Провадження: № 22-ц-/790/1291/13 Головуючий: 1 інстанції
Справа: № 2-5534/11 Скотарь А.Ю.
Категорія: відшкодування шкоди Доповідач: Даниленко В.М
12 березня 2013 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі: Каменській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» до ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -
У вересні 2011 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» (далі: ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 05 червня 2008 року по вул. Тимурівців, 60 у м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода - зіткнення автомобіля «Саманд», державний р/н - НОМЕР_1, під керуванням його власника ОСОБА_3 та автомобіля «ЗАЗ», державний р/н - НОМЕР_2, під керуванням відповідача ОСОБА_2, в результаті чого належний ОСОБА_3 транспортний засіб було пошкоджено.
Згідно з довідкою відділу ДАІ по обслуговуванню адміністративної території м. Харкова № 52/1-4810 від 02.07.2008 року зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху України, в зв'язку з чим у потерпілого ОСОБА_3, як власника пошкодженого транспортного засобу, на підставі ст.ст. 1166, 1187 ЦК України виникло право вимоги до заподіювача шкоди ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків.
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 на момент вчинення ним ДТП була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» (далі: ТзДВ «Міжнародна страхова компанія») за полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/3557693/100 від 01.05.20008 року.
Автомобіль «Саманд», державний р/н - НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту від 15.04.2008 року № 015629-02-021-01 було застраховано Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ЗАТ «СК «ВУСО»), яке 01.09.2008 року здійснило виплату страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування в сумі 1 416,00 грн.
Виплата зазначеного страхового відшкодування страховиком була здійснена у відповідності до ст. 25 Закону України «Про страхування» на підставі заяви страхувальника, звіту № 70/07/08 від 11.07.2008 року, наданого ТОВ «Інкон-Капітал», про вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, а також страхового акту № 5555-02 від 28.08.2008 року
23 грудня 2009 року між ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» та ЗАТ «СК «ВУСО» було укладено договір відступлення права вимоги, яке виникло у останнього на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» у зв'язку з виплатою страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту до осіб, відповідальних за заподіяні збитки.
Однак, не зважаючи на свій обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду, відповідачі на законні вимоги ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» щодо її відшкодування не реагують.
Посилаючись на вказані обставини, позивач - ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» просив суд на підставі ст.ст. 993, 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» примусово стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ТзДВ «Міжнародна страхова компанія» на його користь суму завданої матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 1 416,00 грн., а також судові витрати, понесені ним по справі.
У судовому засіданні представник позивача ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2, не заперечуючи своєї вини у скоєнні вищезазначеної ДТП, що мала місце 05 червня 2008 року, заявлені до нього позивачем вимоги, між тим, не визнав, з огляду на те, що на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована в ТзДВ «Міжнародна страхова компанія», яка й повинна відповідати за завдану ним шкоду.
Представник відповідача - ТзДВ «Міжнародна страхова компанія» заявлені позивачем вимоги також не визнав, посилаючись на те, що в зв'язку із здійсненою ЗАТ «СК «ВУСО» виплатою страхового відшкодування страхувальнику право зворотної вимоги (регресу), яке передбачене ч. 1 ст. 1191 ЦК України, у позивача не виникло, оскільки в даному випадку мають місце правовідносини, що врегульовані ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», в зв'язку з чим просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, позаяк з дня настання страхового випадку (ДТП) та до дня звернення позивача до суду з позовом пройшло більше трьох років.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2012 року в задоволенні заявленого ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» позову відмовлено за спливом загального строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Не погодившись із таким рішенням районного суду, позивач - ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення судом норм матеріального права й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.
Зокрема, апелянт вказує на те, що районний суд, приймаючи рішення у справі, зробив помилковий висновок про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав внаслідок неправильного застосування ст.ст. 993, 1191 ЦК України до спірних правовідносин, позаяк згідно ч. 6 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за регресними зобов'язаннями починається від дня виконання основного зобов'язання, тобто з дня здійснення страховиком страхової виплати, а не з дня настання страхового випадку, як вважав суд першої інстанції, що суперечить судовій практиці та висновкам Верховного Суду України, викладеним у його постановах.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| встановлює, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.
Не може| бути| скасовано| правильне| по суті і справедливе рішення суду з одних лише| формальних| міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий і надав їм належну правову оцінку.
Відмовляючи в задоволені заявлених позивачем - ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк загальної позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, початок перебігу якої починається від дня настання страхового випадку (ДТП), позаяк виниклі між сторонами спору спірні правовідносини регулюються ст. 993 ЦК України, яка має особливий правовий режим, і не підпадають під дію ст. 1191 ЦК України.
Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Так, пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).
Відносини у сфері страхування регулюються Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР, який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, а також Главою 67 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 979, 980 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату) а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові виплати та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
За загальними правилами Страховик, який виплатив страхове відшкодування, набуває право вимоги (регресу чи суброгації), що страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування має до особи, відповідальної за збитки.
І регрес, і суброгація виникають на підставі закону.
Регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а також ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV.
Так, згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Право регресної вимоги (подачі регресного позову) у відповідних випадках встановлено й для страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо (ст. 38 Закону України № 1961-IV).
Для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК України, яка кореспондується з положенням статті 27 Закону України «Про страхування», встановлено особливий правовий режим. При чому суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Так, відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, інститути (суброгація та регрес) мають не тільки різний режим правового регулювання, а між цими поняттями існують і суттєві відмінності, які мають істотне значення при їх застосуванні на практиці.
Зокрема, у випадку суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Тобто, при суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
При регресі, навпаки, одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Таким чином, суброгація не передбачає переходу права вимоги до страховика в порядку регресу (в цьому випадку новий кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов'язання в повному обсязі). Право вимоги, що переходить до страховика, здійснюється відповідно до правил, які регулюють відносини між страхувальником (вигодонабувачем) та особою, яка є відповідальною за збитки.
Крім того, регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 6 ст. 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні будь-яким чином не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Як встановлено по справі, 05 червня 2008 року по вул. Тимурівців, 60 у м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода - зіткнення автомобіля «Саманд», державний р/н - НОМЕР_1, під керуванням його власника ОСОБА_3 та автомобіля «ЗАЗ», державний р/н - НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, в результаті чого належний ОСОБА_3 транспортний засіб було пошкоджено.
Зазначена ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.9 Правил дорожнього руху України, що останнім визнається й не заперечується.
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент вчинення ним ДТП була застрахована в ТзДВ «Міжнародна страхова компанія» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/3557693/100 від 01.05.20008 року.
Автомобіль «Саманд», державний р/н - НОМЕР_1, який належить потерпілому ОСОБА_3, згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту від 15.04.2008 року № 015629-02-021-01 було застраховано в ЗАТ «СК «ВУСО»), яке у відповідності до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснило виплату страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування в загальній сумі 1 416,00 грн.
23 грудня 2009 року між ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» та ЗАТ «СК «ВУСО» було укладено договір відступлення права вимоги, яке виникло у останнього на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» у зв'язку з виплатою страхувальнику ОСОБА_3 страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту до осіб, відповідальних за заподіяні збитки.
Проте, з позовом до суду до відповідачів ОСОБА_2 та ТзДВ «Міжнародна страхова компанія» про відшкодування заподіяних збитків, тобто з вимогою про захист своїх прав, новий кредитор - позивач по справі ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» звернувся лише 26 серпня 2011 року, тобто вже після спливу трирічного строку загальної позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України, з дня настання страхового випадку (ДТП) та набуття потерпілим (страхувальником) ОСОБА_3 права на відшкодування завданих йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди збитків, яке в подальшому на підставі ст. 993 ЦК України в порядку суброгації перейшло до страховика - ЗАТ «СК «ВУСО» та було відступлено останнім позивачеві - ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг».
За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» вимог за спливом позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх прав, на застосуванні якої наполягав відповідач - ТзДВ «Міжнародна страхова компанія», правильно зазначивши при цьому, що положення ст. 1191 ЦК України до спірних правовідносин у даному випадку застосуванню не підлягають.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивача - ПАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», наведених на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та суб'єктивної його переоцінки, то ці доводи апелянта є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.
При цьому судова колегія вважає безпідставними й посилання апелянта на постанову судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 серпня 2012 року, додану ним до апеляційної скарги, стосовно висновків щодо застосування судами норм матеріального права, а саме: правил позовної давності, оскільки в зазначеній постанові міститься висновок про застосування позовної давності до регресних вимог, а не до вимог, що стосуються суброгації.
Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» - відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.
Головуючий:
Судді :