійснив оплату виконаних робіт позивачем 2., у зв'язку з чим у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 виникла заборгованість за договором на загальну суму 12115,30 грн, з яких: 12086,25 грн - основний борг та 29,05 грн - пеня.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2013 порушено провадження у справі № 6/140-12 та призначено її до розгляду на 29.01.2013.
Від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог № 133 від 25.01.2013 яка за своєю правовою природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.
Таким чином, суд розглядає остаточні позовні вимог прокурора про стягнення з відповідача заборгованості за договором на загальну суму 12209,19 грн, з яких: 12086,25 грн - основний борг та 122,94 грн - пеня.
19.02.2013 в судовому засіданні представником позивача 1. подано клопотання, в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України, про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів та клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2013 господарський суд виніс ухвалу якою продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.
У зв'язку з неявкою в судові засідання 29.01.2013 та 19.02.2013 учасників судового процесу, неподанням ними витребуваних документів, суд відкладав розгляд справи на іншу дату.
Представники прокуратури та позивача 1. у судовому засіданні 05.03.2013 позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання 05.03.2013 не з'явився, з причин які він зазначив у заяві від 18.02.2013, витребуваних документів не надав (зокрема відзиву).
Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Довіреність громадянина, який є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору. Неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
01.10.2012 між 1936 окремим загоном механізації 26 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0400) (далі - виконавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - замовник) було укладено договір № 1/10 надання послуг особовим складом (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) виконавець зобов'язується виконати роботи особовим складом вартість 1 людино-година складає 13,75 грн з ПДВ.
Умовами договору визначено, що:
обсяг, характер та вартість робіт, передбачених в п. 1.1. договору є підставою для проведення взаємних розрахунків (п. 1.2. договору);
договірна ціна складає 49500 грн в т.ч. 8250 грн (п. 3.1. договору);
вартість робіт може бути змінена сторонами при зміні об'ємів та складі робіт (п. 3.2. договору);
оплата замовником вартості робіт проводиться на підставі рахунків-фактур, що виставлені виконавцем за фактично виконані роботи за звітний період, підтверджені актами в двосторонньому порядку (п. 3.3. договору).
початок дії договору - з моменту підписання договору сторонами. Кінець дії договору 31.12.2012. Договір вважається закінченим після проведення кінцевого розрахунку за виконані роботи (п. 4.1. договору).
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем 2. виконані роботи по договору надання послуг особовим складом від 01.10.2012 за № 1/10 на загальну суму 12086,25 грн з ПДВ, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 25.10.2012, який підписаний як з боку позивача 2. так і з боку відповідача.
Факт підписання договору № 1/10 надання послуг особовим складом від 01.10.2012 та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 25.10.2012 з боку відповідача підтверджується його письмовою заявою від 29.01.2013 (наявна копія в матеріалах справи а.с. 58).
Калькуляція робіт які виконувалися по договору узгоджені сторонами у додатку № 2 до договору.
Відтак, суд дійшов висновку, що належним та допустимим доказом на підтвердження виконання робіт позивачем 2. є акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 25.10.2012.
Із зазначеного акту вбачається, що сторонами спору підписано акт на загальну суму виконаних робіт - 12086,25 грн без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем 2. умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, сум, якості наданих послуг та строків їх виконання за підписаним актом.
Відтак, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач 2. виконав взяті на себе зобов'язання щодо виконання робіт у відповідності до вимог договору.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання прийняті роботи за наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі робіт у сумі 12086,25 грн не оплатив.
Таким чином, на час вирішення спору вартість неоплачених відповідачем робіт за договором становить 12086,25 грн, у зв'язку з чим прокурор звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми.
Згідно зі статтею 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
За приписами ст. 2 ГПУ України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до частини другої ст. 29 ГПУ України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
З огляду на вищенаведене прокурор, звертаючись до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві повинен зазначати в якості позивача той орган, який державою уповноважено здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і який має передбачені законом повноваження на подання відповідного позову до суду.
Згідноз п. 1 "Положення про Міністерство інфраструктури України", затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 581/2011 визначено, що Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист інтересів держави, звертаючись до суду прокурор у позові зазначив, що підстава позову є договір № 1/10 надання послуг особовим складом від 01.10.2012, укладений за участю 1936 окремого загону механізації 26 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0400).
