Справа № 249/764/13-ц
Іменем України
06 березня 2013 р. м.Шахтарськ
Шахтарський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Вірченко О.М.,
при секретарі Грузновій О.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Казанцевої Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шахтарську Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Шахтарськантрацит" в інтересах Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління імені 17 партз'їзду» про відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
18.02.2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просив відшкодувати на його користь моральну шкоду в сумі 57350,00 грн., посилаючись на те, що він знаходився в трудових відносинах з відповідачем, працював машиністом електровозу. За висновком МСЕК від 26.10.2010 року йому вперше встановили 25% втрати професійної працездатності безстроково в зв'язку з професійним захворюванням - пневмоконіоз, легенева недостатність першого ступеню. Оскільки професійне захворювання та його наслідки спричиняють позивачу фізичні та моральні страждання, змінився образ життя, що його гнітить, захворювання позначається на його здоров'ї все більше, то йому завдано моральну шкоду, яку він просив відшкодувати на його користь за рахунок відповідача.
В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутності, підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Преджставник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, зазначила, що до початку роботи позивача адміністрацією підприємства проінформовано про умови праці, небезпечні і шкідливі виробничі фактори, їх можливі небезпечні наслідки для здоров'я, права на пільги і компенсації за працю в таких умовах. Працював на інших вугільних підприємствах, не надав виписку із амбулаторної карти, з якої можливо було б прослідкувати, як розвивалось захворювання. Як вбачається з акту хронічного професійного захворювання, в зв'язку з неудосконаленим технологічним процесом добутку вугілля, повільним розвитком хвороби, виявити винного немає можливості. Позивачу виплачуються щомісячні страхові виплати, він отримав одноразову допомогу в зв'язку з втратою працездатності, які виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і компенсуються за рахунок підприємства. Вважає, що сума необґрунтовано завищена, гроші на її виплату на підприємстві не передбачені. Просила відмовити в задоволенні позову.
Судом на підставі пояснень представника позивача, представника відповідача, письмових доказів, встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебував в трудових відносинах з ВП «Шахтоуправління імені 17 партз'їзду» ДП «Шахтарськантрацит» (далі Підприємство) з 2009 року і звільнений з підприємства за власним бажанням 19.01.2012 року. Під час роботи на Підприємстві позивач отримав професійне захворювання - пневмоконіоз, легенева недостатність першого ступеню, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання, висновком лікарсько-експертної комісії.
Висновком обласної МСЕК міста Донецька від 26.10.2010 року позивачу на підставі акту огляду № 1946 встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково по пневмоконіозу, рекомендоване медикаментозне лікування. Згідно до висновку про умови та характер праці позивачу протипоказана тяжка фізична праця в умовах профшкідливості, перенавантаження.
З приводу захворювання та його наслідків позивач перебував на лікуванні, йому протипоказана фізична праця, праця в підземних і несприятливих умовах, що свідчить про додаткові зусилля позивача для організації життя, спрямовані на відновлення втраченого здоров'я.
Професійне захворювання виникло внаслідок недосконалості технологічних процесів видобутку вугілля, тривалої роботи в умовах впливу шкідливих факторів виробництва.
Відповідно до п. 5, п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, яка регулюється законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.2371 КЗпП України.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя, за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі Фонд) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності» (далі Закон).
Однак, із Закону виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V.
Оскільки на час звернення позивача до суду Законом не передбачено обов'язку Фонду відшкодувати потерпілому таку шкоду, то шкоду позивачу, законні права якого порушені, повинен відшкодувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.
На підставі наданих сторонами доказів суд вважає встановленим наявність факту спричинення моральної шкоди позивачу ушкодженням здоров'я, яке він отримав під час виконання трудових обов'язків у зв'язку з умовами виробництва, що покладає на відповідача обов'язок відшкодувати цю шкоду.
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 ч.4, 46 ч.1 та ч.2 Конституції України, Україна проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Зазначені закони України передбачають відшкодування відповідачем шкоди шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової шкоди передбачено ст.2371 КЗпП України і є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника.
При встановлені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів справедливості та розумності, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я - повну втрату працездатності, характер і тривалість страждань - тривале перебування на лікарняному, необхідність проходити курси лікування двічі на рік, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках, характер додаткових зусиль, необхідних для організації життя позивача - необхідність дотримувати ряду обмежень. Суд також враховує вік позивача та загальний стан його здоров»я на теперішній час, обставини виникнення професійного захворювання.
При цьому суд враховує, що виплата позивачу одноразової допомоги, щомісячних сум на відшкодування втраченої працездатності, не є компенсацією моральної шкоди, оскільки всі ці виплати передбачені Законом як самостійні види страхових виплат, які відповідно до Закону не можуть враховуватись при визначенні сум грошової компенсації за моральну шкоду. Суд вважає, що навіть повне та своєчасне виконання відповідачем своїх зобов»язань перед позивачем не може враховуватись при визначенні розміру грошової компенсації за моральну шкоду, оскільки це є обов»язок відповідача, який передбачений ст. ст.2371 КЗпП України, а не особлива його заслуга чи Держави, і за Законом не є обставиною, що повинна братися судом до уваги при вирішенні цього спору.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 7500 гривень, що відповідає вимогам Закону.
Керуючись ст.ст.153, 233,234, 2371 Кодексу Законів про працю України , ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_3 до Державного підприємства "Шахтарськантрацит" в інтересах Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління імені 17 партз'їзду» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Шахтарськантрацит" в інтересах Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління імені 17 партз'їзду» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з Державного підприємства "Шахтарськантрацит" в інтересах Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління імені 17 партз'їзду» судовий збір в розмірі 114,70 грн.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення.
Суддя: