Справа: № 2а-7423/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Позарецька С.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
05 березня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Приходько О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.12.2011 у справі за її адміністративним позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради про забезпечення безоплатного проїзду дітям війни в міському пасажирському транспорті,-
ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із позовом, в якому просила визнати дії відповідача з приводу відмови їй у виконанні ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в частині безоплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту протиправними; зобов'язати відповідача виконати ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в частині безоплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту.
Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.12.2011 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернулася із апеляційною скаргою, в якій росить скасувати оскаржувану постанову як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_2 є мешканкою м. Черкаси, а також є особою, що відноситься до категорії дітей війни.
Позивач звернулася до Черкаського міськвиконкому з приводу невиконання місцевою владою Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Закону України № 1691- VI, підписаного Президентом України В.Ф. Януковичем 18.02.2010 «Про внесення зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо права на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни», а саме статті 5. Пільги дітям війни: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання.
На вказане звернення позивач отримала відмову щодо виконання вищезазначених Законів України місцевою владою. Вважає, що виконкомом Черкаської міської ради порушено ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що не встановлено доказів, щодо прийняття відповідачем протиправних рішень, вчинення протиправних дій чи допущену протиправну бездіяльність, які б порушували права позивача, позивач таких доказів не надав та не довів сам факт порушення його прав.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем протиправно не виконується ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виконання якої гарантовано Конституцією України,.
Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни надаються пільги, зокрема, така пільга, як безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Зокрема, до повноважень в галузі транспорту виконавчим органам міських рад належать власні повноваження з управління об'єктами транспорту, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.
Стаття 12 Закону України «Про транспорт» встановлює обов'язок саме підприємств транспорту забезпечувати, зокрема, право на пільги громадян щодо користування транспортом.
Частина п'ята статті 4 Закону України «Про міський електричний транспорт» є імперативною нормою, яка забороняє перевізнику відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Колегія суддів зазначає, що вимога позивача про визнання протиправною відмови відповідача позивачу в безкоштовному проїзді усіма видами міського пасажирського транспорту є не обгрунтованою, оскільки відповідач не приймав рішення про таку відмову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 11 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відповідальність за порушення законодавства про соціальний захист дітей війни покладається на посадових осіб і громадян, винних в його порушенні.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, згідно якої, до повноважень в галузі транспорту виконавчим органам міських рад належать власні повноваження з управління об'єктами транспорту, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про транспорт» обов'язком забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом покладено на підприємства транспорту.
Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування і яким забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вимога позивача про визнання протиправною відмови їй виконавчого комітету Черкаської міської ради в безкоштовному проїзді усіма видами міського пасажирського транспорту також є необгрунтованою через те, що відповідач не є суб'єктом владних повноважень до компетенції якого відноситься обов'язок забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.
Зокрема,відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нагляд за його виконанням, додержанням і правильним застосуванням всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами забезпечується місцевими державними адміністраціями.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відповідальність за порушення законодавства про соціальний захист дітей війни покладається на посадових осіб і громадян, з винних в його порушенні.
Тобто, позивач невірно визначив відповідача особою, винною в порушенні його прав, свобод або інтересів, так як, в силу визначених Законом повноважень, не рішенням, не дією, не бездіяльністю відповідач не порушував та й не міг порушити право позивача на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту.
В матеріалах справи відсутні належні докази того, що відповідачем прийнято протиправні рішення, вчинено протиправні дії чи допущено протиправну бездіяльність, які б порушували права позивача. Більш того позивач таких доказів не надав та не довів сам факт порушення його прав, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянтом не надано до суду належних доказів, щоб підтверджували протиправність оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.12.2011 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.,
Шурко О.І.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.