За таких обставин, на момент звернення прокурора до Господарського суду Київської області з позовом у даній справі, позивачі є належними позивачами у справі.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).
Враховуючи виконання виконавцем своїх зобов'язань з виконання робіт за актом приймання - передачі, у першого виникло право вимагати оплати вартості виконаних робіт.
Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами (в тому числі зі змісту договору) неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити виконані роботи позивачем, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати робіт сторонами не визначений.
Згідно ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору підряду, починається з моменту остаточної здачі робіт, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому підписання замовником акту приймання - передачі робіт фіксує факт виконання підрядних робіт і встановлення договірних відносин, що є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за ці роботи.
Відтак, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими спеціальною нормою ч. 1 ст. 854 ЦК України.
Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Оскільки інший строк оплати робіт сторонами у договорі встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після підписання акту приймання-робіт (25.10.2012).
Таким чином, враховуючи дату підписання акту прийому - здачі робіт за договором та положення ч. 1 ст. 854 ЦК України, замовник зобов'язаний був здійснити оплату за підрядні роботи у саме в день підписання акту прийому - здачі робіт (25.10.2012).
Відповідно до частини другої ст. 1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частин першої третьої ст. 1088 ЦК України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання. Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Отже, факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.
Однак, всупереч вимогам господарського процесуального законодавства відповідачем не надано доказів на підтвердження проведення ним оплати по договору, а саме оплати за виконані роботи, у відповідності до вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, згідно яких покладається обов'язок доказування на останнього.
Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (12086,25 грн) за виконані роботи відповідачем надано не було.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем 2 підрядних робіт доведено прокуратурою належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем повної вартості виконаних позивачем 2. підрядних робіт у розмірі 12086,25 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача за договором надання послуг особовим складом від 01.10.2012 за № 1/10 становить - 12086,25 грн.
Згідно з ст. 173 ГПК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом положень ч. 1 та ч. 7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача за договором в розмірі 12086,25 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором прокуратурою нарахована пеня в сумі 122,94 грн за період з 06.12.2012 по 29.01.2013 (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог) на суму боргу - 12086,25 грн.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості наданих послуг доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідальність за невиконання договірного зобов'язання у вигляді пені сторони договору передбачили у п. 7.2. договору.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про правомірність заявленої прокурором вимоги про стягнення пені.
Проте, перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 7.2. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично не вірним виходячи з наступного.
Як вбачається з цього розрахунку пені, прокурор застосував наступну формулу:
12086,25 х (0,5 х 7,5% / 100% / 365) х 13.
Однак за розрахунком суду використаний прокурором договірний розмір пені за кожний день у розмірі 0,5% є більший ніж подвійна облікова ставка НБУ (0.041 %), що суперечить ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» - розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин суд здійснив розрахунок суми пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ:
Пеня = С х 2УСД х Д: 100, де
З - сума заборгованості за період,
2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,
Д - кількість днів прострочення.
Вважається таким чином:
Ставка НБУ за період (наприклад, з 10.06.2006 по 09.06.2007 - 8,5% річних) множиться на два. Виходить подвійна облікова ставка НБУ. Це число ділиться на кількість днів у році. Виходить ставка НБУ в день.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
12086.2506.12.2012 - 29.01.2013557.5000 %0.041 %*272.44
Сума заборгованості - 12086,25 грн.
Період прострочення: з 06.12.2012 по 18.12.2012.
Облікова ставка НБУ в даний період - 7,5% річних.
Подвійна облікова ставка НБУ - 15% річних.
Подвійна облікова ставка НБУ в день = 15: 365 = 0,041095%.
Кількість днів прострочення - 55.
Пеня = 12086,25 х 0,041 х 55: 100 = 272,44 грн.
Оскільки вірна сума пені за розрахунком суду складає 272,44 грн, а суд примаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога прокурора про стягнення з відповідача 122,94 грн пені підлягає задоволенню.
При цьому, названі у прохальній частині штрафні санкції не можуть включати в себе 3% річних про які прокурор зазначив в розрахунку штрафних санкцій, оскілки три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому господарський суд розцінює суму штрафних санкцій як пеня з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача 12086,25 грн основного боргу та 122,94 грн пені є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь 1936 окремого загону механізації 26 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0400) (код ЄДРПОУ 33179027) 12086,25 грн основного боргу та 122,94 грн пені.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України 1609,50 грн судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Черногуз А.Ф.